Сміятися...

Божена дивилася на місяць крізь свої пальці, її руки тряслися, а вона заливалася сміхом. Лежати на літній траві було дуже приємно. Галас цвіркунів гаснув у вухах через власний сміх – це наче змагання, хто голосніше.

Сльози текли по обличчю, Божена засміялася ще дужче. Її голос вже хрипів, та вона не здавалась — не хотіла переходити на крик. Їй чесно хотілося сміятися.

"Дивно, мабуть, на таке зі сторони дивитись" — подумала Божена. Її рот вже видавав тільки хлюпаючі звуки.

"Я — плотва" — такий висновок вона зробила, судомно поглинаючи в себе ще одну порцію повітря.

Десь близько запищав комар. Лясь! Божена вперіщила собі по лобі. Комар незадоволено полетів далі, а у Божени вже закінчилися сльози. Залишалося тільки сміятися...