Купити Кохання

Автомобіль Шото зупинився біля п'ятиповерхового будинку.

- Ми на місці.

- Чудово. Ти йдеш за мною, - наказав Тодорокі та вийшов з машини.

Бакуго нічого не залишилося, окрім як вийти з машини за своїм господарем і зайти з ним до під'їзду. Чоловіки піднялися на четвертий поверх і постукали у двері птрібної їм квартири. Двері відчинила доволі неохайна жінка. Під її очима красувалися кола, а обличчя було червоне від випитого алкоголю. Це була Інко Мідорія.

- Доброго ранку Інко Мідорія. Ви винні нам доволі крупну сумму і ми приїхали по ці самі гроші. Вони потрібні нам зараз, - холодним тоном сказав Шото.

- У мене немає грошей... - заїкаючись сказала жінка, - Син повернеться і він все віддасть.

Її слова майже неможливо було розібрати через велику кількість випитого алкоголю.

- Я здивуюся, якщо цей син взагалі повернеться, - пробубнів Бакуго, дивлячись на жінку.

- Згоден, - так само тихо відповів Тодорокі та додав голосніше, - А хто ваш син? Де він працює чи, може, навчається?

- Він навчається в університеті і працює в кафе "Від зірки до зірки", - відповіла жінка.

- Зрозуміло. Добре, Бакуго, поїхали до цього кафе, будемо проводити бесіду з її сином. А хто ваш син, до речі? Ну, яка у нього вторинна стать?

Бакуго с нерозумінням подивився на боса. Шото піймав цей погляд і пояснив:

- Мені просто цікаво.

Катсукі тільки кивнув головою:

"Ага, звичайно, багатьма такими ти цікавишся..."

- Так, швидко пішли туди, - наказним тоном сказав чоловік

- Як накажете.

Тон Бакуго був схожий на підпорядкований тон, хоча він ненавидів так говорити з Шото, адже вони були доволі близькими знайомими, але на роботі, відповідно, потрібно було дотримуватися ієрархії.

Тодорокі попрощався з жінкою і вони стали спускатися вниз сходами.

- Ти серйозно хочеш зараз шукати її сина?

- Звичайно. Хтось же повинен віддати її борг, - відповів Шото.

- Ага, у студента як раз є такі великі гроші, аби віддавати борги за таких батьків-алкашів, - із сарказмом відповів Бакуго.

- Ти хочеш взяти цю роль на себе? Якщо так, то можеш починати.

- Звичайно, ні, не хочу. Але навряд чи у цього студента будуть такі великі гроші, - підмітив Катсукі.

- Значить, буде відробляти ці гроші, - спокійно відповів Шото, в потім додав, - Натурою, якщо він Омега.

- Не дуже жорстоко? - хвилювався блондин, уважно поглянувши в очі співрозмовнику.

- Слухай, у мене таке відчуття, ніби ти намагаєшся його захистити!

- Просто, я знаю його. Точніше, думаю, що знаю. Якщо це він, то його звуть Ізуку Мідорія. Я з ним товаришував в дитинстві. Його мати і раніше бухала по чорному. Мені його ще тоді було шкода.

- Це не мої проблеми, - з холодною жорстокістю відповів Шото, - І не твої. Якщо хочеш йому допомогти, віддай борг його матері.

- Добре-добре, поїхали до кафе, у якому він працює, - відступив Катсукі і вони сіли в машину.

Машина з двома Альфами всередині поїхала вперед по денній вулиці, зустрічаючись з такими самими автомобілями.

Через деякий час вони вже були перед яскравою червоною будівлею, над якій була написана назва кафе.

- Це воно, - констатував Тодорокі і вийшов з машини, після чого подивився на друга, - За мною.

Чоловіки зайшли в кафе. Воно виглядало доволі комфортним і світлим. Вони підійшли до найближчого столику з білого дерева та сіли за стількичики з високою спинкою.

- Зручно, - помітив Тодорокі, всідаючись.

Через декілька хвилин до них підбігла офіціантка:

- Добрий день. Чого бажаєте?

- Здрастуйте. Нам, будь ласка, два латте. Два цукру та один, - сказав Шото.

- Латте буде готове через п'ятнадцять хвилин, - записала дівчина з фіолетовим короткопідстриженим волоссям в стилі "хіме-като" і з темно-карими очима. На шиї висять бездротові навушники.

Дівчина відійшла та через п'ятнадцять хвилин, ніби по будильнику з двома горнятками кави:

- Ось, прошу, ваша кава. Тут два цукру, - сказала вона та поставила одне гонятко кави, а за ним одразу і друге, - Тут один.

- Дякую. А ще я хотів дещо спитати: у вас тут є працівник - Ізуку Мідорія. Ви можете дати його контакти? - запитав Шото, взявши горнятко з кавою.

- Ох, вибачте, пане, але це неможливо. Це конфіденційна інформація, яку розголошувати заборонено, - відповіла дівчина, явно стурбована таким дивним питанням.

- Дідько... - лайнувся Шото.

- Вибачте, а не підкажете тоді, коли його зміна? - втрутився у справи Бакуго, - Я його друг дитинства, тож хотілося зістрітися з ним та поговорити. А це... Це також мій друг, - показав він на Шото, - проте вже не дитинства. Хотілося б їх познайомити.

Дівчина, напевно, повірила у другу частину його розповіді, тому що без довгих вагань відповіла:

- Його зміна починається о десятій вечора.

- Вельми дякую, - посміхнувся Бакуго, хоча ця цсмішка виглядала більше як вищір, а Шото протягнув гроші - набагато більше, аніж коштували горнятка кави:

- Тримайте, решту залиште собі на чай.

Дівчина низько вклонилася такій щедрості і вихватила з рук чоловіка купюри:

- Вельми дяку!

І вона відійшла від їх стола.

- Молодець, - похвалив Шото свого водія, - Тепер залишилося дочекатися Ізуку і все, - і зробив ковток кави, - Це твоя - тут два цукру - надто солокд