Таємниче викрадення гномів

— Ну, по останній та по домах! — сказав Пшебриль та з помітним зусиллям підняв свій величезний, як для гнома, пивний кухоль. З його краю на пошарпану дерев'яну стільницю капнула біла духмяна піна.

— Підтримую — Тронстон теж підняв свій кухоль. Рука його почувалася занадто невпевнено, тому не тільки піна, але й темний куфійський ель щедро пролився додолу.

Феєчка Наніель нічого не сказала, а просто хильнула свого квіткового лікеру, терпкий аромат якого можна було відчути далеко за межами їх столику.

Пшебриль одним величезним ковтком обполовинив свій кухоль. Похитнувся. Ледь не впустив його і з гучним стуком, трохи не розбивши, поставив на стіл. Гном, наче той дракон, з силою видихнув, очі зійшлися докупи, голова втратила рівновагу і зробила якийсь дивний оберт. Пшебриль ікнув і сповз лицем на стіл. Якби не м’яка, як руно єдинорога, та довга і густа борода, яка значно пом’якшала контакт обличчя зі старою та твердою деревиною, то не обійшовся б гном без синців, а то й перебитого носа. Але борода, певне не вперше, врятувала його і, чи не відразу, з-під штопаного ковпака невизначеного кольору та віку пролунало оглушливе хропіння.

Тронстон, зробив декілька ковтків і благорозумно вирішив не допивати, щоб не послідувати за Пшебрилем. Борода молодшого гнома була не така розкішна, щоб дозволяти обличчю близько знайомитися зі стільницею. Та й не дарма він весь вечір залицявся до Наніель. Не для того, щоб закінчити ніч у шинку.

— От, трясця, його тепер не розбудиш. — з досадою промовив Тронстон. Язик його заплітався.

— Не кинемо ж ми його тут одного за столиком? — надула губки Наніель. Хоча алкоголь теж подіяв на неї, чарівне, як у лялечки, обличчя розчервонілося, погляд був трохи розфокусований, а крила позаду, наче жили своїм життям, вона була значно тверезішою за своїх приятелів-гномів.

— Зараз домовимося. — підморгнув Тронстон феєчці та, спотикаючись на кожному кроці, утримуючи рівновагу наче тільки дивом та забористими матюками гномів, попрямував до барної стійки.

Досягнувши бармена — великого горбатого троля, Тронстон про щось перемовився з ним, активно супроводжуючи слова жестами.

Нарешті, він повернувся разом з тролем. Той витер руки об шкіряний фартух, та обережно і легко підхопив рукою Пшебриля. Той чи не повністю помістився в його величезній долоні. Хропіння не припинялося ані на хвилину. Троль попрямував назад до стійки.

— Покладе його спати під стійку. Вже не перший раз так робить. — посміхнувся Тронстон.

— Який ти молодець! — Наніель грайливо змахнула довгими віями, та кокетливо склала губки трубочкою.

— Ну що, підемо? Я вже розрахувався. — гном підхопив Наніель під осину талію і вони невпевнено, підтримуючи один одного, рушили до виходу.

Двері шинку хлопнули за їх спинами й гном з феєю опинилися на вулиці. Спекотне літо не освіжало навіть вночі, тому ніщо не допомогло їм позбутися хмелю у голові. Так само зигзагами, похитуючись та посміюючись, вони продовжили шлях додому, крокуючи по бруківці.

Тронстон якраз придумував черговий пікантний жарт, коли на нього ледь не наступила людина. І пройшла далі, як нічого не було!

— Ах ти ж, незграбне одоробало! — хотів викрикнути услід йому гном, але слова застрягли у його горлі.

Людина виглядала геть незвично: якісь дуже короткі штани, що не прикривали й колін, чудернацька сорочка з намальованими черепами, капці, як у пастухів з Зеленогір’я, але з незрозумілого матеріалу. Нарешті, на голові якийсь дивний головний убір: обруч, на якому трималися якісь шкіряні тарілки, що прикривали вуха.

— Це, мабуть, якийсь варвар з невідомої країни. — буркнув Тронстон феєчці та презирливо додав: — Понаїхали!

Вони повернулися та пішли далі. Все б нічого, але цього разу вже Тронстон незграбно наштовхнувся на якогось гнома, що стояв у темряві біля стіни дому.

— Ой, вибачте, шановний добродію. — потираючи плече, яким сильно ударився об тіло незнайомця, сказав Тронстон. А незнайомець і не поворушився. Начебто продовжував читати книжку. І це майже в повній темряві!

Тронстон торкнувся його плеча і скрикнув від несподіванки — плече виявилось холодним та твердим, як криця.

Феєчка махнула чарівною паличкою і та запалала синім полум’ям, освітивши провулок у якому вони стояли.

Гном зміг розгледіти незнайомця. Той був одягнений у довгий плащ, на ногах модні гостроносі черевики, на голові професорська шапочка. На очах окуляри. Акуратна борідка. В правій руці книжка. Погляд зосереджений на ній.

Тронстон ще раз торкнувся його, цього разу обличчя. Так і є — гном виявився металічним! Неймовірно! Що це - магія? Чи скульптура з металу? Звідки вона тут? Метал коштує шалених грошей! Ніхто не буде робити скульптур з нього. Тож — все ж таки магія?

Поки Тронстон роздумував, Наніель раптом заверещала від жаху. І було чого — на них швидко сунув якийсь величезний монстр з очима, які сяяли жовтими вогнями так, що аж сліпили. Він ричав як сотня лютововків і наближався на шаленій швидкості. Гном вихопив кинджал та загородив собою Наніель. Монстр за секунду вже був поруч і … пробіг далі не сповільнившись. За поворотом останній раз мигнули червоні очі монстра, які він мав і позаду, і знову запанувала темрява і тиша.

Шоковані Тронстон і Наніель переглянулися.

— Що ж це коїться? — одночасно спитали вони один одного.

Події змусили їх протверезіти і нарешті озирнутися навкруги. Вони зрозуміли, що знаходяться не в рідному Фарезвалі. Хоча будинку, вулички та бруківка були дуже схожими, але щось було не так. Зовсім не пахнуло звичними запахами кінських какавельок, смога від вугілля, на якому готували чи не в кожному домі та іншими добре знайомими ароматами. Натомість штинило чимось зовсім невідомими. Всі запахи були різкі та неприємні. Особливо погано смерділо там де тільки-но пробіг невідомий монстр.

Але не тільки запахи. Звуки були теж геть не ті. Не перегукувалась між собою нічна варта, не чути було цокання копит числених екіпажів чи вершників, ніяких звичних міських звуків. Замість цього якесь лякаюче гарчання на сусідніх вулицях, грубі та різкі шльопки, удари чи скрегіт і навіть якась тиха, але дуже дивна музика, що лунала десь трохи далі.

— Де ми опинилися? — врешті-решт порушила мовчання налякана Наніель.

— Не знаю. Якесь магічне місце, де з гномів роблять металічні скульптури та по вулицях бігають велетенські чудиська з палаючими очима. Може це Пекло? Ми загинули і опинилися тут? — відповів Тронстон.

— Я не думаю, що це Пекло. — трохи невпевнено відповіла фея.

— А що це може бути? — спитав гном.

— Не знаю. Але певна дивна магія тут є. — відповіла Наніель та наморщила носик, наче саме ним відчувала ту магію.

— А від того металічного гнома є? Що скажеш — це зачарований гном, чи скульптура?

— Важко сказати. Щось таке дивне відчуваю, але точно не скажу.

— Я не знаю, чи нам вдасться врятуватися, але й залишати цього бідолаху тут ми не можемо! — рішуче сказав Тронстон. — Треба якось взяти його з собою. В тебе ще є той зменшувальний порошок?

— Є! А це ідея! — вигукнула Наніель.

Вона трохи почаклувала над статуєю гнома і вже через мить значно зменшений він опинився у заплічному мішку Тронстона.

— Тепер я почуваю себе значно краще! Вдома ми звернемося до кращих магів і, якщо це був гном, то знімемо з нього чари. — радо сказав Тронстон.

— А якщо все ж таки, це просто металічна скульптура, то отримаємо за неї чималі грошенята — значно тихіше додав він.

— Що? — перепитала феєчка.

— Кажу, пішли шукати ті двері через які ми сюди зайшли. — відповів гном.

Тронстон та Наніель довго блукали незнайомим дивним місцем. Багато жахіть, невідомих речей та створінь бачили вони. І ще багатенько різних металічних гномів! Всі вони опинялися у мішку Тронстона.

Але дверей назад вони ніяк не могли знайти.

— Невже ми загинемо тут? Мене теж зроблять металічною скульптурою?! — у розпачі трохи не розплакався гном, який зазвичай відрізнявся твердим характером.

— Тихіше! Здається я щось відчуваю тут неподалік. — зупинила Наніель його стогнання.

Вона швидко полетіла у темний провулок зліва, хоча феї практично ніколи не використовували крила у місті. Тронстон зручніше вмостив на плечі важкенький мішок повний металічних фігурок і поспішив за нею.

Наніель радісно скакала біля дверей. Вони знайшли їх! Неймовірно! Чи це магія феєчки, чи це їх щаслива доля, чи допомога Богів — важко сказати. Але головне — двері були тут.

Вони завагалися. А раптом двері не приведуть їх назад? А якщо там за дверима ще один інший світ, навіть гірший за цей?

Тронстон взяв феєчку за ніжну теплу ручку, насупився і рішуче одним ривком відчинив важкі дубові двері.

Вони зайшли і знову опинилися у знайомому шинку, такому рідному і своєму. А от у невідомому світі ці двері щезли як і не було, тільки ледь помітні сріблясті лусочки, що осипалися з крил Наніель, вказували на те, що гном та фея проходили тут.

Gazeta Wrocławska 20/07/2022

“Надзвичайно нахабний злочин скоєний сьогодні вночі у нашому місті. Всесвітньо відомі вроцлавські краснолюдки — скульптури гномів, які розташовані по всьому місту і до цього коли-не-коли були жертвами вандалів та хуліганів. Але то були поодинокі випадки. Цього разу наша туристична атракція, яку полюбляють, як містяни, так і гості міста, зазнала вагомих втрат. Аж п’ятдесят два гноми безслідно зникли в центрі міста! Мер Вроцлава пан Сутрик у ярості. В поліції сформована окрема слідча група з кращих спеціалістів для розслідування цієї справи. Контроль за нею взяв на себе особисто головний комісар поліції Нижньої Сілезії. Якщо у вас є якісь відомості про цей злочин, людей причетних до нього або місцеперебування викрадених скульптур ви можете отримати нагороду у сто тисяч злотих. Дзвоніть 112 або на гарячу лінію за номером телефона …”