15. Паморока.

Старий лікар поставив на стіл склянку з відваром, над якою клубилася пара, ще раз запевнив кронпринца, що Тіан скоро одужає, і покинув покої Еміла. Навіть слуги більше не допускалися сюди, тож кронпринц самостійно турбуватися про себе й доглядав за охоронцем. Еміл уперше перевдягав і мив іншу людину, допомагав Тіану приймати лікувальні відвари, а ще багато брехав, матері і слугам. У тих справах кронпринц ставав дедалі вправнішим. Якби про перебування в замку Тіана дізналися, охоронець міг втратити і свободу, і життя. Кривавий Імператор вимагав знайти й передати його Цину.

Тіан дихав спокійно, гарячка минула, можна було виснувати, що він одужує. Еміл потягнув до себе тарілку з фруктами, взявся чистити апельсин.

— Через тебе я перенервував, — сердито, але стиха, сказав кронпринц.

Охоронець від того не прокинувся. Щойно лікар крутив ним всіляко, змінював пов’язку на животі, і це не розбудило хлопця, очевидно, на голос той не відреагує.

Після повернення в Тіана виникла гарячка. Еміл викликав новопризначеного лікаря королівської сім’ї. З’ясувалося, охоронець поранений, а сонний порошок — отрута, яка зашкодила ще більше. На щастя, лікар допоміг побороти недуг.

У маренні Тіан чіплявся за вбрання Еміла, жалібно просив залишитися. Це так сильно вразило кронпринца, що йому здалося, ніби в нього теж гарячка. Його охоронець закохався! Відлучився на кілька тижнів і знайшов собі когось! Тепер думки Еміла захопили роздуми про те, кого собі уявляв Тіан.

— Може, прокинешся нарешті? — він поплескав долонею щоку хлопця, залишив мокрий слід. — Ой.

На його пальцях був сік апельсина. Еміл знайшов хустку, витер лице Тіана. Затуманені очі розплющилися. Кронпринцу стало ніяково. Це ж треба, замащеною соком рукою плескати обличчя хворої людини!

— Кхм. Вибач.

— Ти тут? — рука Тіана перехопила його кисть.

— Мм, я тут.

Тіан заплющив очі, усміхнувся, накрив долонею Еміла свої губи. Кронпринц відсмикнув руку, потермосив охоронця за плече. Той піднявся на ліктях. Погляд Тіана уже не був сонним і розфокусованим.

— Ваша Високосте?

— Я почистив, їж, — Еміл запхав хлопцеві до рук апельсин.

Тіан щасливо засміявся. Він завжди був таким. Тішився всякій милості, чи то кронпринц дарував йому цінну зброю, чи фрукт, приймав з однаковою радістю.

— Ти наговорив всякого, поки спав.

Брови охоронця здійнялися, в очах з’явився страх. Не схоже на зніяковіння. Щоб не зробити здоров’ю Тіана гірше, Еміл заспокоїв:

— Ти не казав імені. Тільки просив її залишитися, — кронпринц схопив ще один неочищений апельсин, аби зайняти руки. — Ця дівчина із Цину? Виклич її сюди. Якщо вона не приїде, тебе я не відпущу, ми ще не залагодили справу, залишайся поки що в моїх покоях. Якщо вона не приїде, то не так уже їй і хочеться, розумієш?

Тіан відкинувся на подушку й захихотів, стискаючи однією рукою поранений живіт, іншою обережно тримаючи апельсин.

— Ха-ха! Ваша Високосте. Усе зовсім не так.

— Тобі не здається, що брехати…

— Байдуже, яка людина в моєму серці. Це порожні думки, паморока. Я щасливий служити вам. Більшого від життя я не прагну.

🝐

У покоях Хань Іна було холодно. Валент зачинив вікно, знайшов братову мантію із журавлями на столику, вкрив нею принца. Юнак поворушився, схопив Імператора за рукав.

— Ти пізно.

— Ні. То ти рано заснув.

На столі не було ні посуду, ні їжі. Слуги Хань Іна доповіли, що приходив Тянь Бао. Мабуть, вони удвох пили вино. Валент нахилився до обличчя брата і принюхався. Принц сполохано відсахнувся.

— Пахне вином. Ти багато випив?

Хань Ін кивнув, тоді похитав головою.

— Приходив брат. Я чекав на тебе, але задрімав. Зараз.

Принц перевернув свою подушку, тоді пошукав під сусідньою і простягнув Валенту невеликий згорток шовку. Імператор забрав його. Всередині був золотий перстень із рубіном.

— Він не такий гарний, як підвіска, яку зробив ти. Днями я запрошував майстра. Купив у нього. Ти не мусиш носити на руці, це незручно для воїна. Ось, — Хань Ін подав Валенту ланцюжок.

— Гарна робота, — Валент покрутив прикрасу під світлом лампи. На внутрішній частині було гравірування «Шень Лі», «переможець». — Дякую.

Хань Ін прикрив лице руками, але Імператор бачив, що брат широко всміхається. Валент нанизав перстень на ланцюжок, одягнув. Принц схвильовано вигукнув і потягнувся рукою до коміра Імператора.

— Що це? — він смикнув за інший ланцюжок, що вже висів на шиї Валента. — Можна глянути?

Імператор кивнув, витягнув ланцюжок із ключем з-під сорочки.

— Я бачив такий у книжці, — Хань Ін потягнув ключ від Таємного Саду ближче до очей. — Коли я хворів, ти ходив у Сад за травами для мене?

— Мгм.

— Мені не подобається те, що ти наближений до Їхньої Імператорської Величності. Не подобається, бо ти наближений і до мене. Не хочу, щоби брат-Імператор чи Тянь Бао зашкодили тобі… Розкажеш мені про Таємний Сад? Там дійсно живуть демонічні істоти і є дивовижні рослини, яких не відшукати більше ніде у Вавилоні?

🝐

Альтаїр відчинив. Сева стояла на порозі із чашками, від яких чувся аромат цукерок і молока. Розплетене волосся золотими хвилями спадало дівчині за спину.

— Мені потрібне світло, Альтаїре. Я нічого не бачу.

Він запалив дві лампи. Сева зачинила за собою двері, поставила чашки на стіл, підійшла до гардероба. Провела рукою по стосу одягу, який Альтаїр носив, коли був дитиною. Він не знав, куди подіти ці речі, тому залишив, де були.

— Сашко привіз какао із Материнського світу. Запам’ятав, як я говорила, що буду його тобі готувати, — вона сіла за стіл, вказала на чашки з напоєм.

Альтаїр скуштував. Наче хтось розчинив у гарячому молоці цукерки, якими колись його пригощала Сева. Солодко, смачно.

— Я бачила на кухні місцевий аналог холодильника, ха-ха! Ти знав, що вони використовують божественний артефакт, який охолоджує речі, щоб зберігати продукти?

— Не знав, — слово «холодильник» уже було відоме Альтаїру. — Можу я знову тебе заплести?

— Хе-хе! Можеш, — принцеса витягнула з кишені гребінь, поклала на стіл перед Альтаїром.

Вони випили какао, Сева відсунула крісло й перекинула волосся собі за спину. Альтаїр запустив чорні пальці поміж золотих пасом. Він розбирав волосся руками, розглядав. Сева сиділа покірно, схилялася на спинку крісла. Хлопець розчесав її, взявся плести косу. Тепер йому це вдавалося гарно і гладко.

— Я не їм людей, — сказав він. — І крові не п’ю. Лише твою… бо ти цілителька. Скажи Сашкові, що я тебе не з’їм.

— Він жартував. Ти почув крізь зачинені двері? Дуже добрий слух, як я могла забути?

— Я хотів би скористатися гобоєм. Я звик бути малим. Доросле тіло клопітне, — Альтаїр зв’язав косу стрічкою, яку подала принцеса.

— Звичка — слабкий аргумент. Я не підтримую. Гра на гобої може шкодити, фізично чи психологічно. І це боляче, а я не хочу, щоби тобі було боляче. Однак вирішуй ти. Це твоє тіло.

Раніше Альтаїр почувався гірше дитиною, бо тому віку властива надмірна емоційність і фізична слабкість. Тепер він помічав за дорослим собою деякі незручні реакції. До прикладу, важче терпіти запах крові Севи, наче шурхання одягу по рубцях. Навіть зараз на білій пов’язці виступила багряна пляма.

Краще повернутися в дрібніший, невинний свій вигляд. Він боявся демонічної природи, а ще дужче його лякала безумовна довіра Севи.

Альтаїр приніс коробку з ліками, розгорнув рану принцеси. На частині, яку він раніше протирав знезаражуючою рідиною, виступило трохи крові. Інша половина рани була гладкою, блідо-рожевою. Добре, що він не погриз її своїми теперішніми зубами. Сліди від укусу були дрібні, краплі крові виблискували рубінами.

— Від моєї слини справді гоїться краще?

— Мгм.

— Тоді ти дозволиш мені знову?

Сева поплескала його по голові. Їй для цього довелося високо здійняти свою здорову руку.

— Візьми склянки для крові і для слини, обміняємося.

Принцеса не затрималася після перев’язки, пішла до своїх покоїв. Альтаїр витягнув гобой і довго крутив ним у руках. Тепер він мав дві осібні особистості в імперії. Був хлопчик Кефей, вихованець Севи. І воїн Альтаїр, що присягнув їй на вірність. Залишитися міг лише один.

🝐

Хтось за ним спостерігав. Йон потягнувся рукою за узголів’я, намацав порожній простір. Так. Там і не має бути меча.

Людина, якій він служив Першим охоронцем, давно мертва. Йон розумів, що це трапиться, коли Їхня Величність Імператриця надавала йому останні накази, але зараз це підтвердилося.

Чоловік глянув праворуч. Олег спирався на опору ліжка плечем, його брови були напружено зведені. Сусід кашлянув і спитав:

— Ти як?

Убранство покоїв, одяг Олега та сорочка, яку мав на собі Йон, усе підтвердило, що вони в Імперії. Тільки, якого демона, у Тихому Палаці?

Чоловік сів, звісив ноги з ліжка. На дерев’яній долівці стояло взуття, пошите в Материнському світі. Йон взувся, зашнурував кросівки. Пішов до гардероба, витягнув вбрання. Речі були цивільні. Він майже два десятки років не торкався до військової форми Цину.

Йон перебрався, підпоясався і спитав:

— Де Їхня Високість?

— Я знав, — Олег набрав повітря в груди. — Тобі тепер гірше, Йоне. Ти заплутався. Не треба було…

— Я все пам’ятаю. Я щосили стримуюся, аби не вперіщити тобі… за твою поведінку. Мовчки проведи мене до Їхньої Високості.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Helen H.
23.01.2023 21:15
Спойлер!
Різні, здебільшого це "ого! Тіан зробив ЩО?", "ого! Хань Ін сказав ЩО?" і так далі 💃🏼
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше