Та випріть ви ті прапори.

Живеш життя, будуєш мрії,

Не помічаєш те, що поряд.

На мить зупиниш біг думок,

Піднімеш очі догори і бачиш тільки небо.

І все життя не бачиш те, що поряд -

І прапор був, хоч ти його не помічав.

Скрізь був: у школі, на будинках,

навіть на стовпі.

Настільки «скрізь» - що ти його не помічаєш.

Усе було буденно - а бачив лише небо ти.

І ось, настав той день,

коли буденність стало дивом,

і мрії полетіли всі до біса,

і ти не знаєш, що там буде далі.

Чомусь ти більш не бачиш небо,

а помічаєш тільки прапори.

Вони зі всіх сторін, і там, і тут, і поруч.

А ти бажаєш бачить небо.

Не скрізь, а в тому, що було буденно.

Коли з крамниці скинутий останній прапор,

втрачається надія, що ти побачиш небо!

Буденність стала іншою:

ти помічаєш прапор на стовпі,

а він такий брудний,

що в ньому ледве бачиш небо...

І мрієш, що колись ти знову будеш мріять,

І помічаєш все, що поряд - особливо прапори.

І більш нема надії піднятись догори

і там побачить небо.

Бо все життя з тобою прапор був,

хоч ти цього і не помітив.

То випріть ви ті прапори,

Щоб не через багнюку

Могли ми бачить небо!

Надія є

та гарний Прапор –

в якому буде видно Небо.