14. Тато.

Севочка спинилася на порозі. Її багатошарове синє вбрання зрухалося, а потім плавно опустилося. То була його донька, а водночас вона мала інший вигляд. Севочка бігом скоротила відстань між ними, стрибнула, і Йон піймав її в обійми. Його трохи похилило від інерції, але руки Олега відновили стабільність.

Чоловік опустив доньку на землю, вона міцно тримала руками його шию, тулилася щокою до його серця.

— Я старалася до тебе повернутися. Я так сумувала.

Його сорочка стала мокрою. Йон відхилив від себе доньку, але Севочка сховала лице в нього на плечі. Вона плакала? Які би неприємності не траплялися останніми роками, Севочка завжди була сильною і спокійною. Йон приголомшено дивився, як здригаються плечі доньки, гладив її волосся. Голос Севочки тремтів:

— Ти схуд. Ти погано їв.

— І яка тому могла бути причина? — буркнув Олег.

Уперше за життя, яке міг згадати, — за чотири роки, — Йон сердито глянув на товариша. Той заціпився.

— Мгм. Моя провина, — Севочка зітхнула. Йон відчитав Олега:

— Ми вже побачили, що сказане Сашком — правда. Не смій звинувачувати Севочку. Щастя, що ми врешті змогли об’єднатися.

Йон намагався ігнорувати, що правдивими мають бути й решта слів Сашка. Про походження Севочки із цього світу, про її сім’ю. Він незграбно витер руками сльози доньки.

— Зрозумів, я нічого більше не скажу, — Олег поплескав Севочку по спині. — Тихо, мала, усе нормально, ми тут, ніхто тебе не образить.

— Даруйте! — обурено вигукнув хлопчина в яскравих, дівчачих на вигляд, халатах. Він мав на зап’ястях золоті браслети і блискучу заколку у волоссі. — Природно, ніхто не образить Їхню Високість Цин Севастіану, вона — сестра Їхньої Імператорської Величності! І моя тітонька.

Високий воїн, що тримався позаду Севочки, дивився собі під ноги, але здавався незадоволеним словами того підлітка. Донька всміхнулася, простежила за поглядом Йона і сказала:

— Це Альтаїр, мій друг. І Їхня Високість кронпринц Гуань Мін, — Севочка кивнула на хлопчину у фіолетовому. — Мій племінник. А це — Йон Родзен, мій опікун, відомий воїн імперії.

— Ох! — Гуань Мін миттєво змінив вираз обличчя, тепер він був щасливим. — Я вивчав ваш трактат про нерівний бій! Я можу отримати практичні уроки від Йона Родзен!

— Альтаїр? — Сашко підійшов до молодого чорнявого воїна, прискіпливо оглянув його. — Родич Кефея? А де малий?

Воїн опустив голову нижче, Севочка смикнула друга за широкий рукав.

— Подробиці потім. З Кефеєм усе добре. Пропоную поїсти, а тоді… спробую допомогти Йону із втратою пам’яті.

— Сашко розповів про ці, е-е, сумнівні методи, — Олег нахмурив брови, склав руки на грудях. — Ми повертаємося додому, Севочко. Йон — не піддослідний кріль. Він давно адаптувався до життя після аварії.

— Я не сказав би, що адаптувався. Якщо є шанс стати нормальним, треба ним скористатися.

— Ти — нормальний. Йоне, я сказав — ні.

Двері відчинилися, увійшли люди з тарілками, келихами, ароматними стравами. Запахи їжі здавалися знайомими. Очевидно, він куштував їх, у минулому. Йон не пам’ятав, але знав, що буде смачно.

— Олегу, ти не можеш вирішувати за мене. Не гнівайся, але це сімейна справа. Ми із Севочкою зробимо так, як вважаємо за краще.

Олег фиркнув і вийшов за двері. Сашко зітхнув.

— Ефектно махнув рукавом, характеру батька пасує місцеве вбрання.

— Дядько Олег не може аж так прагнути контролювати наше життя, — протягнула Севочка. Хлопець ніяково розсміявся.

— Тут справа не у вас двох, а конкретно в дядькові Йоні. До втрати пам’яті вони з батьком не були такими близькими друзями. Я піду його втихомирю.

🝐

Хань Ін стежив за стрілками годинника. Він не бачився із Шень Лі минулого вечора, тож сьогодні сподівався, той прийде. Розгорнута книга лежала на столі. Після нетривалих потуг принц зрозумів, що наділяє більшою увагою годинник, ніж оповідь про славетного воїна, і вирішив не силувати себе до читання.

З коридору почулися вітання слуг, Хань Ін піднявся на ноги, тоді знову сів, двері відчинилися.

— Ти знав, що я прийду? — Тянь Бао зняв із плечей насичено-червону мантію. Вона була майже непомітно розшита трояндами. — Я вже повечеряв. Шкода, стільки страв приготували намарно. Чи ти на когось іншого чекав? Ха-ха!

Брат сів за стіл, наповнив вином порожній келих, трохи відпив. Якщо Шень Лі прийде зараз, чи не буде від того неприємностей? Принц схопив свій келих. Тянь Бао наповнив його. Хань Ін обережно відпив, зовсім мало, бо він швидко ставав сонним від вина.

— Тобі вже сімнадцять.

— Мгм, — принцу стало душно. Він обернувся до служниці. — Відчини вікно.

— Я віддам розпорядження, щоб до тебе надіслали когось. На Палацовій горі немає Імператриці, яка би опікувалася цією справою, а я був зосереджений на твоїй хворобі й забув про інші потреби.

— Надіслали?.. Я буваю в Тихому Палаці із сестрою, Гуань Мін ледь не щодня прибігає. Ти приходиш, і нещодавно ми бачилися з Евою, Янь Лінь та Клементіною. Мені не самотньо.

Тянь Бао розсміявся. Хань Ін не розумів, що такого веселого сказав. Але тішило, що брат не сильно засмучений через втрату звання генерала.

— У Їхньої Імператорської Величності та в мене перші наложниці з’явилися після церемонії повноліття. І тобі пора. Хтозна, може, ти будеш першим серед братів, хто візьме собі дружину! Ти ще не бачив весільного обряду, це дуже гарно.

Хань Ін випив вино, що залишалося в келиху, кашлянув, потягнув до себе книжку.

— Я не хочу. Не надсилай дівчат.

Тянь Бао висмикнув книгу з рук принца. Коли вони були дітьми, брат часто так робив. То згодом матір пояснила, що він має берегти хворого Хань Іна.

— Кронпринцу Гуань Міну тринадцять, однак він проїдає наставникам мізки тим, що хоче собі наложницю. А ти — відмовляєшся?

— Немає потреби, — Хань Ін намагався мати серйозний і дорослий вигляд.

— Можливо, ти не хочеш дівчину? Тоді я знайду хлопця. Це не поширено в імперії, але якщо такі твої…

— Ні, мені це не потрібно, бо я вже декому подобаюся.

Тянь Бао знову голосно розсміявся. Хань Ін налив собі ще вина тремтячою рукою. Яка жахлива розмова!

— Ти — принц, Ін-Іне. Звичайно, у тебе закохується багато дівчат. Якщо якась із них приваблива, зроби її своєю наложницею. Якщо ні — відправ у інший палац, щоби не було клопотів.

Принц зітхнув, випив. Спершу він думав, у Шень Лі до нього — звичайна прив’язаність. Та дедалі ясніше ставало, що Хань Ін є найдорожчою людиною в житті охоронця. Зрештою, принц прочитав багато книг, у яких описувалося кохання.

— Не питай мене про це, Тянь Бао.

Обличчя брата стало похмурим. Хань Іна аж дрижаки взяли.

— Ти підлаштовуєшся під цю жінку, звідки знаєш, що її не підіслали, щоб контролювати тебе? Що буде, якщо вона завагітніє? Її вплив на тебе стане ще більшим. Я хочу знати, хто вона.

— Це не жінка. Він служить у Палаці Драконів. І в мене нема до нього таких почуттів. Лише він мене… — принц насупився. — Ти — поганий брат. Не смій втручатися. Я хочу спати, йди.

Хань Ін зняв взуття і верхній одяг, забрався під ковдру. У словах брата був сенс, але як пояснити, що Тянь Бао помиляється щодо Шень Лі? Той охоронець точно не наблизився з поганими намірами. Хоч принц не відповів взаємністю на його почуття, він може бодай зараз не будувати стосунки з іншими людьми й не засмучувати чоловіка.

— Ти змінився, Ін-Іне. Ти ніколи не гнівався на мене раніше. Їхня Імператорська Величність усунули мене від військової справи та ранкових аудієнцій. Тепер ти кажеш про людину з Палацу Драконів, яка впливає на тебе. Мусимо бути обережні, ми маємо лише один одного.

🝐

Сева бесідувала з Йоном. Вона розповіла йому про Альтаїра й напівдемонів, про свої тривоги та сподівання, про бажання відкрити притулки для дітей. Опікун коротко поскаржився на час, який минув у турботах через її зникнення, але Сева й без того бачила, як він змарнів. За вікном стемніло, і тепер Йон мовчки дивився на неї, тепло і спокійно. Як безліч разів до сьогодні.

Пляшечка з кров’ю і склянка з компотом стояли на приліжковому столику. Сева вважала себе рішучою людиною. Вона легко будувала й дотримувалася планів. Рідко вагалася, боялася чи сумнівалася. Такою її виховав опікун. Звичайно, треба повернути йому спогади. Розбудити Йона «до», щоб він знову був собою.

Сева стиснула руками коліна, її охопила щемлива жалість до людини, яка була з нею понад чотири роки, до Йона «після». Вразливого й ласкавого, усміхненого й боязкого, опікуна, що називав її донечкою.

— Чому зажурилася? — тепла рука погладила дівчину по голові.

— Дядько Олег сказав, що ти зникнеш, якщо пам’ять повернеться, — Сева зіщулилася, схилилася чолом до грудей Йона. Опікун обійняв її. — Цього не буде, ти не стороння особистість, ти збережеш спогади про роки після аварії, але мені…

Страшно, сказала би вона. Сумно. Це важливе рішення. Делія, гвардійка Маяпану, казала, що Йону краще не згадувати. Чи не нашкодить Сева опікуну?

Вона почула тихий сміх, відхилилася і глянула догори. Від усмішки на обличчі Йона були зморшки, особливо в кутиках очей та біля губ. Він часто сміявся. Не лише «після», навіть у спогадах із її дитинства опікун зазвичай був у доброму гуморі. Та бували й інші дні, коли він стурбовано хмурив брови, дивився на Севу прискіпливо, немов оцінював її.

— Яким він був? Тобто, яким був я?

— Сильним. Щирим, витривалим. Строгим. Турботливим. Я ніколи не почувалася нещасною до аварії, мені не бракувало батьків завдяки твоєму догляду. Ти зробив мене такою, якою я є. Вчив мене бути справедливою, боротися за те, що вважаю важливим.

— Як щодо Олега? Ми багато спілкувалися до амнезії?

Дівчина похитала головою. У житті Йона «до» всі справи будувалися довкола Севи. Тепер вона розуміла, чому вони жили безбідно, — ймовірно, опікун обміняв золото на гроші в Материнському світі. На час аварії залишалося не так уже й багато, бо вони мали повернутися у Вавилон після її повноліття. Сева знайшла ті заощадження, їх вистачило на лікування Йона й майже на рік життя без великих витрат.

Сусід був єдиною людиною, з якою контактував опікун Севи у вільний час. Не через ініціативу Йона, а завдяки нав’язливості самого дядька Олега.

— То був гість, що сам себе запросить, прийде вкупі із сином, залишиться на вечерю і неохоче повернеться додому. Дядько Олег дуже активний. Ти не проганяв його, але не давав наблизитися. Ми четверо вечеряли раз на тиждень-два.

— Я хочу згадати, що забув. Спогади про малу Севочку, і спогади, що були до тебе. Те, як я врятував Сашка, і які дурниці розповідав Олег, коли приходив на вечерю, ха-ха! — Йон потягнувся до пляшечки з кров’ю. — По-правді, я відчуваю, що не мав би бути таким, як зараз. Я занадто слабкий, щоби допомогти тобі чи бути корисним.

— Я доросла, — Сева різко вдихнула, в очах пекло, але вона стримувала сльози, щоб не засмучувати опікуна. — Ти нічого не мусиш робити для мене. Я просто зичу тобі щастя.

— І я зичу тобі щастя, — Йон відкоркував пляшечку і випив кров, до дна. Тоді компот зі склянки.

Сева допомогла опікуну лягти, потягнула на нього укривало.

— Тепер ти заснеш. У Вавилоні є традиція. Якщо поцілувати чиїсь пальці і притулити їх до свого чола, отримаєш від цієї людини благословення. Щоби поталанило.

Йон потиснув її тремтячі пальці, поцілував, злегка вколов щетиною. Потому притулив до свого чола.

— Перш ніж я засну, назвеш мене батьком? Поки що я пам’ятаю тільки тебе. Ти мені не рідна, але ми можемо прикинутися.

Сева довго вагалася. Опікун дивився на неї із терпеливим очікуванням.

— Добраніч, тату. Побачимося вранці.

Він заплющив очі. Рука чоловіка ослабла, випустила пальці Севи. Йон заснув, і дівчина залишалася поруч ще довго, поки надворі зовсім не стемніло, а у вікні не блимнули два золоті вогні. Їхній лурус, Денеб, мав звичку зазирати до покоїв, вікна яких виходили на бамбуковий гай.

Сева згадала ще когось із золотими очима. Після прибуття Йона вона увесь час присвятила опікуну і трохи знехтувала спілкуванням з Альтаїром. Ще не надто пізно, можна надолужити.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Helen H.
19.01.2023 10:04
До частини "14. Тато."
Спойлер!
Ще одна думка, я згадала про гвардійку Делію, в минулому розділі "господиня" розказала Тринадцятій, що її зупинила жінка з бридкими комахами, то малася на увазі Делія? Бо я так розумію, що Сева то ласиця. Капець та пані господиня говорить метафорами 😅
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Helen H.
    19.01.2023 10:02
    До частини "14. Тато."
    Спойлер!
    Так, непорозуміння між Хань Іном і Валентом все більше, і я дуже вже переживаю за стан свого хлопчика, коли він все дізнається. Дуже важливе для мене питання: Хань Ін дізнається хто такий Валент в цій частині книжки?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше