Танго пристрасті

В той час коли мешканці столиці України збиралися спати, київська Лук’янівка зачаїлася. Вечірній під’їзд у висотці по вулиці Білоруській був порожній. Вірніше майже пустий. У прольоті між восьмим та дев’ятим поверхами без поспіху, смакуючи смак одне одного, цілувалися двоє.

Вони були знайомі кілька тижнів: київська студентка та моряк. Причому капітан 3 рангу з Севастополя більшу частину цього часу провів у щотижневих залізничних поїздках між залізничними вокзалами в Києві та біля Чорного моря.

«Романтика!» заздрили співслужбовці, коли він в черговий раз із запахом тільки-но випитого коньяку та переможним виразом обличчя виходив з кабінету начальника. «Знову дозволив?», - здивовано розводили руками гострі на слівце працівники бухгалтерії коли ставили свіжу печатку на бланк про відрядження. Причому всі ті, хто спостерігав були об’єднані відчуттями тихих заздрощів до цієї закоханості, яка виникла раптово-безперервному процесу, за яким їм залишалося лише спостерігати.

А він, не помічаючи заздрісних поглядів, знову летів до залізничної каси та брав квіток туди-у зворотному напрямку на боковий плацкарт. Добу в дорозі і прямо з вокзалу телефонував Ляльці.

– Я тут!

Скоро буду… – відповідав на тому кінці проводу жіночий голос, який спалахував нотками радості.

Ніжно цьомаючи її обличчя, яке пахтіло конвалією, він не міг відірватися . Вона ж притискаючись до його неголеного обличчя, давала волю почуттям та уяві.

Звук ліфта, який відкривався, змусив їх на хвилину відсторонитися, сховавши думки під маскою етикету. Здавалося вони просто розмовляють друг з другом, не маючи ніяких емоційних побажань. І ця неприродна пристойність надавала гостроти.

Запах сексу та одночасно романтичного фльору, народжували надприродну суміш, огортаючи розпустою весь сходовий майданчик. Коли не стало чутно звуків дверей, які зачинилися, вони знову кинулися в обійми. Здавалося вони прагнули потрапити всередину цих молодих тіл, які прагнули тепла, ласки та блаженства, розчинитися в бурхливому потоці пристрасті, ввібравши в себе суть коханця.

Вони були знайомі недовго, і він завтра вирушав в дорогу. Залишаючи в пам'ять про себе тільки запах та розірвану мозаїку спогадів. Там він може зустріти іншу, закохатися, одружитися, залишитися, та ще Бог знає що, і це підсилювало відчуття можливої втрати.

Якщо вона і може щось зробити, то зараз, негайно. Вона розуміла це і намагалася не втрачаючи ані хвилини, дати йому те, чого він буде позбавлений за кілька годин. Кинувши втомлене тіло в плацкарт, який поступово ставав йому рідним домом. І тому прихильно реагувала на його наказові: розстебни…підтягнись…нахилися…

Здавалося час застиг в якійсь в’язкий вічності. Він втратив свій сенс і свою плинність. Ніхто, нікуди не поспішав, хвилини перебували у кучерявій свіжості вечора, а запахи переплелися морськими вузлами, розметавши її довге волосся, запахом яких він не міг надихатися. Все це було так хвилююче та романтично, що в якійсь момент, не змовляючись, обидва коханця одночасно подумали: «Заради цього можна і померти!»

Потім знову і знову гладили один одного, не в змозі відірватися від цих стиглих, мов зимова вишня губ, не вслухаючись у відчайдушне биття власних сердець, у таємному, приглушеному вирі пристрасті.

Можливо тому, що це був несподівано яскравий спалах почуттів, а може тому, що її молодого тіла майже рік не торкалися жадібних чоловічих рук, вона нарешті вирішила, що може піти на більше. Покірні руки, ноги, губи ризиковано змінювали траєкторію.

А коли до фіналу залишалися лічені миті, м'яко взяла процес у свої руки, і на його спробу відсторонитися сильніше притиснула ногами до себе. У відповідь він тільки й зміг, що неголосно проричати від задоволення. - Вибач! - просив він, хоча сам і не знав за що, оскільки ці нечсасті зустрічі з нею в столиці ставали для нього все ціннішими і дорожчими за тисячу зустрічей там, звідки він приїхав.

