11. Вірний охоронець.

Вночі в імперії було холодно, Сева загорнулася в мантію. Охоронці схилилися в поклоні. Імператор швидко подолав відстань, що їх розділяла. Він був сердитий. Мабуть, Хань Ін і Тянь Бао вже розповіли про їхні «пригоди». Валент обхопив сестру руками за плечі.

— Ти постраждала?

Дівчина похитала головою. Вона пам’ятала розмову Марчела й Тіана про першу засідку, але не хотіла думати, що Валент не збирався відпускати її. Після того, як Альтаїр ледь не загинув, враження від попередніх подій притупилися. Зрада Тіана, люди лікаря, перехід тунелями в скелі наче відбулися дуже давно.

— Зі мною все добре. Альтаїр врятував мене, і Ніколас також допомагав.

Валент ослабив хватку на її руках, глянув Севі за спину. Дівчина теж озирнулася. Альтаїр і Ніколас стояли неподалік. Хлопець уже обігнав зростом свого наставника, одяг став йому закоротким. Сяюче золоте око він затулив пов’язкою.

— Альтаїр? — Валент спохмурнів.

— Ми зустрілися випадково. Він боровся з озброєними найманцями, щоб я втекла, і провів мене до Ніколаса. Якби не Альтаїр, Марчел би забрав мене.

Обличчя Валента трохи посвітліло. Він махнув рукою, підзиваючи хлопця. Альтаїр хутко підійшов до них, опустився на коліна.

— Чого ти хочеш за порятунок Їхньої Високості?

— Присягнути на вірність, Ваша Імператорська Величносте. Прошу вашого дозволу боронити Їхню Високість.

Сева ледь стрималася, щоб не закотити очі. Вони про це не домовлялися. Деякі люди не змінюються. Валент гмикнув на знак згоди, Альтаїр поклав свою рапіру біля ніг Севи.

— Ваша Високосте, підлеглий присягається служити вам, моя зброя — ваша зброя, моє життя належить вам.

Сева зітхнула, поплескала Альтаїра по голові, потягнула за лікоть догори.

— Дякую. Якщо твоє життя належить мені, добре його бережи. Брате-Імператоре, чи можна надіслати когось зустріти Сашка з Йоном, коли ті вирушать сюди? Я непокоюся, щоб вони безпечно потрапили на Палацову гору.

— Мгм, — Валент підозвав охоронця і віддав наказ.

Сева ненароком кинула погляд на кущі. За нею спостерігали золоті очі, що сяяли так само, як Альтаїрове, приховане пов’язкою. Дівчина прошепотіла:

— Тільки не втікай.

Вона не знала, чи це той самий лурус, що привів її до Альтаїра, але щось підказувало, що то він супроводжує їх уже стільки часу. Сева присіла, лурус зробив обережний крок до неї.

— Залишайся з нами. Біля мого палацу є гарний бамбуковий гай.

🝐

— Що ти приймав? — гарикнув Олег.

Його очі металися між Сашком і заплаканим Йоном, за час перельоту той заспокоївся, але зараз знову розхвилювався. Олег стишив голос, та однаково розмовляв із сином претензійно:

— Паралельний світ? Що за наркотики тобі запаморочили голову? Де ти бачив Севочку востаннє?

— Я не вживав наркотики. Я вже сказав, ти переконаєшся, якщо підеш зі мною. Сева зараз зі своєю сім’єю. Вона чекає на нас, на дядька Йона.

— Зі сім’єю? Що ти мелеш, і двох місяців не минуло, вона не могла вискочити заміж! — Олегу хотілося добре потрясти сином, але руки були зайняті, бо підтримували за плечі Йона.

— З братами. Сева, звичайно, не вийшла заміж, — Сашко впівголоса докинув: — Хоч до того було близько.

Йон із блідого став червоним. Олег налив склянку води, подав чоловіку. Той випив і хрипло перепитав:

— З братами? Якась… релігійна секта?

— Ні, буквально. Сева ж не ваша донька. Знайшлася її справжня сім’я.

Олега теліпнуло від гніву. Малий хоче, аби Йон зліг з інфарктом?! Він і без того постійно стресував, бо від Севочки не було жодної звістки, поліція розводила руками, а машину Сашка знайшли в Карпатах!

— Що означає «не моя донька»? Яка ще справжня сім’я?

— Дядьку Йоне, через амнезію ви не пам’ятаєте, але Сева вам не рідна, ви її опікун. Ваші документи підроблені. Її рідні батьки мертві. Залишилися брати й сестри. Буде набагато простіше пояснити, якщо ви підете зі мною, — Сашко відчинив шафу, витягнув довжелезні халати. — Це вбрання моє, для вас купимо в Цині. Якщо перейдемо зараз, до вечора встигнемо в містечко біля порталу у Вавилоні, там візьмемо екіпаж. Я маю золото, тому все під контролем.

Сашко швидко перевдягнувся. Олега пересмикнуло від погляду на сина в бісовому кімоно.

— Я думав, ви із Севочкою порозумієтеся удвох, а не оце! — він вказав на Сашка, обернувся до Йона. — Господи, і чого ми взагалі їх залишили?

— Головне, щоби діти були здорові та в безпеці, решта не так важливо, — Йон м’яко засміявся.

Олегу трохи відлягло. Біля ліжка стояла величезна валіза. Він схилився, відкрив.

— Тату, не…

Сашко заціпився. Йон нерішуче потягнувся рукою до речей всередині валізи, Олег перехопив його зап’ястя, втомлено глянув на свого сина.

— Я можу пояснити, — хлопець поспіхом застібнув валізу, тож вони не мусили більше дивитися на купу шприців, коробок і батарейок.

🝐

Еміл крізь сон відчував біль у м’язах. Напередодні він бився на мечах із генералом Амосом, і воїн, звично, анітрохи його не шкодував. Здавалося, чоловіка особливо веселить, коли в кронпринца руки й ноги тремтять від втоми. Еміл хотів обернутися на бік, але рухи відлунювали болем.

Було би добре, якби зараз Тіан подав руку та допоміг встати.

Кронпринц насупив брови, знову відчув безсилу лють. Бо в стуманілій зі сну голові прояснилося. Тіан давно не тут, та й невідомо, де. Якби охоронець з’явився в королівстві, Еміл би душу з нього витрусив, але домігся роз’яснення останніх новин. Однак якщо Тіан повернеться в Маяпан, його кинуть до в’язниці. Указ Їхньої Величності Королеви відомий усім патрульним, кожному воїну королівства. Живого чи мертвого…

— Ох, Тіане.

Куди його демони понесли? Невже в Пустинні Землі? Еміл не вірив у зраду свого Першого охоронця. Але навряд чи хтось вислухає Тіана, навіть якщо той спробує розповісти.

— Ваша Високосте?

Кронпринц перекотився на бік, застогнав. Йому примарився голос Тіана. Мозок від перевтоми пошкодився?

— Вам боляче? Потрібен лікар?

Еміл сів, від того в м’язах запекло з новою силою. Він не міг нічого розгледіти в темряві.

— Ні. Я тренувався з Амосом. Я зараз…

Кронпринц помацав рукою, піймав штору балдахіна й різко смикнув убік. Тканина частково обірвалася, частково відхилилася. Тіан згорбився на краю ліжка, у світанковому сутінку. Не примарилося. Еміл мовчав, бо не знав, що робити із цим уособленням скорботи й розкаяння.

Тіан простягнув кам’яну кулю, завбільшки з яблуко. Кронпринц забрав річ, підкинув у руці. Важка.

— Не боїшся, що я цим каменем вперіщу тобі по голові? — голос Еміла тремтів. Одяг охоронця був чистий, а волосся мокре. — Ти ходив у купальню, перш ніж повинитися? Щоби піти в темницю чистим? Пха! Ти мав знайти мене негайно! Щойно потрапив у замок, мусив прийти в мої покої! Ти хоч знаєш, як я… — «хвилювався» не годилося зараз, кронпринц затнувся, зате Тіан докинув:

— Гніваєтеся.

— Так!

— Я не міг прийти у ваші покої брудним, Ваша Високосте.

Еміл помітив, що Тіан тремтить.

— Ти боїшся? Я не серйозно про темницю. Просто, ох, поясни. Їхня Величність казали… ти напав на принца імперії, хотів викрасти Севастіану та багато іншого. Кривавий Імператор розгніваний!

— Я не боюся. Покарання заслужене. А тремор — побічна дія, пан Марчел застосовував сонний порошок. Ми зупинилися в заїжджому дворі, я втік.

— Він тримав тебе поза твоєю волею?

Тіан кивнув. Еміл зрозумів, те, що він відчував раніше, — зовсім не гнів. Кронпринц аж зубами скрипнув. Так сильно, як лікаря, він ще не ненавидів. Тіан був виснажений і блідий, з тінями під очима, навіть його шкіра стала тьмяною, і високі вилиці загострилися. Як йому вдалося проникнути в замок і не бути спійманим?

— Охорона бачила тебе?

— Мм… так. Ця куля — божественний артефакт, для пошуку, я хотів віддати його вам у руки, він надто цінний. Я боявся, мене вб’ють чи кинуть у темницю, щойно виявлять, тому увійшов у замок таємно і використав сонний порошок на охоронцях. Я вкрав у пана Марчела.

Безкровні губи смикнулися в усмішці. Тіан сягнув рукою в кишеню, вийняв хустку і простягнув Емілу перстень. Нещодавно втрачену печатку з різьбленим деревом.

— Марчел використав це, щоб обдурити тебе? Він говорив від мого імені? Ти вважав, що виконуєш мій наказ? — коли Тіан кивнув, Еміл схопив перстень, із силою жбурнув його на підлогу. — Чому ти такий довірливий?!

— Моя провина. Ваша Високосте, час повідомити про мене охоронцям. Я буду правдиво свідчити і прийму належне покарання.

— Глянь на себе… хіба таким має бути хтось зі званням Першого охоронця? Я принесу поїсти й розберуся з непритомними воїнами. Сиди тут, — Еміл зсунувся з ліжка, Тіан перехопив його руки.

— Ви сказали, звання Першого…

— Я тебе не відпускав. Севастіані ти не присягав. Природно, ти й далі служиш мені.

Долоні Тіана затремтіли відчутніше. Він дивився на кронпринца палаючими очима і трохи кривився, ніби хотів плакати. Еміл не знав, що пережив охоронець, тож співчутливо потиснув його руки.

— Ти втомився. Лягай, відпочинь… Ти зробив добре, коли прийшов спершу до мене.

Тіан кивнув і ліг тут-таки, на краю ліжка. Кронпринц взувся, підштовхнув хлопця до подушки. Охоронець був украй покірним, і це знову розгнівало Еміла. Бо того ненормального Марчела Тіан також у всьому слухався! Кронпринц здійняв руку і плеснув долонею по стегну охоронця. Невідомо, чи було боляче останньому, зате Емілу від різкого руху в м’язах руки запекло вогнем. Тіан лежав нерухомо і витріщався на нього.

— Це за те, що повернувся так пізно! — кронпринц схопив свою мантію і вибіг із покоїв.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Helen H.
11.01.2023 09:27
До частини "11. Вірний охоронець."
Спойлер!
Ехехе, це прекрасно "я не вживав наркотики" і через 5 хв - валіза з купою шприців. "я можу пояснити" 🤣
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше