Пробач мені

Я сжався у постілі, стомлений і розчарований. Все пустяки. Все пройде. Все пусте... Він просто людина. Молода людина. У кожной людини є недоліки - я вже повинен був до цього звикнути... Але - деякі люди не лише недоліками - жахливими прірвами болю, черні, приниження, зневаги... Так наприклад, було з деякими жінками. Їм легко, вони відчувають що я слабкий, що я добр. Це... Не перший мій хлопець - мало того що не перший, він не мій хлопець. Він просто хлопець. Але - навіть просто знайомі чи друзі можуть нанести багато болю. Я весь час думаю. Відчуваю. Хто він? Людина... Я б навіть сказав, хлопчак, підліток - і він не злий сам по собі. Але я боюсь щось прогавити, якогось дахливого монстра всереденв кожной людини, що бачу... Хоча, чи людина він? Я так це впевнено стверджую - але чи це так? Він музика. Він чиста музика, нота. Він музикант, людина состояща з мелодії, аккордів. Скрипка. Чудовий інструмент.

Я не існував. Я трохи поворохнув залишками крил - підгорівші, розірвані, але крила. Янгол. Це так цікаво, бути серед людей. Хтось з них проста людина, хтось з них... хоча, вони майже всі прості. Майже. Але здаєтся, що суть не в тому. Суть. Сенс... Сенс - він в музике. В кожной ноте. В кожной мелодії. В кожному диханні.

Мені так подобаєтся його дихання, усмішка, смішок, короткий вдох. Іноді буває, він томно закриває очі і дивиться кудись в далечину. Нехай. Нехай, щоб там не було... Я хочу бачити його погляд - його погляд це море глибоке, синіє небо, пряний цикорії... Любов? Ах, якщо б.

Ах, якщо б янголи вміли б кохати. Чи кохав я? Хоч колись. Так, але - я кохав як янгол, не як він, людина. І не як музика, музикант. Я кохав - я кохав колись чоловіка в чорном берете, я кохав його посмішку і мовчання - і мені снилась кожне його не сказане слово і його стійкий аромат спирту. Ці сни - ми були у космосі, ми падали у квіти і тонули в раковіне. А що зараз? Чи осмілюся я назвати це коханням для себе - навіть якщо для нього, я аромантичний зв'язок? Я кохаю - кохаю як янкол, ту вібрацію тонких струн, що відбиваются в всесвіті чумацьким шляхом. Кохаю, як янгол може кохати ноту соль, в довгом її тримчанні. Я готов обійняти і цілувати кожну фразу музтки цієї душі, крилами піднести до самих зірок - навіть якщо я сам не існую, і ніколи не існував. Лише мої рагені, ранені крила. Лише вони...

- Пробач мені. - сказав він, присівши на краєшек кроваті.

Я вздрогнув і приподняв голову. Я був здивован.

Він поклав скрипку на коліна, посміхнувся. Хлопчина м'яко доторкнувся мого плеча, провів по руці вниз.

- Хочеш, я щось зіграю, з твого улюбленого? - посміхнувся він.

Я посміхнувся скрізь сльози. Не дивлячись на біль, крила затрепехадися, схоже від судом.

Він посміхнувся і нахилившись, ніжно поцілував.

- Все буде добре. Я почну з твоєї улюбленой ноти соль... - сказав він, взявши до рук скрипку і смичок.