- За що, дурненьке? - поблажливо відповіла вона, гладячи його жорстке волосся, яке вічно ставало непокірним їжачком як тільки він входив у вагон поїзда.

– Я подзвоню… – продовжував він цей повільний, багатозначний діалог, у якому концентрація слів на сантиметр думки значно перевищувала середній результат у країні.

- Чекатиму ... відповідала вона так покірно, що навіть провідниця, яка відповідає за порядок у вагоні, не могла відірвати очей від цієї сцени прощання, хоча потяг вже починав стрімко набирати швидкість.

Незабаром Лялька, зістрибнувши з підніжки вагона, загубилася в строкатому натовпі. Вони були схожі на різнокольорову сніжну лавину, яка летить, не розбираючи куди. Поступово поїзд перетворився на маленьку крапку, що розчинялася, згасаючу лампочку на новорічній ялинці.

***

Потяг не спав. Звуки, що рівно стукали, відміряли проміжки простору маршрутом Київ-Севастополь під купейним вагоном, наче один гігантський маятник, що виконує свою непомітну, але потрібну роботу. Ігор читав у напівтемряві глянцевий журнал, лежачи в по-солдатські швидко застеленому ліжку.

Почуття наче захлеснули його розум, в якому калейдоскопом крутилися події останніх днів. Емоції настільки переповнювали його, що він, невільно відірвавшись від глянцу, уявив собі Ляльку в красивій нижній білизні. Добре, що у темряві його обличчя не могли бачити інші пасажири, тому що воно, мабуть, почервоніло. Накривши лице журналом, він намагався трохи стримати шалену уяву, але вона малювало все більш привабливі картини.

Коли він прокинувся серед ночі, всі попутники вже нарешті заснули. Ледве хропів сусід, який розташувався на полці навпроти. Внизу, наче на картинці спала мати, яка обіймала свого малолітнього синочка. Малюк притискав до грудей дещо, що віддалено нагадувало іграшкову машинку. А на другій нижній полиці розметавши «гарячу» ковдру, спала молода білявка.

Худенькі плечі, груді, з чорними крапками, які ледве приховує напівпрозора майка. Долонька сяк-так затулює очі. Ігор мимоволі затримав свій погляд на цьому молодому, чарівному тілі, нарешті отямившись від сплесків свідомості, створених сходовими обіймами у київській багатоповерхівці.

Тихо спустився вниз, на ходу схопивши зі своєї полиці пачку дорогих сигарет, підняв руку до дверей. Але, чомусь одумавшись, не відмовив собі в задоволенні трохи прикрити білявку ковдрою, встигнувши при цьому торкнутися її теплого тіла.

Дівчина лагідно замуркотіла уві сні наче маленьке кошеня, і, подавшись на цей захисний рух, миттю загорнулася в тепле простирадло. А потім перекинулася на інший бік. Надавши Ігорю, можливість бачити іншу сторону хвилюючих вигинів свого тіла.

У тамбурі нікого не було. Холодний дощ хлестав вікна, а в простір між вагонами цідилася в пошуках теплого містечка волога пара. Ігор дивився на краєвиди, які мелькали за склом та складалися в химерну картину ночі, зіщулився від холоду, що "мацав" його під сорочкою, і думав про те, як він скаже Світлані, про своє нове кохання.

У передчутті цієї неприємної розмови, слова до якої він уже починав підбирати, його раптово захлеснуло почуття бажання Ляльки. І щоб хоч трохи прийти до тями, він дістав з обмерзлої вагонної грубки трохи снігу, і старанно розтерши його в руках, вмився, повернувши свіжість зажуреному обличчю.

…Минув місяць, перш ніж Ігор приїхав до Києва. Не порахувати кількість телефонних дзвінків, що стали засобом щоденної комунікації міста біля моря та столиці України. І ось він тут: з величезним оберемком троянд у руках, з усмішкою на обличчі. Несподівано з'явився у Ляльки вдома. Час і місце звичайно було обрано не випадково. На календарі було чудове свято восьме березня - Міжнародний жіночий день і тому вся велика родина, що мешкала на дев'ятому поверсі лук'янівської багатоповерхівки, включаючи закохану студентку Лялю, висипала на поріг, де моряк вже включив всі грані власної чарівності та гумору. Її тато, повільний викладач одного із столичних вишів, намагався взяти управління святом на себе. Однак у хвацького морячка, який встиг сильно скучити за улюбленою студенткою, що накопичив за час розлуки з десяток свіжих анекдотів для підсилення чарівності та драйву, це вдавалося явно краще.

Тим паче, що колектив на вечірці підібрався переважно жіночий. Окрім Ляльки тут була її мама, сестра та бабуся. І ця сприйнятлива до художніх імпровізацій публіка дуже добре реагувала на появу в будинку нового чоловіка.

Здавалося, що в будинок, куди потрапив морячок, який для нього був схожий на годинник, що трохи заіржавів, влили струмінь насиченого машинного масла і, це призвело до того, що частини старенького механізму, які давно забули як взаємодіяти один з одним, потрапивши в сприятливе середовище потроху почали згадувати рухи з «минулого».

– Пропоную, підняти тост за жінок! - лукаво підморгнув морячок, майже до стелі піднімаючи наповнену до країв чарку. І, підморгнувши, ще й Лельчиній мамі, додав, вганяючи в збентеження сидячого тата. – Тим більше, що мама у нас тут така чудова! От якби не було тата…

Однак, неоднозначність і явний флірт із господаркою будинку, загалом адекватно сприймався всіма мешканцями квартири. Сміх, жарти, смішні історії та анекдоти, здавалося, на мить об'єднали цю київську сім'ю, яка трохи втомилася від метушні життя, відпустивши гальма зовнішньої пристойності на ці пару годин.

Через деякий час, коли всі вже трохи втомилися сміятися і поїдати святкову смакоту, Ігор, запитавши дозволу батьків, вирушив із Лялькою на прогулянку. Доїхали на метро "Поштова" та вирушили пішки до мосту.

На пристані в цей час було багато людей. Прогулянкові теплоходи здійснювали свої вояжі Дніпром. Лампочки, мов райдужні зірочки, миготіли на них. Закохані пари відривалися на повну котушку.

Лялька та Ігор дивилися на кораблі та цілувалися під тихими київськими зірками. На ковдры прозоро-блакитного неба смішно переморгувалися зірочки у ковші Великої ведмедиці.

Поцілунки були спекотними та жадібними. Як у лісового ведмедика, що дістався довгоочікуваного вулика. А коли перейшли через міст, Ігорем мало одне, цілком зрозуміле, чоловіче бажання. Торкатися шкіри Ляльки. Ніжно гладити плавні западинки, стискати в м'язистих руках пружні груди, повільно переходячи в наступ на це розкішне дівоче тіло.

Бажання ставали сильнішими і виразнішими. А залишки світла і дня, що вислизнули кудись у сутінках, надавали моряку більше впевненості.

Через хвилину прямо біля річки, старанно сховавшись від сторонніх очей, він притулив її спиною до дерева і повільно розстебнув гудзики на плащі.

У цей відповідальний момент, коли бажання були вищими за розум, звідкись із кущів спочатку з'явилася голова коня. Цієї миті якраз вистачило, щоб прикрити найпотаємніше – оголене жіноче тіло, вірніше його найпривабливіші місця.

За мить разом з головою коня з'явився міліціонер, який одразу оцінив безпеку пари, що цілується, і, зробивши характерний рух тілом, знову помічав у темряву ночі.

Лялька, що злякалася, готова була плакати і сміятися одночасно. Тому радісно підтримала регіт, яким вибухнув Ігор. Вони не могли зупинитися кілька хвилин. А потім його в'язкий, податливий рот знову опустився до її ніг, цілуючи кожен сантиметр цієї солодкої, м'якої та збуджуючої плоті.

– Ігоре!… – ніби безсило борсається біля рятувального кола дитина, вона намагалася встигнути щось сказати вона, у перервах між довгими поцілунками. Однак він сприймав ці рідкісні постріли літерами як бажання максимально продовжити прелюдію.

Таку собі гру в роздягни мене, якщо зможеш.

Розпластавши її на стовбурі дерева, він знову і знову наближався до неї. Занурюючись у полум'яне багаття кохання, він чекав коли її свідомість стане відкритою.

І, поки лагідний весняний вітер розвівав на вітрі її хустинку та нашіптував щось на її чарівне вушко. Здалеку здавалося двоє на цьому безлюдному острові злилися в танго пристрасті, і танцюють химерний і напрочуд сексуальний танець життя. Насолода, яка вливалася в їхні вени, схвильована молодістю, народжувала солодкий еліксир щастя і розміреного задоволення.