...Коли ми кохаємо

21 день народження принцеси Петри фон Кессель був гучною подією в Драккенхаймі. Ульрік дуже любив та балував свою наймолодшу доньку. Її бажання завжди було законом. Тому коли вона попросила святковий бал — усе було беззаперечно виконано. Але список гостей складався з урахуванням політичних інтересів. Представники Аметистової академії також мали бути присутніми, проте принцеса наполягала на власному списку запрошених. До архімага Райани Ґраймер та її заступника Елдріка Руноткача додалось четверо студентів-бардів, серед яких опинилася й Ерзабет. Петра аргументувала це тим, що бачила їхній виступ колись, і хотіла б, аби барди повторили свій виступ на її дні народженні. Королева Леонора дозволила дочці це, не без підтримки Катарини. Старша принцеса розуміла, чому Петра хотіла присутності бардів. Точніше, одного конкретного барда. Вона вирішила побалувати сестру, але попередила її про обережність.

Представники Аметистової академії прибули одними з перших. Королівська родина надала їм кімнати, оскільки архімаг мала заплановану особисту зустріч з королевою наступного дня. Вона наполягала на тому, аби її студенти також залишилися в замку. Проте розкішних умов їм не обіцяли. Виділили три кімнати. Ґраймер і Ерзабет оселилися удвох, Руноткач та барди-чоловіки розподілилися по двох інших кімнатах.

Виступ бардів Аметистової академії відкривав святкування. Усі очі були прикуті до дівчат та хлопців, що виконували екзотичний танець. У Вестмарі ставлення до такого відвертого одягу було дещо упереджене, проте це було святкування на честь принцеси, і ніхто не наважувався висловити своє невдоволення.

Друга частина виступу була сольною для Ерзабет. Вона заспівала пісню. Голос дженазі заворожував не менше за її незвичну зовнішність. Вона співала дуже ніжну пісню, під яку частина зали вирішили вийти на вальс. Бажаючи приєднатися до танцю, Ерзабет запросила Петру. Принцеса без роздумів прийняла це запрошення. Бути в обіймах дівчини, чути її голос лиш в кількох сантиметрах від себе, допоки все вище суспільство дивиться на них... Петра мріяла про це. Мріяла колись представити її двору як свою кохану. Але знала, що не зможе. І лише ця мить, ці кілька хвилин їхнього танцю могли б дати їм виправдання. Петра знала, вона відчувала, що Ерзабет співала цю пісню лише для неї. Ерзабет жодного разу не відвела погляду від принцеси протягом їхнього танцю. І Петра розчинялась в ній. Золото очей дженазі було для неї ціннішим за всі ті коштовні подарунки. Аби тільки мати можливість кохати їх...

На танець запросили і старшу принцесу, Катарину. Її чоловік, відомий воєначальник, рідко повертався до Драккенхайма. Але пропустити це святкування він не міг. Стосунки принцеси з чоловіком було складно назвати теплими. Серед фон Кессель усі знали, що цей шлюб був договірним. Але для народу, а особливо для іншої знаті, вони мали грати ролі закоханих. За десять років шлюбу ця гра вже стала звичкою. Усмішки, поцілунки... Катарина відчувала, що все її життя — роль ідеальної принцеси фон Кессель. Вона ніколи не мала права підвести батьків. Завжди мала підтримувати старшого брата, завжди дбати про молодших сестер. І вона ідеально виконувала свою роль, щиро любила свою родину. Але ніколи не могла полюбити чоловіка поряд з собою. Коли він цілував її, вона з огидою відчувала щетину, шо торкалася її обличчя. Вона відчувала огидний запах поту та крові, який невдало намагалися перекрити парфумами. Його руки були сильними і владними, дотики завжди грубими. Навіть намагаючись проявити ніжність, він не був здатен на це. Катарині ніколи не хотілося знаходитися поряд. Ті кілька разів їхньої близькості відчувалися катуванням. Вона не була здатна насолодитися цим. Саме тому на роль своїх коханок вона завжди обирала жінок. Цей договірний шлюб передбачав коханців, адже навіть знаходячись в одному палаці, вони не воліли залишатися одне з одним. Це було проговорено між ними ще до весілля. Але для суспільства вони мали бути ідеальною парою.

Цей чоловік був потрібен родині фон Кессель. Відомий рід військових, серед гілок якого був навіть усіма обожнюваний рід Дрексель. Єдина пляма на його ідеальній репутації — Райана Ґраймер. Представниця основної гілки роду, що народилася з магічними здібностями. Рід значно постраждав від цього сорому, тож шлюб з принцесою був для них радше необхідністю. Рональд Ґраймер, чоловік принцеси Катарини, усім серцем ненавидів магічну родичку. Вони були кузенами, і знайомі з дитинства. Саме прояв магії в Райані поставив хрест на всі мрії чоловіка. Відтоді йому доводилося з усіх сил боротися за своє ім'я, допоки кузина влаштовувала свою кар'єру мага.

Райана, як завжди, беземоційно спостерігала за танцями. Їй це було нецікаво. Вона час від часу перекидувалась кількома словами з гостями, але представників Академії уникали, немов прокажених. Більшість часу її погляд був прикутий до принцеси Катарини. Її цікавило, чому принцеса завжди намагалася бути привітною, хоч все це і було фальшивим. Тоді, коли кожна людина в цьому залі вважає магів проклятими, Катарина не соромилася підійти та привітатися, знаючи, що вона є прикладом для всіх цих людей. Знаючи, що батько не буде задоволений цим.

Катарина завжди шукала компроміси між Академією і Королем. Вона намагалася виконати кожну вимогу тоді, коли Ульрік навіть слухати не хотів. Принцеса завжди мала свої власні погляди та свій план. Але ніхто не міг розгадати його, побачити її наміри крізь сотні шарів фальші. Райана досі не могла зрозуміти, що спонукало принцесу зробити її своєю коханкою. Ця пропозиція була зроблена так само буденно, як розмови про торгівлю артефактами. Ґраймер не упустила шанс втримати прихильність принцеси, але все ніяк не могла розгадати, що саме стоїть за цим бажанням.

Райана перевела погляд на свою підопічну. Здавалося, що не стільки принцеса Петра була заворожена нею, скільки Ерзабет принцесою. Вони немов не бачили світ навколо себе, лише вони удвох. Кохання... Сильна і могутня річ. Воно може бути благословенням, а може стати найбільшим прокляттям. І Ґраймер не хотілося б втрачати такий цінний ресурс як Ерзабет.

Коли пісня скінчилася, Райана пройшла крізь усю залу, аби якомога швидше забрати підопічну від принцеси. І не прогадала: ці двоє ледве відпустили одна одну, допоки Ґраймер не нагадала їм про обставини. Катарина також виглядала занепокоєною і миттю покинула чоловіка, уводячи сестру в інший кінець зали.

— Петро, отямся, — процідила крізь зуби Катарина, але не встигла нічого більше сказати, як до них підійшов Рональд.

Вона кинула погляд на архімага. Ґраймер кивнула, і повела Ерзабет до саду, аби на деякий час розлучити закоханих. Вона вперше бачила Катарину настільки занепокоєною, майже наляканою. Райана зрозуміла, що найбільшим страхом принцеси було втратити сестру. У будь-якій іншій ситуації, Ґраймер вже б думала, як використати це, але зараз... Вона хотіла допомогти жінці. Вона хотіла захистити і свою підопічну. І принцеса, і архімаг розуміли, що запізнилися. Але сподівалися...

Ґраймер відправила Ерзабет назад до покоїв. Катарина майже не відходила від сестри. Петра фон Кессель і так була в центрі уваги, тож не мала часу на пошуки барда. Сама бард не хотіла сваритися з архімагом, і смиренно сиділа в кімнаті. Щоправда Ґраймер помічала ворона, що літав на вулиці та заглядав у вікна зали.

