Вольтер (із циклу "Балачки та фантазії")

Вольтер

Театральна фантазія

Денис працював у театрі художником зі світла. Не освітлювачем сцени, а саме художником. Він прикрашав театральні вистави комп’ютерною графікою та робив 3D-ефекти. Головний режисер був дуже задоволений. Та й глядачі театр любили – що не прем’єра, то аншлаг.

У новому сезоні вирішили поставити «Божественну комедію» Данте. Денис мав складне завдання – якомога реалістичніше показати вогняні кола пекла. Два дні він ходив по сцені туди-сюди, але нічого не міг вигадати.

— Треба інтермедійну завісу використовувати. — вирішив Денис, узяв дробину і поставив її на авансцені.

Він піднявся до самого верху, оглянув розсувний механізм і раптом на канаті побачив маленького чоловічка розміром з кулак. Денис потряс головою, поморгав, потер очі руками, але чоловічок не зник.

— Ти хто? — запитав Денис.

— Театральний! — тоненько відповів чоловічок.

— Хто!?

— Ну, про домовиків і лісовиків знаєш?

Денис кивнув головою.

— Про вагонних чув?

Денис замотав головою.

— Ну, фільм «Чародеї» бачив? — зітхнув чоловічок.

Денис знову кивнув головою.

— То там був вагонний. А я – театральний!

— Невже нечиста сила? — жахнувся Денис.

— Сам ти нечиста сила! — образився чоловічок. — Кажу ж тобі – театральний!

— А що ти тут робиш?

— А у мене тут дипломна практика.

У Дениса під ногами захиталася дробина, він втратив рівновагу і полетів униз. Все, кінець, майнула у нього думка, і кісток не знайду.

Але впав він несподівано м’яко і навіть встиг ухилитися від дробини, що летіла на нього.

— Вибач, Денисе! — театральний злетів зверху і вмостився на рампі. — Я не подумав, що ця конструкція також може впасти! Я давно за твоїми роботами спостерігаю. Дуже красиво!

— Дякую! — Денис сів і почав розглядати чоловічка. Той був одягнений у костюм, що точно повторював костюм Фігаро з торішньої постановки.

— А що то за практика в тебе?

— Звичайна практика. Навчаюся я в університеті для нашої братії. Батьки дуже хотіли, щоб я освіту здобув! Не сидіти ж усе життя у дуплі, як вони сидять! Ось і я пішов навчатись. Мама з татом хоч інший світ побачили! Ми до театру сюди часто ходимо, ось я собі театральну спеціалізацію і вибрав.

— А що? Вас там багато таких? — здивувався Денис.

— Домовиків багато. А театральний я один. Якщо практику успішно пройду, залишуся тут на службі.

— А якщо ні?

— У дупло! — зітхнув театральний.

— Тебе як звати? — запитав Денис.

— Вольтер.

— Нічого собі! Та з таким ім’ям ти просто маєш бути при театрі!

— Правда? — зрадів Вольтер. — То ти не будеш проти, якщо я залишусь?

— А що ти маєш робити?

— Капостити! — почервонів Вольтер. — Красти реквізит, ховати грим і таке інше...

— А не капостити не можна?

— Не можна! — зітхнув театральний. — Не буду капостити, дискваліфікують – і в дупло!

— А в інших театрах теж є такі капосники?

— Є! Але вони так, по дрібницям! Переважно першокурсники. Довго не затримуються!

— А навіщо ти мені це розповідаєш? — запитав Денис. — Таким, як ти, мабуть, не можна вступати в контакт із людьми?

— Огидно капостити нишком! — відповів Вольтер. — Та й я дуже люблю театр!

Денис замислився. Вольтер йому безперечно подобався. І в нього виникла ідея.

— А ти можеш запалити вогонь? — запитав він.

— Ображаєш!

— А погасити по команді?

— Простіше простого!

— Тоді, Вольтер, пропоную тобі дружбу та співпрацю!

Такого грандіозного шоу глядачі ще ніколи не бачили! Вогонь спалахував сам по собі в найнесподіваніших місцях і на сцені, і в глядацькій залі! Паперові конструкції перетворювалась у попіл, розлітались у різні боки і одразу ж зникали! Вражена публіка аплодувала до знемоги.

— Денис! Ви такий чудовий майстер! — тиснув йому руку після вистави головний режисер. — Тільки на репетиції ви мені такого не показували! Я, зізнатися, спочатку дуже злякався!

— Так! — погодився Денис. — Я ризикував. Але все було під контролем.

Через три дні, коли Денис розбирав декорації, йому на голову впав горіх. Він глянув угору і побачив Вольтера на канаті.

— Ну що? — запитав Денис, коли підвівся по дробині. — Пройшов практику?

— На відмінно! Декан залишився задоволеним моєю роботою!

— Він що!? Був тут?

— Аякже! Капості оцінено на сто балів! — посміхнувся Вольтер. — Отже, тепер я отримав постійне місце.

— Вітаю! — Денис двома пальцями потиснув Вольтерові руку.

— І моїм батькам сподобалося!

— І вони теж були?

— Були. Я їм усе розповів. Вони спочатку мене лаяли. Але я сказав, що ти мій друг і запросив їх на виставу. Їм дуже сподобалася наша робота!

— І це лише початок! — підморгнув йому Денис.

Тут почулися голоси і на сцені з’явилися люди. Вольтер за мить зник десь у кулісах. А Денис подумав, що треба буде взяти у доньки іграшкові крісла та закріпити їх тут для Вольтера і його батьків.