Немилосердні зорі

Місто-мурашник гуло, перехожі поспішали вхопити дрібку визначенності. Машина передбачень гуркотіла й випльовувала людські долі на жовтих папірцях, наче автомат з цукерками. Полукс сидів на сходинках, вдивляючись у зім’ятий аркуш, ніби там містилася розгадка таїн всесвіту, тільки їх сенс вислизав від розуму.

«горюватимете через втрату

віднайдете смирення»

Кляті зорі! Коли ж усе пішло шкереберть? Чи вони були приречені з самого початку?

***

– Я не хотів би знати час своєї смерті!

Мінерва лише багатозначно здмухнула пасмо рудого волосся зі спітнілого чола. Руки в мильній воді не відривалися від роботи. Чим іще розважатися, перемиваючи гори посуду?

Обнадіяний мовчазним заохоченням, Полукс продовжив:

– Хіба не краще мати надію? Люди, що жили до зорепаду, були щасливими мрійниками.

– Але ж вони теж знали що помруть, – відказала Мінерва, – тільки не знали коли. Невизначеність напевно висіла страшним ярмом. Уяви — це твій останній день на землі, а ти безглуздо миєш посуд. Тобі може лишився рік, а ти відкладаєш гроші на дитину, якій не бути. А шлюб! Як одружитися без гороскопу?

– В мене не стане грошей на шлюбний гороскоп. Та й хто б за мене пішов? – напівжартома запитав Полукс. – Не потрібні передбачення, аби знати, що на мене чекає ще більше злиднів та немитого посуду.

Він мав тижневий гороскоп, надто загальний, аби бути корисним, та сповіщення про власну смерть за п'ять років — обов'язковий мінімум, яким забезпечували жебраків. Це заможні сім'ї замовляли детальні передбачення на рік й були готовими до негараздів. Подейкували, на сусідньому острові жив багатій, що знав помиттєво все своє життя аж до смерті, але то чутки.

– І який сенс в незнанні, якщо все одне й те саме? Лише зайві тривоги.

Мінерва безтурботно змахнула рукою, й краплини мильної піни злетіли з пальців. В її жестові було стільки покірності, що Полуксу забило подих.

Малою вона постійно лізла у хлопʼячі ігри, ніби прагнула довести самим зіркам, що їхня холодна арифметика нічого для неї не значить. Тоді Полукс гадав, у що б могла вирости ця дзига, якби зірки на мить відвели пильні погляди. Могли б вони відволіктися й дати трохи свободи?

— Хіба незнання не змушувало би робити тільки великі справи? — пояснив він. — Хіба смак їжі не був би кращим, якщо не знати чи їстимеш ще колись? А кохання шаленим й до нестями?

– Тихіше! – застерігла Мінерва, – Хочеш аби тебе обізвали Предреченим?

Предреченим лякали неслухняних дітей «Бо він похитне Терези тисячолітньої рівноваги й принесе хаос і темні століття»

Може давно варто розхитати кляті терези! Але люди не переймалися долею, знаходячи смирення у знанні. Відоме не є страшним, навіть якщо неприємне.

– Не можна сваритися під зорями, – нагадала Мінерва, коли затемно вони вислизнули із паркої кухні в прохолоду вулиць. – Завтра день мого Благословення. Прийдеш?

Ніби він міг забути!

День Зіркового Благословення мав бути найщасливішим у житті, коли вдача на твоєму боці, за що б не взявся.

На свято Мінерва вийшла у костюмі Астреї, й галасливий натовп вітав її як обраницю небес.

Полукс і до того знав, що вона — особлива. Про нього казали — зірок з неба не хапає. Про неї — народжена під щасливою зіркою. Подейкували, її батьки продали дім, аби купити гороскоп для вдалого зачаття, й зорі зглянулися, дали доньку, доля якої не мала скінчитися в нетрях.

У подарунок Мінерві несли діаманти, не цирконій, а справжні, наче уламки впавших зірок. Одного камінця стане аби замовити шлюбний гороскоп, і тоді все її подальше життя буде вирішене. Ніякого брудного посуду, тільки будинок заможного чоловіка, може навіть любов.

Найболючіше, що Полукс і сам хотів для неї кращої долі, якби ж це не означало втрату.

Інколи приходили небезпечні думки: а що, якби він міг переписати власну зоряну карту, підкинути долю монетою й виграти?

В притулку все чекав, коли зірки увірвуться в злиденне життя й перетворять його на казку. Але зорі ніколи не дивували хорошим. Раптові хвороби чи смерті – ото можливо. Полукс сміявся, що й сам міг би писати гороскопи, якби це не каралося смертю. Хоча не треба було ставати оракулом, аби здогадатися, в шлюбному гороскопі Мінерви не напишуть його імʼя.

Наступного дня він вперше сховав гороскоп не читаючи.

Мінерва кинула роботу на кухні, й тепер бачились лиш мигцем в дні роздачі передбачень.

Не читати їх було зухвало. Але порушити рутину — от де Полукс відчув справжній жах. Що як кине мити посуд, а деінде його не приймуть, і він помре з голоду без попередження, адже не читає клятий гороскоп? Коліна підкошувалися, коли стояв перед дверима каменяра, випрошуючи роботу. Отримав відмову і цілу добу прожив у тривожному очікуванні смерті, аж наступного ранку тесля забіг сказати, що в майстерні не завадить пара рук.

І світ почав розсипатися. Не в буквальному сенсі, ні. Розгнівані небеса не обрушилися на нього зорепадом, що віщує тисячі бід. Усі сузір'я лишалися непорушними на карті неба, наче прилілені, лише він почувався вогняною кометою, що вирвалася з орбіти.

Успіхи чергувалися з невдачами, він ризикував, навчався й упивався таємною вседозволеністю. Невже надурив зорі?

Полукс так осмілів, що втратив пильність, кинув зімʼятий аркуш гороскопу в сміття. Мінерва помітила, але не розгадала. Лише співчутливо поклала руку на плече.

– Мені цього тижня теж не пощастить. Небезпеку в середу обіцяють.

Полукс майже викинув з голови коротку зустріч, забувшись у роботі. Ще трохи і він буде готовий перекинути терези, треба лише дочекатися слушної миті.

– Диви які зорі багряні, не до добра! — пробасив тесля, зачиняючи майстерню на ніч.

– Що?

– Багряні зорі, буде буря.

– Який сьогодні день?

– Середа, телепеню, вічно ти зорями мариш.

Але Полукс вже не слухав. Біг як скажений павутинням вулиць, ніби сама доля тягнула на гачку. Дихання виривалося гарячими хмарками, в боці нестерпно кололо. Тільки б не запізно!

Вона лежала в тупику біля їдальні. Волосся розтріпалося вогняними зміями навколо блідого обличчя. Мінерва не кричала й не пручалася, лише сльози збігали щоками. Бугай, що навалився зверху, смикнув пасок, і в очах у Полукса посипались зорі. Якби хоч на мить замислився, вхопив би дровеняку, а так кинувся з голими руками й одразу опинився підім’ятим під спітнілу тушу. П’яний коваль гамселив кулаками-молотами поки світло в очах не згасло, але до того Полукс помітив, як сховалася за дубові двері Мінерва.

– Прокидайся! Живий?

М’які долоні пестили обличча. Кінчики рудого волосся лоскотали ніс. Полукс потягнувся й торкнувся розбитими губами її підборіддя. Мінерва застигла.

– Я заручена. Думала ти знаєш. Вже купили гороскоп для дитини.

Чути, як вона говорить про дітей від іншого, коли її руки все ще лагідно обіймають, було гірше ніж отримати передбачення з датою смерті. Принаймні тоді він знав би точно, коли припиниться пекучий біль у грудях.

– Ти не гадала, що станеться, якби їх не послухати?

– Кого?

– Зірок! Що як начхати на їхні розпорядки й чинити своє, що хочеться серцю?

– Якщо робити, що хочеться серцю, ми дуже скоро помремо з голоду. – з непідробним жалем відповіла вона. – Що зорі віщують, того не минути.

Вона сиділа ближче ніж колись, її повні груди притискалися до щоки від кожного вдиху. Та ніколи Мінерва не була такою далекою.

Серце щеміло від непохитності долі, але нарешті і він схилив перед нею голову. Зоряну мапу не зсунути самотужки.

Вранці Полукс сидів на сходинках, вдивляючись в аркуш, ніби в ньому містилася розгадка таїн всесвіту, й знав заздалегідь, що там написано.

Вчора повернувшись у відчаї він передивився всі непрочитані гороскопи, і навіть не здивувався, що кожен справдився до дрібниці.

«Ви відпустите минуле й горюватимете щодо втрати близької людини, але нарешті знайдете смирення.» — ось і все, що навіщували зорі.

Чи це смирення? Хто зна. Але що як зірки не змушували людей, а просто… знали? Так само як він весь час знав, й тільки обманював себе, що може змінити хід долі, коли насправді будував її власними руками. Адже бачив, куди ведуть їх з Мінервою шляхи, та відвертався. І якщо зірки лиш мовчазні літописці людських сердець, з ким же тепер боротися й проти чого?

Він би все віддав, аби знову винуватити зорі.