17. Четвертий Бог.

Він спав не дуже міцно, часом прокидався, бесідував з іншим, намагався закликати того до раціональності. Проте чи то присутність Бога була руйнівною, чи то слова його не годилися для людини, вони не могли порозумітися.

Спогади Четвертому здебільшого подобалися. Інший старанно поїв його зіллям сонного кореня, і Бог мандрував минулим.

Темні очі сяяли захопленням, пальцями Другий торкався плодів, стебел, багряних квітів. Він прошепотів щось японською, тоді голосніше, дзвінким голосом, сказав:

— Востаннє їх бачили два століття тому в горах, неподалік від мого рідного міста. Ці квіти вимерли через зміни ґрунту. Як тобі вдалося виростити їх?

У його очах ще було: «Ти зробив це для мене?»

Четвертий засміявся, скуйовдив м’яке волосся молодого чоловіка. Він справді просив професора відшукати саме це насіння, щоби потішити Другого, надто вже приємно, коли колега так захоплюється результатами.

— Поживний розчин ефективний навіть на умовно вимерлій флорі.

— Це професор знайшов насіння? Він знає все наперед. Те, що написав і зробив, мета кожного його дослідження… Навмисне, щоб об’єднати нас.

— Я теж так думаю. Проте Перший — мудра людина, поки ми прислухаємося до нього, це безпечно. Якби не його допомога…

Професор із Третьою вихопили Четвертого саме вчасно, після їхнього від’їзду на Київщині почалося повстання під проводом Криштофа Косинського. Ймовірно, простого вченого би знищили під час безладу, а майно розграбували. Спершу професор привіз їх у Острозьку слов’яно-греко-латинську школу, і навіть там залишитися було би добре. Однак Четвертому поталанило бути запрошеним у Лондон, працювати й навчатися. Пощастило стати частиною їхнього особливого братства, зустріти людину, близьку духом і жити далеко від тривог.

Другий кивнув і усміхнувся.

— Тоді будемо й далі прислухатися.

🝐

Марчел низько вклонився. У повітрі виблискували іскри, невеликі жовті блискавиці. Одяг потріскував від кожного руху. Лікар випрямився та відійшов, трохи збільшив дистанцію з божевільним монархом.

Із пишних рукавів вбрання Володаря Пустинних Земель, з пасом його довгого світлого волосся стікав та формував на долівці калюжу гидкий рожевий слиз. Монарх підпирав замащеною долонею підборіддя і дивився перед собою каламутним поглядом.

— Чому дитина досі не тут?

Марчел затремтів. Здавалося, кожна волосина на його тілі встала дибки, кожним м’язом проскочила неприємна напруженість. Лікар зітхнув. Він уже звітував письмово, чому доводиться казати про це вголос? Ще й зараз, коли хвороба монарха явно про себе нагадує?

— Ваша Величносте, імператор і генерал оточили її сильними воїнами.

— Скільки людей тобі треба? Сотня? Тисяча? П’ять тисяч?

Володар готовий надіслати армію, аби забрати одну нещасну принцесу? Іскор у повітрі стало менше, монарх заплющив очі. Марчел роками шукав і передавав йому божественні артефакти, але блискавицю чоловік підкорив ще до їхньої зустрічі. Лікар не бачив, яким знаряддям керував монарх, знав лише, що те не завжди корилося.

— Ваша Високосте, навіщо вам цілителька? Із сотнею чи тисячами, нам не викрасти принцесу зі столиці Цину.

— Вона потрібна, щоб укласти угоду. З твоєю господинею. Жінкою, що віддала тебе мені на службу.

Марчел ніколи не присягав на вірність людям. Але його можна було вважати слугою господині, зрештою, він деякий час працював у тому звіринці. Їй потрібна Севастіана? О, це схоже на правду. Господині подобалося експериментувати з тваринами й людьми зі світлим волоссям і блакитними райдужками.

Лікар стояв тихо, проте Володар роздратовано велів:

— Замовкни!

Монарх часом говорив із кимось невидимим. Головне — зорієнтуватися, чи то до тебе звернулися. Марчел відступив ще на крок. Володар забрав руку від свого обличчя, рожева рідина чвакнула. Лікарем теліпнуло від відрази. Він байдуже ставився до крові та гною, але ця невідома субстанція з консистенцією сирого яєчного білка була препаскудна. Він не мав сентиментів до монарха, але був вдячний за прихисток, золото та слуг.

— Ваша Високосте, щодо господині… мушу попередити вас, вона не завжди вірна своєму слову. Здебільшого та жінка вбиває людей, які їй не подобаються чи втомлюють. Якщо ви вкладете угоду, господиня може не виконати свою частину й навіть спробує забрати ваше життя.

— Не я вкладатиму угоду, а Бог. Його твоя господиня послухає.

Володар вийшов із зали. Двері за ним зачинилися, дрібні блискавиці в повітрі щезли. Марчел не знав, чи сказане було наслідком божевілля монарха, чи той дійсно має інформацію про те, де зараз хтось із Богів.

Власне, у палаці було місце, куди не допускалися слуги. Чи міг Володар Пустинних Земель ув’язнити Бога?

🝐

Ніколас головував у завданні, яке дала йому Севастіана. Він надіслав у вказані місця воїнів, ті шукали напівдемонів. Передчуття нашіптувало чоловіку, що вони повернуться з добрими звістками.

За живоплотом між алеєю та стінами Тихого Палацу стояли люди. Ніколас, за старою звичкою, хотів непомітно їх оминути. Але дві думки змусили його спинитися. Перша — це палац Севастіани, якщо хтось щось тут затіває, краще би підслухати. Друга — голос одного із чоловіків був схожим на той, що дратував Ніколаса багато років тому. Йон повернувся в імперію, проте вони ще не бачилися.

— Олегу, у Материнському світі немає нічого важливішого від служби Їхній Величності Імператриці.

Минуло майже два десятки років, а Перший охоронець досі повторює свою облюбовану фразу. Ніколас відгорнув гілки живоплоту. Йон стояв спиною до нього, Олег — лицем. Перший охоронець схуд, але форма військового Цину мала на ньому належний вигляд, і меч звично був під правою рукою. Олег був нижчим, теж міцної статури, він недбало підперезав цивільне вбрання.

— Ти про покійну матір Севочки? Одна задумала реформи у світі, існування якого не є раціональним, інший каже, що служить мертвій Імператриці. І чому ти на мене дивишся, як на неадекватного?! Ти тут неадекватний!

Якби то був колишній Йон, він би вже «нагородив» Олега зламаними кінцівками, за неповагу до Лусі й Севастіани. Але Перший охоронець Імператриці сказав:

— Тобі дійсно, е-е, сумно, що ми залишаємося?

— Мені не сумно, Йоне! Я на тебе злий!

— Я так і думав. Якщо ти злий, можеш мене вдарити і стане легше.

Ніколас відпустив живопліт, різко обернувся і пішов у Тихий Палац. Він почувався недобре від того, що побачив. Завжди раціональний Йон, який понад усе ставив службу… так змінився?

Лусі тремтіла, здавалося, Ніколас чув постукування її зубів. Вона пригладила золотаве волосся принцеси. Севастіана спала, міцно загорнута в плащ і прикріплена до широких грудей Йона.

— Ти зрозумів завдання?

— Так, Ваша Величносте Імператрице.

То була його постійна відповідь. Йон був відданий закону, що зробив Лусі його найвищою господинею.

Перший охоронець плеснув коня по спині, рушив дорогою ліворуч. Важка торба за його спиною була наповнена золотом і лікувальними травами. Навіть Ніколасу Лусі не сказала, куди попрямує охоронець із її донькою на руках. Після смерті Юй Луна Імператриця рідко щось говорила.

Вони були на землях королівства Маяпан, рідних їм обом. Ніколас висадив свою супутницю на коня, сів позаду та рушив у напрямку, який вказала Лусі. На північ, до кордону з Пустинними Землями.

Ніколас постукав у двері кабінету. Севастіана веліла, він зайшов. Альтаїр стояв позаду неї, тримав у руках книжку, але дивився не на сторінки, а вище, — спостерігав за принцесою.

— Воїни вирушили у вказані місця, — повідомив Ніколас. — Усіх сиріт, що не живуть у безпечних умовах, ми зможемо вилучити.

— Підемо по них разом, — Севастіана глянула чоловіку за спину.

Двері відчинилися.

— Збираєтеся на прогулянку?

Тянь Бао мав добрий слух. Він бував у Тихому Палаці ледь не щодня. Колишній генерал потрапив у немилість до Імператора, тож тепер мав менше підлеглих, був усунений від обов’язків, а також не покидав Палацову гору. Це було м’яким покаранням. Ніколас сумнівався, що прізвисько «Кривавий Імператор» пасує теперішньому монарху.

— Прогулянка стосується пошуку безпритульних.

— Бачу, відміток на мапі стало більше. Поза столицею я за вами не встежу, а супроводжувати особисто не зможу. Між людьми вам варто ховати обличчя, — Тянь Бао витягнув із внутрішньої кишені мантії білу маску з прорізами для очей, що могла приховати верхню половину лиця.

Ніколас відкланявся і покинув кабінет.

Було неприємно згадувати про маску, якою ховала своє обличчя Лусі. Імператор У Хуань передав її нареченій, щойно було оголошено про майбутній шлюб. Він заборонив Лусі показуватися чужим людям. У маски Севастіани інше значення, — зовнішність Їхньої Високості надто примітна серед людей Цину. Та Ніколасу не подобалося, що доньці Лусі таку річ віддає син У Хуаня. Він не сприймав Севастіану за дитину покійного Імператора, а Тянь Бао — за її брата.

Біля покоїв Ніколаса стояв Йон. Перший охоронець Лусі обернувся на звуки його кроків.

— Ти, заходь, — чоловік вказав на двері.

— Це мої покої. Хіба тобі вказувати, заходити мені чи йти геть? Я виконую доручення Їхньої Високості, тож часу в мене небагато. Ти можеш зайти, якщо маєш що сказати. Але не затримуй мене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Andrew K
23.01.2023 13:43
До частини "17. Четвертий Бог."
Спойлер!
Четвертого забрали ЗВІДКИ? 😳 Дякую за розділи, стільки всього відбувається, тільки трохи страшно, куди все йде 🙃 Особливо Еміл і Тіан, то якась біда, а не хлопці 🥲 І чому Йон дозволяє Тянь Бао тертися біля Севи? Знає ж, що той - проблемна людина. Ліпше би цією проблемою займався, а не чекав Ніколаса під дверима 🐰
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Yu Koi
    23.01.2023 14:08
    До частини "17. Четвертий Бог."
    Спойлер!
    Так, саме звідти 😊 Не треба боятися, просто продовжуйте читати і все дізнаєтеся 🍀 А щоби відлучити від Севи брата потрібні ґрунтовні причини, такі питання легко не розв'язати.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше