18. Королева Пустинних Земель.

Марчел переступив через тіла охоронців, які міцно спали під впливом порошку, увійшов у покої. Володар не повернеться швидше, ніж за годину, бо йому звітують про справи на кордонах. Тож лікар сміливо йшов уперед.

Такі пишні покої полюбляла панівна сім’я Маяпану. Несмак. Навряд чи Володар Пустинних Земель тримає тут Бога. Радше місце для таємної наложниці. Пан Марчел зневажливо фиркнув, обійшов диван, обтягнутий мерехтливою шкурою якогось демона, завернув за виступальну стіну і срібляву ширму й закляк.

Спину його сковав знайомий страх. Хто бодай раз бачив холодні кімнати звіринця господині, не забуде ті особливі речі. Металеві столи на коліщатах, тонкі скляні посудини, трубки, ножі, голки, пилки, скальпелі. Інструментів Марчел ще не розгледів, але не мав сумніву, що господиня тримала їх у цих покоях.

Холод трохи відступив. Лікар рішуче пішов до дверей. Ті були замкнені.

Марчел оглянув різьбу одвірка, знайшов угорі по центру шматок червоного скла. Над вікном ліворуч був такий самий. Мабуть, над кожним імовірним виходом із покоїв. Особливо прикро, що цей божественний артефакт знайшов і вручив Володареві Марчел. І благополучно забув. Лише власник ключової частини артефакту може вільно зайти і вийти з покоїв.

Лікар потягнувся, розім’яв напружені м’язи шиї і вернувся до сріблявої ширми. Він був із тих, хто легко розбиває тріснуті горщики на друзки. Зрештою, так само Марчел натрапив на свою любу дитину вісімнадцять років тому. Може, йому судилося прийти сюди.

Чоловік минув металевий стіл, злегка штовхнув його, коліщатка пронизливо скрипнули. Ним не користувалися? Не схоже на стерильну чистоту кімнат звіринця, це радше занедбаний кабінет.

Марчел увійшов за чергову ширму, білосніжну. Тут було пишне ліжко, письмовий стіл і ванна з товстого скла, наповнена рожевим слизом та ще чимось, що важко було розгледіти через заломлення. Неприємних запахів у покоях не було, але з огидою легше боротися на свіжому повітрі. Лікар тужливо глянув на вікно, яке не відчинити без ключової частини артефакту, зітхнув.

— Мене зараз знудить.

Він запевнив себе, що нізащо не торкнеться до вмісту ванни, наблизився, зазирнув згори. Рожевий слиз огортав людину в нічній сорочці. Лікар витріщився на Севастіану, що наче міцно спала. Її грудна клітка не ворушилася, і з носа не виходили пухирці повітря.

О, не Севастіану.

— Так добре? — Марчел натиснув пальцем біля червоних ниток, краї рани від того не розтулилися.

— Чудово. Дякую, пане лікарю, — імператриця сонячно засміялася.

Вона не подобалася Марчелу. Занадто наївна, крихка, без гострого розуму й дуже вже добра. Останнє в Цині було непростимим гріхом. Лусіана знала, кому віддають її кров, і жодного разу не надіслала своєму чоловіку чи його жінкам отруту натомість. Її, схоже, з дитинства вирощували, як тварину на забій, без думки про непокору. Але очі імператриця мала гарні, мов уламки синього неба. Таким можна пробачити й доброту.

Охоронець біля дверей кашлянув. Марчел мельком глянув на чоловіка, звичайного молодого воїна, що вирізнявся хіба рисами, — мабуть, родом із Маяпану. Лікар напустив на лице стурбований вигляд.

— Охоронець має кашель, варто відмежувати його від покоїв, Ваша Величносте. Ви при надії, — Марчел поплескав рукою круглий живіт.

— Я здоровий. Вам не можна випадково торкатися Їхньої Величності, — крізь зуби сказав охоронець.

— Природно, мені можна торкатися, я лікар, — він засміявся, потер живіт сильніше, відчув поштовх плоду. — Сильний буде принц.

— Я сподіваюся, це дівчатка, — сказала Лусіана.

— Всенька Палацова гора сподівається, крім Їхньої Імператорської Величності. Якщо будуть доньки, та ще й успадкують ваш дар, імперія набуде двох цілительок. Якщо ж народяться хлопці, — двох потенційних спадкоємців престолу.

Імператриця сполохано глянула на Марчела, зіниці звузилися в тонкі цятки. Дурна невинність, невже Лусіана гадала, діти жіночої статі будуть вільні?

— Чом би вам не навідатися до Палацу Предків? Попросити святця, щоб молився за народження дівчаток, — Марчел пішов до посудини з водою, вимив руки. — Доньок зазвичай називає матір. Чи думали ви про імена?

— Т-так. Севастіана і Крістіана. Батько розповідав, Крістіаною звали мою прабабусю, Севастіана — її сестра. Вони були близнючки, обох кликали Тіанами, часом вони прикидалися одна одною, часом навіть забували свої справжні імена. Можливо, моєю прабабусею була й Севастіана, — імператриця засміялася.

Та розмова згодилася Марчелу згодом, коли дитина, яку він підібрав у звіринці господині та врятував, розплющила очі. Чорнявий хлопчик не був подібний на когось на кшталт Лусіани. Однак очі синього кольору нагадали про імператрицю. Лікар вирішив, буде непогано назвати свого вихованця Крістіаном. Він гадки не мав, що разом з іменем дитина успадкує кавалок безглуздої доброти Лусіани.

— Даруйте, Ваша Величносте. Потривожу…

Марчел загорнув рукав, примірився, міцно заплющив очі й занурив кисть у слиз. Тоді глибше, по зап’ястя, по половину передпліччя. Намацав крижану шию. Лусіана була мертва. Лікар переконався, що жодного поруху під пальцями немає, вивільнив руку з мерзенної субстанції. Її обличчя було майже таким юним, як пам’ятав Марчел. Можливо, цей слиз не дає тілу розкладатися.

Лікарем тіпнуло, як згадав, що й Володар Пустинних Земель дуже вже добре зберігся. Марчел скоса глянув на ліжко біля ванни, старанно витер руки, простежив, чи нічого не зсунув із належного місця і повернувся до входу в покої. Треба вигадати, як уникнути гніву монарха, коли він повернеться.

🝐

Йон зачинив двері й підпер їх спиною. Ніколас обійшов свої покої, відчинив вікно, кивнув на крісло, мовляв, «сідай». Гість не зрушив із місця. Схоже, бесіда запланована коротка.

— Ти не вберіг її. Скажи мені, як померла Їхня Величність Імператриця.

На диво, слова Йона не відгукнулися болем. Після отрути примарного кореня, після пережитих знову і знову спогадів про Лусі, серце Ніколаса мовби всохло.

— Я не вберіг її, — погодився він. — Ми були на північному кордоні королівства Маяпан. Лусі зцілювала тяжко поранених воїнів… обох таборів. І наших, і ворожих.

Ці слова би змусили будь-кого із чотирьох дружних держав відгукнутися про Імператрицю презирливо, крім двох, що були в цих покоях. Від спокійного очікування на лиці охоронця Ніколасу стало легше. Якщо хтось і вислухає його без зневаги до Лусі, це Йон.

— Під час чергової вилазки до війська Пустинних Земель, прибув їхній Володар. Він забрав нас у полон. Заборонив Лусі зцілювати, загоїв її рани. Дозволив мені залишитися біля неї, якщо стану його слугою. І я став.

Йон глянув на зап’ястя Ніколаса.

— Я відтяв руку. Їхня Високість Севастіана зцілила. Володар Пустинних Земель божевільний, Лусі не змогла зарадити ні своєю кров’ю, ні травами. Ми жили бранцями в палаці. Без підступів, страху і приниження. Через шість років полону Володар повідомив, що У Хуань мертвий, а престол здобув Валент. Невдовзі закінчилася семирічна жалоба Лусі за Юй Луном. Потому вона… завагітніла. І померла під час пологів. Я випив отруту примарного кореня і мене відпустили з палацу.

Йон забрав руку з меча, ступив на крок ближче. Ніколас запобігливо відійшов до вікна. Охоронець повернув собі спогади, його навички бою добрі, а поранити опікуна Севастіани він би не посмів. Йон кілька разів поривався щось сказати, врешті витиснув:

— Ваша дитина не вижила?

Ніколас розсміявся. Зовсім не радісно, то була суміш здивування та гіркого жалю. Той чужинець мав рацію, Йон неадекватний.

— Я слуга, Йоне. Лусі була з Володарем Пустинних Земель. Їхня дитина померла, пологи були передчасні.

— Я не смислю багато в тому, що не стосується військової справи. Проте навіть я бачив, ти жадав Їхню Величність. Я вирішив, вона прийняла тебе, — Йон зсунув брови до перенісся, мовби посилено думав. — Севастіана подібна на Імператрицю. Якщо ти подивишся так на принцесу, я тебе вб’ю.

— Я більше не подивлюся так на жодну людину.

🝐

Двадцятий не вагався. Щойно кроки служниці віддалилися, він увійшов до синіх покоїв, стягнув із Тринадцятої укривало і спробував розсікти ножем еластичні мотузки. Це вкрало більше часу, ніж чоловік сподівався. Дівчина міцно стиснула губи, ті аж побіліли, її груди швидко здіймалися від хвилювання. Двадцятий очікував подяки, тож здивувався, коли почув їдкий шепіт:

— Ти не міг вкрасти скальпель? Генерале, який же ти бовдур. Ворушися.

Мотузка тріснула, Тринадцята хутко звільнила руки й ноги, розтерла червоні плями на тілі, — мабуть, довго залишалася зв’язаною. Накинула собі на спину укривало.

— Візьми мене на руки. Я давно не користувався м’язами ніг.

Двадцятий схилився до дівчини, його ляснули по передпліччю.

— Жартуєш? На спину візьми! Як інакше будеш відбиватися від її слуг?

Тринадцята була легка й кістлява, її ребра неприємно впиралися йому в шкіру, а худі руки стискали шию. Двадцятий мав відчуття, що це дуже неправильно для тіла дівчини. Треба її нагодувати.

Він повернувся з ношею у свій відсік прохолодних кімнат, посадив Тринадцяту на стіл, потягнув до неї дерев’яний ящик. Забрав укривало з її спини, постелив. Тепер ящик — наче велике й затишне гніздо.

— Лягай.

— Якого демона?! — спалахнула Тринадцята. — Ти генерал! Ти можеш розкидати тих нещасних служниць однією рукою, чому маю лізти в ящик?!

— Ти називаєш мене генералом, але я не пам’ятаю цього. Я ніколи нікого не бив.

Тринадцята закотила очі, сіла в ящик, згорнулася. Двадцятий непокоївся, щоб вона вмістилася, але навіть залишилося вільне місце. Він поклав коробку з горіхами перед дівчиною.

— Поїж. Надто худа.

Від Тринадцятої почулося роздратоване гарчання.

— Сам ти «надто худа»! Неси мене звідси, поки не повернулася стара відьма! Ах, ти не знаєш, що таке «відьма». Стара відьма — то твоя господиня.

— Господиня вирушила за межі Ґорії. І вона не стара.

Двадцятий припасував накривку на ящик, підхопив його на руки й виніс із прохолодних кімнат.

Охоронниці ледь кинули на нього погляд, перш ніж пропустити. Чоловік вийшов за межі скляного коробу, вдихнув на повні груди свіже вологе повітря. Тоді обійшов допоміжні будівлі, за стодолою підняв торбу, заховану звечора, і тихо покинув маєтки господині, з ящиком на плечі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.