Магія, стріла і трохи шипшини

Одним порухом руки Кріс гортав сторінки книги й на стелі виблискували все нові й нові сузір’я. Він лежав й мрійливо спостерігав за власним космосом, коли двері в його кімнату відчинилися:

– Крістофер! – гаркнула мати й цей тон не бажав нічого хорошого. – Чого ти оце витворяєш? Лінуєшся цілими днями, а я скарги на тебе чути повинна!

– Я не лінуюсь, – він винувато опустив очі.

– Звичайно! Граєшся, а потім стрільбу з лука на «погано» здаєш.

– Я виправлю, справді.

– Тоді йти тренуйся, – мати різко закрила книгу, а разом з нею розсіялись й усі комети.

Кріс сумно зітхнув, пробурмотів щось на кшталт «добре» й поклав книгу на поличку. Під суворим поглядом матері він узяв стріли й поплентався надвір. Сонце сліпило занадто яскраво й інші кольори також викрутили на максимум. Хотілося повернутися додому, до своїх зірок, але вдруге слухати лекцію про важливість навчання хотілося менше.

«І чого вона так прискіпалась до оцінок?», – жбурнув ельф невеликий камінчик, що лежав на дорозі. Трава під ногами ставала все рідшою, а літні квіти витіснялись чагарниками. Стежкою росли барвисті, іноді зовсім дивні гриби, назви яких він чув, але точно не запам’ятовував. Поки дерева гралися чудернацькими тінями, Кріс шукав потрібне місце для стрільби, усе глибше заходячи в ліс.

Він вийшов на галявину – невелику, округлу, чисту від чагарників. «Було б чудово тут лежати й розглядати зірки», – подумав він, вглядаючись у блакить неба. Шкода, що вночі його ніхто сюди не пустить. А галявина була справді хороша. Тільки посеред неї стояв сухий розлогий пеньок. Удару той не витримав і розлетівся на дрібні шматки.

Кріс дістав з торби першу стрілу й прицілився – так само як розповідали на занятті. Натхненний відчуттям упевненості, він відпустив її у політ. Вістря ковзнуло у сантиметрі від стовбура, ледь зачепивши кору. Він пустив другу стрілу, але вона, як і попередня, загубилась між деревами. Розчарований стогін та «ну будь ласка» точності не додали, тому вже через чверть години ельф нишпорив у траві, збираючи стріли.

За цей час, поки Кріс циклічно пускав і підіймав стріли, сонце встигло опуститися. Тепер воно надокучливо сліпило в очі, ще більше заважаючи тренуванню. Повертатися додому – ідея не найкраща, хіба якщо кортить вислуховувати повчальні лекції.

Правду кажучи, він не розумів цю важливість навчання. З дитинства його тягнуло до зірок. Він міг годинами роздивлятися нічне небо або сидіти у бібліотеці, вишукуючи книги про космос. З такою пристрастю ельф давно став би відомим астрономом чи навіть винайшов би нову комету. І що він має замість цього? Стоїть посеред лісу й жбурляє стріли в повітря. Яка ж безглузда справа! «Мама буде не задоволена», – вирішив Кріс, лише один раз попавши в ціль, і знову навів лук.

Він примружився від світлих променів й націлився на дерево попереду. Вже хотів пустити стрілу, але на його ніс сів метелик. Комаха почала лоскотати шкіру маленькими лапками, і Кріс захитав головою, намагаючись її прогнати. Рука смикнулась і стріла полетіла точнісінько в густу крону дерева. Листя зашелестіло, і звідти впало щось жовте. Кріс підбіг до дерева й побачив пташечку, що лежала на землі. Вона не розплющила очі, лише ледь стрепенула пораненим крилом.

«Що ж робити?», – злякався ельф, тримаючи в руках пташку. І уявив, як його сваритимуть за недбалість до природи і її жителів. «Як ти міг, негіднику?!» – лунав крик матері в голові. Кріс зблід. Якщо ж ця інформація дійде до наставників, хороших оцінок вже ніколи не чекати. Ельф обережно поклав пташку собі в сумку, підняв стрілу і якнайшвидше попрямував додому, час від часу поглядаючи на звіринку.

Зараз, на відміну від тренування, удача була на його боці, і Кріс зайшов у дім непоміченим. Він поклав у коридорі стріли, крикнув мамі, що прийшов, і закрився у своїй кімнаті. Поклав пташку на стіл, а сам почав нервово гортати підручник з основ зільництва. Коли потрібний рецепт був знайдений, він рився у своїх запасах трав. Не вистачало лише одного інгредієнту.

– Мамо, а в нас є шипшина? – спитав Кріс, заглядаючи на кухню.

– І нащо вона тобі? – вона відволіклась від готування їжі.

– Так мені… Це для проєкту. Задали нам, я ось згадав.

– Тримай, – дістала мати баночку з верхньої шафки. – Але не усю, це остання.

– Звичайно, дякую, – пролепетав він і зник з поля зору.

Кріс дістав з полички своє приладдя, що таскав на заняття, поклав підручник – так, щоб не забризкати, та почав творити. Він не був майстром-алхіміком, але й дурнем його назвати не можна. Кріс мав тверде «середнє» й пишався, що тямить щось у зіллях. Як там за рецептом? «Потовкти три ягідки шипшини», – прочитав він і розчавив червоні ягоди у ступі. Далі ельф мілко нарізав корінь імбиру і засипав його туди ж, що і перший інгредієнт. Додавши суху ромашку, а за нею – води, Кріс не розумів, чого це в нього не ніжно-рожеве зілля, а якесь багряне каламуття.

І вже вчитавшись у рецепт, він згадав, що забув найголовніше: проказати закляття, без якого не завершилось ще жодне готування. Кріс знайшов чарівні слова (які, до речі, давно просили вивчити) і прийнявся уважно читати вголос:

– Зорі і Сонце, дай мені сили. Трави і води – енергії дайте. Зцілиться хай усе живе на світі. Зцілиться хай усе від краплинки!

Тільки Кріс убрав руку зі ступки, де і знаходились усі трави, зілля забурлило, перетворившись з червоного на рожеве, з золотим блиском. «Вдалось!» – захоплено прошепотів він і піпеткою набрав цілющого напою. Кріс погодував пташку зіллям, але і цього було замало: щоб зілля подіяло, треба ще раз напоїти пташку тоді, коли вона прокинеться.

Ельф поклав свою жительку на заздалегідь підготовлену подушечку, а сам розглядав її. Пташка мала яскраво-жовте пір’я, була крихітна (не більше звичайного горобця), тому Кріс дивувався: «Це ж яким треба буть вдалим лучником, щоб поранити таку маленьку пташечку?» Подивившись, що вона спить, він відкинувся на спинку стулки й спостерігав за лісом, що купався в золоті вечірнього сонця.

– А ти чого оце сидиш без діла? Історію магії читав? – поцікавилась мати, зупинившись на порозі кімнати.

Кріс миттю сховав собою пташку:

– Зараз почитаю.

– Дивись мені, вихідні скінчились. І спробуй знову «погано» принести!

– Аякже, матусю. Зараз же почну, – натягнуто усміхнувся ельф, і мама пішла далі по справах.

Кріс видихнув і дістав підручник: щоб не викрили, якщо забажають перевірити його слухняність. Історія магії його взагалі не цікавила. Ну що може бути захопливого в заучуванні важливих дат та якихось понять? І чи знадобляться вони хоч раз у житті? Певно ні, бо він ніколи не бачив, як дорослі хваляться знанням, коли було застосоване перше магічне закляття. А от зірки…

Читання параграфа аж ніяк не затягувало, тому Кріс частенько косився на мирно сплячу пташку. Понурившись у конспект, щоб хоч трішки розібратись що відбулось і коли, він не помітив, як його подружка прокинулась і зацвірінькала.

– Тихо! – прошепотів ельф і, здається, пташка зрозуміла слова, бо замовкла.

Він вдруге нагодував її зіллям і підсунув ближче тарілочку з чистою водою. Тепер Кріс вдивлявся у чорні оченята, що з вдячністю дивилися на нього. Пташка негучно цвірінькнула і сіла ближче до руки ельфа. «І що ти за птиця-вогнептиця така?», – думав він, торкаючись її пір’ячка.

– Я б тебе залишив, справді, але не можу. Пробач, тобі час йти додому, ¬– сумно зітхнув він і відкрив хвіртку вікна.

Пташка уважно дивилась на свого рятівника (і кривдника водночас), і не рушала з місця. Кріс здивовано закліпав очима. Це ж пташка: чи не хоче вона свободи? У неї точно в лісі є дім. Можливо, на тому ж дереві, куди і попав ельф стрілою. Чому вона не летить?

– Чому? – вже вголос повторив він.

Пташечка нахилила голову набік: показала, що і думки не має звідси летіти.

– Тобі час повертатися, – повторив Кріс і взяв пташку на руку, наближаючи до вікна.

Вона злетіла з долоні і… приземлилася на стіл біля книжки. Вона зробила вибір: і вона залишається тут. «Може, зранку полетить, бо темряви боїться?» – подумав Кріс. Він вийшов у коридор і дістав з шафи довідник з усіх живих істот цієї місцевості, приніс книгу до себе. Пташка трохи відстрибнула й з цікавістю дивилась на підручник. Кріс гортав сторінки, порівнюючи інших пташок на малюнках з його. Знайшовши схожу, він прочитав інформацію:

«Фейтфул. Яскрава жовта пташка, невелика. Живе в лісах на півдні. Їсть дрібних комашок лісу. Дуже вірна людині. Якщо ви її врятуєте, вона стане вам найліпшим другом і вважатиме ваш дім відтоді і своїм домом!»

– То ти що, зі мною залишишся?! – не вірив побаченому Кріс.

Пташка весело цвірінькнула й умостилася на свою подушечку, ніби підтверджуючи написане. «От такі справи, – подумки гмикнув ельф і підсумував: – Який же фантастичний сьогодні був день!»