Делірій

Хто я? З ким я? Нащо? Важче

Відповісти, коли стиснута паща

Ледащо, не кращий, не гірший, не ліпший

Не маю грошей, тож складатиму вірші

Хто я? З ким я? Нащо? Краще

Не бути собою, не бути пропащим

У дзеркалі бачити іншу людину

У списку контактів мости, не руїни

Не мазатиму очі, я бачив вже

Тверезих алкоголіків і біля АТБ

Порожній лімузин (водій чкурнув на касу?)

Сидіння пахли хвоєю і хвойдами одразу

Одній із них за тридцять, може, вік розпʼяття.

Ліниво потягнулась, стиснула зап’ястя

Схилилась на раз-два, ніби тут дме віхола

Й вляглася під ялинку, наче кока-кола

Питає мене «Пан Миколо?». Друга тише:

«Читали про вас, знаємо, що за вас пишуть».

А я мовчу, киваю їм, не посміхаюсь

Давно не був в дантиста, маю діри, каюсь.

І вони теж. Не каються, а мають діри.

Приплили – роздягаються. Я не йму віри.

Червоні і спокусливі як абрикоси

І задирають вгору свої ноги-хмарочоси

А тут вже і шофер взяв лімузин за нулик

Не обертаючись назад кида за скло у вулик

Пакет із супермаркету, а в ньому овочі

І хвойди тягнуть руки, як в автобусі за поручнем

І ось до кока-коли подають салати

Дівчата з огірками – олівʼвєшка для багатих

І та, якій за тридцять, каже: «Вирушаймо!»

Водій уходить в Drive і відпускає гальмо

Ми їдемо по місту і дівки сміються

Не те щоб заливаються а так – мануються

Та дивляться на мене чіпко як решітка

Не відпускають, липнуть. Гучно: «Усе чітко!»

А я мовчун, на мову не купив патента

Тож маю вигляд кволий, наче хуй у імпотента

А хвойди мені: «Що ж, може пора додати

До страви тих приправ, що йдуть за дуфалаком?»

Я в ахуї, оце пиздець, не може бути!

А пан Микола видно любить ліки від недуги

Запхати собі в рота й накидать на рила

Оце так дійсно в пана ексцентрична мова тіла.

А Бог він гуморист, якщо ви ще не знали

Бо я в той день йшов здати на аналіз калу

Тож дістаю із рюкзаку закриту герметично

Прозору баночку із тим що антипод до естетичного

І щоб не зблюванути, уявляю, що грільяж

Лягає на обличчя, як на Рембо камуфляж

А потім вже молодша прикриває сховане

Й пита «Ви задоволені, я схожа на військового?»

Мене хита, я падаю, задумуюсь про піст

Машина виїжджає на Подільсько-Воскресенський міст

Водій сигналить, обганяє повну лісу фуру

Лайно летить на скло та шкіру оббиту велюром

Тут дзвонить телефон, лунає батьковий шансон

Віконце скрипом йде униз і з переляканим єблом

Водій раптово розуміє, що спідкало лишенько

Він зупиняється й пита мене: «Бля, сука, ти ще хто!?»

Повії у лайні по вії, огірки ребристі

А раптом знають Тайський бокс чи дзюдоїстки?

Я вилітаю із машини й біжу по Подолу

Оце так втрапив в ігри – ревізор Лінкольну.

Біжу й не знаю хто я, з ким і нащо.

Пливу на лівий берег у райони захаращені

Ніколи не згадаю номер лімузину

Не хочу знати, що то – огірок без вазеліну.