Бал тривав допізна. Ерзабет так і не повернулася туди, що значно засмутило Петру. Однак коли принцеса повернулася до кімнати, на перилах балкону сидів ворон із листом в клюві. Цього ворона звали Келнозз, і він був фамільяром Ерзабет. Петра добре знала цього ворона, який постійно доставляв їхні листи одна до одної. Вона взяла послання, та навіть не читаючи підпалила від свічки й кинула догорати в камін.

— Після танцю просто втекла. Не потрібні мені її вибачення, — невдоволено сказала принцеса і подивилася на ворона. — Так їй і передай: я ображена.

Вона вигнала ворона назад на балкон і зачинила двері. Вирішила перед сном прийняти ванну, яку для неї заздалегідь підготували служниці. За кілька хвилин двері ванної кімнати відчинилися і там стояла Ерзабет. Петра здивовано подивилася на дівчину:

— У замку заборонено користуватися магією. Як ти тут опинилась?

— Прилетіла на крилах кохання, Ваша Високосте, — засміялася Лоренс. — Дозволите приєднатися?

Бард була все ще у своєму костюмі для виступів. Він був доволі відвертий, а дещо приспущений пояс та не затягнута шнурівка, виглядали ще сексуальніше. Однак Петра не могла дозволити собі так легко піддатися дівчині.

— Ти занадто сексуалізуєш наші стосунки, — відповіла вона.

— Справді? — Ерзабет підійшла до принцеси і сіла біля ванни, шепочучи їй на вухо: — Але це Ви приходили до Аметистової академії з єдиною думкою про те, щоб змусити мене зірвати голос, благаючи Вас не зупинятися.

Лоренс подивилася на дівчину, і та потягнулась за поцілунком. Проте бард різко підвелась, не даючи їй бажаного, і повернулася спиною до принцеси.

— Нам нічого іншого і не дозволено. Навіть про сексуальні стосунки між нами не має знати жодна Драккенхаймська миша, — Ерзабет сіла на підлогу так, що її потилиця торкалась спини Петри, що сиділа у ванні. — Але я кохаю Вас, Ваше Високосте, і нічого не можу зробити з цими почуттями. Навіть знаючи, що не маю права дивитися у Ваш бік.

Петра привстала та повернулася до дівчини. Ерзабет у напівоберті подивилася на неї, дозволяючи принцесі охопити її обличчя руками.

— У тебе гіпнотично прекрасні золоті очі, Ерзо, — дівчина ніжно провела пальцями по щоці барда. — Ти прекрасна. Це те, що зацікавило мене. Потім мене захоплювали твої думки, твої погляди на життя і цей світ. Твоя рішучість змінити його. А зараз, я просто хочу бути поряд, проживати кожну мить свого життя разом з тобою. Тож дивись на мене, говори до мене, торкайся мене. Це те, чого я бажаю. Бо я кохаю тебе.

Не дочекавшись відповіді, Петра поцілувала дівчину. Ерзабет одразу відповіла на цей поцілунок. Було байдуже, що станеться потім. Вони обидві були готові на все заради свого кохання.

Петра змусила Лоренс підвестися і затягнула її до ванни. Дівчина вже у воді знімала з себе одяг у перервах між жадібними поцілунками принцеси. Петра розв'язала спідницю і стягнула її з барда разом з білизною. Одяг із дзвоном впав на підлогу. Ерзабет сама розстібнула складну застібку на верхній частині костюма і кинула до спідниці.

Поцілунки принцеси були палкими, жадібними, хаотичним. Вони опускалися від обличчя до шиї, ключиць, грудей. Вони залишали сліди.

— Схоже, що Вас не влаштовує їжа придворного кухаря. Ви дуже голодні, Ваша Високосте, — посміхнулася Ерзабет.

Петра підняла погляд на неї, її рука ковзнула від живота до паху дівчини, змушуючи ту тяжко вдихнути.

— Я бажаю на святкову вечерю дещо дуже специфічне. Придворний кухар не в змозі втамувати цей голод.

— Ви дуже жадібні, Ваша Високосте, — посміхнулася Лоренс і не встигла договорити, як Петра провела язиком по шиї барда і впилась зубами в її шкіру, змушуючи ту скрикнути від неочікуваності. Руки принцеси досліджували кожен сантиметр. Вода лиш підсилювала жар від її дотиків, а запах ефірних олій в повітрі дурманив голову.

Петра не бажала гаяти жодної секунди поряд з коханою. Хотіла торкатися її, цілувати її, якомога довше знаходитися в її обіймах. Вони постійно були так далеко одна від одної, і ці миті були безцінними для них. Їхнє кохання не мало існувати, але воно жило. Воно палало так сильно, що, здавалося, спалить усе на своєму шляху. Бажання залишилися разом за будь-яку ціну. Кохати... Вільно кохати. Не крізь ці листи чи короткі зустрічі. Через погляди. Обійми. Розмови.

— Залишись тут на ніч, — Петра випрямилась і подивилася на дівчину. — Зі мною.

Ерзабет кивнула, погоджуючись.

— Але, думаю, варто вийти з ванни. Я елементаль повітря, аж ніяк не води.

Принцеса погодилася. Вона перша вийшла з води, даючи свободу рухів барду, і підійшла до столику з рушниками та нічною сорочкою, яку для неї заздалегідь підготували покоївки. Ерзабет послідувала за нею. Вона підійшла до дівчини і провела пальцями по її спині, шепочучи якесь закляття. Петра одразу відчула, що краплі води з тіла зникають і волосся більше не прилипає до шкіри. Рука барда ковзнула по її талії до живота, притягуючи принцесу ближче. Та через плече подивилася на Лоренс, тягнучись за поцілунком. Долоня Ерзабет опустилася ще нижче, між ніг дівчини, змушуючи видати її легкий стогін. Пальці барда ковзали між її складками, знаходячи чутливі точки. Лоренс спостерігала як дівчина відкидає голову на її плече і жадібно хапає повітря з кожним рухом. Петра поклала свою долоню поверх руки барда, направляючи її. Коли Ерзабет торкнулася найчутливішої точки, принцеса стисла щелепу, стримуючи стогін. Лоренс нахилилась до неї, цілуючи та продовжуючи рухати пальцями. Дівчина вже не стримувалася, вона стогнала в губи барда, не бажаючи розривати поцілунок. Вільною рукою Ерзабет обіймала дівчину, тримаючи її на ногах, які з кожним рухом Лоренс слабшали. Петра поклала руку дівчини на свої груди, бажаючи, аби вона торкалася їх. Ерзабет легко зрозуміла цей натяк, повільно проводячи долонею по її грудях, злегка стискаючи її сосок між пальців. За кілька хвилин цих пестощів, Петра відчула, що вже дуже близька до оргазму. Вона стисла зап'ястя Лоренс, залишаючи на її шкірі ледве помітні подряпини. Боючись, що вона зробила щось не так, Ерзабет прибрала руку, але принцеса не дозволила їй цього зробити.

— Ні, не зупиняйся, — ледве не благаючи, сказала вона. — Я вже скоро кінчу.

Лоренс знов торкнулася пальцями статевих губ принцеси, швидко знайшовши потрібне місце. Варто їй було лише торкнутися, як Петра простогнала й жадібно впилась в губи барда. Її стогони ставали все гучнішими, поцілунки палкішими. Вже скоро вона відчула хвилю оргазму, що охопила її тіло. Лоренс відчула, як поступово слабшає її тіло і сильніше притисла дівчину до себе. За кілька глибоких вдихів Петра повернулася до Ерзабет і обійняла її за шию, цілуючи. Руки Лоренс та само притримували її за талію, а от руки принцеси продовжували досліджувати тіло барда, спускаючись на плечі, руки, торкаючись грудей та стискаючи їх у долонях.

— Ходімо, — принцеса взяла дівчину за руку та потягнула її до кімнати. Вона йшла дещо невпевненіше, ніж зазвичай, що змусило Ерзабет мимоволі усміхнутися.

Пролунала наступна вказівка:

— Лягай на ліжко.

Лоренс послухалась. Петра сіла зверху, стискаючи стегнами талію дівчини і не даючи їй можливості встати.

— Зробиш усе, що я скажу? — скептично спитала принцеса.

— Ваше слово — закон, Ваша Високосте.

Петра посміхнулася.

— А що, якщо я захочу сісти тобі на обличчя?

— Усе, чого Ви забажаєте.

Петра прийняла цю відповідь і зробила те, про що казала. І зрозуміла, що потрапила в пастку барда, коли відчула перші поцілунки. Руки Лоренс провели доріжку від стегон до талії дівчини, долоні охопили її, змушуючи сісти нижче. Петра піддалася. Відчувши язик дівчини, принцеса простогнала і відкинула голову назад. Язик відчувався по-іншому, ніж пальці. Гаряче дихання обпікало, і ніби змушувало танути.

— Може ти й не елементаль води... — повільно сказала принцеса і усміхнулася, — але через тебе я така мокра, що можу заново наповнити ріку Дранн, якщо вона пересохне.

Ерзабет посміхнулася, з більшою завзятістю цілуючи кожну складку. Вона проводила язиком по кожній, торкалася клітора, вимальовуючи дивні, нікому не відомі візерунки. Петра вже не могла стримуватися, кожна її спроба щось сказати переривалась стогонами, допоки і можливість думати не була зметена задоволенням внизу живота. Принцеса не могла ні на чому більше зосередитися, окрім як на думці як же в біса вправно бард володіє язиком. Чому їх вчать в Аметистовій академії? Петрі було байдуже, але вона була дуже вдячна.

Цього разу оргазм настав швидше. Принцеса вже майже зривалася на крик. Ерзабет залишила поцілунок на внутрішній стороні стегна дівчини, чекаючи, поки та прийде до тями. За кілька секунд принцеса підвелась і лягла поряд, тягнучись за поцілунком. Вона відчувала свій присмак на губах барда, і вмить подумала про те, як же їй хочеться скуштувати Ерзабет. Вона так довго про це мріяла, і не збиралася упускати можливості. Та спочатку вона почала покривати поцілунками її тіло, куштуючи смак її шкіри на ключицях, грудях, животі. Облизувала соски, змушуючи збудження Лоренс наростати. Внизу живота палало, але ця мука лиш збільшувала задоволення від поцілунків принцеси.

Петра зручно влаштувалась між ніг дівчини, розглядаючи її. Вона торкалась пальцями статевих губ, повільно опустилася, торкаючись іх губами. Перша проба: неймовірно. Це була її найкраща вечеря, приправлена тихими стогонами та дуже апетитним ароматом ефірних олій. Поступово принцеса увійшла у смак. Ерзабет божеволіла від кожного руху. Петра уважно спостерігала за її реакцією. Лоренс просила ще. Вона хотіла, аби це задоволення продовжувалося вічно. А Петра бажала чути більше цих благань. Вона зупинилася і подивилася на дівчину. Провела двома пальцями між статевими губами барда, вводячи їх всередину піхви. Вона повільно рухала пальцями, знаходячи чутливі місця, потім поступово нарощувала темп. Відчуваючи, як Лоренс реагує на ці рухи, Петра знову торкнулася язиком її клітора, стимулюючи і його.

Ерзабет відкинула голову назад, дивлячись у неймовірної краси розписану стелю. Та з кожним рухом Петри вона була все ближчою до того, аби побачити на тій стелі самого Хранителя Драккенхайма — Аргоната. Це задоволення відчувалося чимось неземним, але аж зосім не святим. Лоренс уся віддалась цим відчуттям, вона навіть не намагалася більше стримувати стогін. Оргазм відчувався мов вознесіння або навіть переродження. Петра повільно піднялась, залишаючи доріжку поцілунків на усьому тілі дівчини. Перевівши дихання, Ерзабет поцілувала дівчину.

— Ми ще не закінчили, — прошепотіла принцеса в губи барда.

— Я готова зірвати голос, благаючи Вас не зупинятися, — посміхнулася Ерзабет.

— Проте маю одне правило, — Петра поцілувала ключицю дівчини і різко вкусила її, залишаючи слід. — Клич мене на ім'я. Не хочу цей офіціоз у своєму ліжку.

— Тоді... Петра? — невпевнено вимовила Ерзабет.

— Хороша дівчинка, — принцеса провела пальцями по губах дівчини, і залишила на них короткий поцілунок.

***

Катарина подивилася у вікно. Світло місяця пробивалося крізь тонкий тюль. Через привідкрите вікно, незважаючи на теплу пору року, просочувалося прохолодне повітря. Тонка тканина нічної сорочки ніяк не захищала її тіло від цього холоду. На її плечі лягла накидка Ґраймер. Принцеса відчувала, як сильно тканина була просочена її запахом. Вона натягнула накидку на плечі, зігріваючись.

— Ерзабет не повернеться сьогодні. Келнозз тут, — Ґраймер подивилася на накриту темною тканиною клітку.

— Їй краще було б повернутися, — роздратовано сказала Катарина. — Вони не розуміють, що коять.

Принцеса зітхнула, намагаючись приховати свій відчай. Вона сіла в крісло і продовжила дивитися у вікно, сподіваючись, що картина зміниться.

— Вони розуміють. Вони просто не можуть дати раду своїм почуттям, — відповіла архімаг. — Не варто намагатися рятувати того, хто не хоче бути врятованим, Ваша Високосте.

Катарина подивилася на неї.

— Це моя сестра, підбирайте слова, пані Ґраймер.

— Я дуже обережна у словах, Ваша Високосте. Ви прийшли сюди не за розмовами, що лоскотатимуть Ваше его. Їх Вам дасть будь-хто в цьому замку. Але Ви прийшли до мене.

— Я прийшла до Вас, бо саме Ви відповідальні за Ерзабет. Тільки от Ви її навіть не намагаєтеся зупинити. Вона стане плямою на історії фон Кессель, якщо хтось дізнається. І я тут єдина, хто взагалі намагається це зупинити.

— Вони відрізняються від нас лише тим, що їх легше спіймати.

— Ми не закохані, пані Ґраймер. Кому як не Вам розуміти цю різницю.

— Але Ваша любов до сестри змушує Вас з усіх сил намагатися прикривати їх. Ви лише підставляєте себе. Ваша сестра прекрасно розуміє, що робить помилку і обирає помилятися. Намагаючись їй допомогти, Ви лише станете частиною цієї помилки, — Райана підійшла до принцеси і подивилася на неї згори вниз. — Я намагалася вберегти Ерзабет, бо вона — один з найцінніших ресурсів Аметистової академії. Але я не збираюся стрибати за нею у прірву. Тож і Вам доведеться обирати, чи стрибати за сестрою у цю прірву, чи врятувати хоча б себе.

Катарина різко підвелась, змушуючи архімага відступити на крок. Їй доводилося ледве не ставати навшпиньки, аби здаватися вищою за жінку.

— Знайте своє місце, пані Ґраймер. Не смійте дивитися чи говорити до мене зверхньо. Сильна чи немічна, у шатах чи оголена, жива чи мертва — я принцеса цієї країни. Кожної миті. Без виключень.

Райана стисла кулак: вона ненавиділа цю гру в статус. Прізвище Ґраймер звучало як насмішка: нічого, окрім набору букв, це вже давно не значило. Якби тільки Райана мала право бути Ґраймер, принцеса б ніколи не насмілилась вказувати їй на «її місце». Адже вплив роду Ґраймер був беззаперечним.

Але Райана опустила голову і покірно відповіла:

— Прошу вибачити мою грубість, Ваша Високосте.

Катарина демонстративно скинула з плечей накидку і знову підійшла до вікна. Райана підняла одяг і повісила на вішак біля дверей, залишаючись стояти там. Принцеса кілька хвилин мовчала.

— Я прийшла до Вас не через сестру. Ви знаєте, я не можу піти до своїх покоїв, бо там... — жінка опустила погляд.

— Рональд?

— Так.

— Ви досі не бажаєте залишатися з ним? Ви ніколи не відгукувалися про нього погано.

— А що скажете про нього Ви? — Катарина обернулася до архімага. — Ви ж кузени, якщо не помиляюся.

— Я знала його лише як хлопча, яке пісялося в штані, — знизала плечима архімаг. — Це було більше, ніж пів століття тому.

Катарина сумно усміхнулася.

— Мені не пощастило знати його настільки...безневинним. Ми з чоловіком поважаємо одне одного і саме тому дозволяємо мати коханців. Наші стосунки не більше, ніж велика театральна вистава довжиною в життя. Проте питання про дітей вже ставить навіть батько.

— Ви не хочете мати дітей з ним. Тому знаходите постійне виправдання, аби не залишатися наодинці з чоловіком? — Райана підійшла до принцеси, але залишилася на відстані кількох кроків.

— Я не хочу його. Я знала ще з дитинства, що чоловіки мені не цікаві. Я впевнена: Рональд непогана людина, і він був доволі дбайливим у першу шлюбну ніч. Але це була найгірша ніч у моєму житті.

— Рано чи пізно Вам доведеться.

— Я знаю. Саме тому кожного разу, коли він йде на поле бою, я молюся, аби він більше не повернувся. І тому я тут з Вами у ніч, коли мій «коханий» вперше за цей рік повернувся додому.

Райана мовчала: це зізнання принцеси не потребувало відповіді. Вона розуміла, що Катарина просто хотіла сказати це. «Ідеальна принцеса» не мала права жалітися. Вона завжди усміхнена і щаслива. У її думках немає переживань. Райана була єдиною, хто слухав її. Хто був готовий вислухати. Тому Катарина приходила до неї. Тому зробила її своєю коханкою. Вона ненавиділа цю іронію долі: з одним Ґраймером вона була одружена, але зовсім з іншою Ґраймер вона хотіла проводити свої ночі.

Катарина зачинила вікно, аби холодне нічне повітря більше не проникало усередину. Вона подивилася на архімага, повільно зробила кілька кроків до неї. Принцеса поклала долоні на плечі жінки, заглядаючи їй в очі.

— Але цієї ночі я хочу бути з Вами.

Вона обійняла Райану за шию, цілуючи. Архімаг відповіла на її поцілунок. Легким рухом руки жінка змусила усі лампи згаснути, окрім одного підсвічника біля ліжка. Три невеликі свічки залишилися єдиним джерелом світла у кімнаті.

Катарина зняла з себе нічну сорочку і зробила крок назад, дозволяючи архімагу роздивитися її тіло. Руді пасма спадали на плечі необережною хвилею, а свічки ніби змушували її волосся палати ще яскравіше. Принцеса була невисока і мала підтягнуте тіло. Її тіло було одним з найбільш бажаних і, відповідно, одним з найбільш обговорюваних. Вона була дуже схожа на матір, яка свого часу стала великим фурором у вищому суспільстві.

Райана вже неодноразово бачила це тіло, але щоразу захоплювалася красою та витонченістю, якими воно було наділено. Катарина казала правду: вона принцеса кожну мить свого життя і буде нею навіть після смерті. Торкатися її було привілеєм, який архімаг не могла не використати. Вона простягнула руку, проводячи пальцями від грудей до живота жінки.

— Цієї ночі я розділяю Ваше бажання.