20. Розумна людина, багата панна і вовк.

Колись Щур вважав себе розумною людиною. Згодом довелося відкинути останнє слово з того твердження: у людей нема таких очей, як у нього. Коли рік по тому на власній спині хлопець виявив щось подібне на гладку чорну шерсть, вже не дивувався. Жебраки на пристані часто розважалися п’яними бесідами, Щура вони називали дитиною демона. Природно, він перетворюється на одну з тих істот. Від такої думки хлопець не втратив ні спокою, ні апетиту: якщо є місце для ночівлі та їжа, життя вже добре, а зміни зробили тіло кращим. Він бачив у темряві, мав чутливий слух і став дуже спритним. Ніхто не міг спіймати його.

До сьогодні — ніхто. Щур покосився на хлопця із жовтими очима. Той тримався позаду багатої панни всю дорогу до палацової гори. Охоронців довкола стало більше. Напевне, із твердження «розумна людина» час викинути й перше слово. Щур виживав на вулицях столиці довше десяти років, та зазнав невдачі.

Сторожі на обох воротах із поклонами пропустили їх до палаців. Ця багата панна могла бути ще й важливою панною. Тому має стільки охоронців. Але вона просила називати себе «Сева». Яка жінка з панівної родини так зробить?

Ворота за ними зачинилися. Наче величезна щуроловка. Багата панна відправила більшість охоронців, коли вони дійшли до одного з палаців. Щур подумав, що саме час дати стрекача, і на його плече опустилася суцільно чорна долоня зі страшними, хоч і короткими, кігтями.

— Це — Тихий Палац. Живеш тут. Не завдавай клопотів Їхній Високості, будь ввічливий. Зрозумів?

Щур стиснув зуби, кивнув. Їхня Високість — звання принцеси? Що за хворі забави в сестри Імператора — спостерігати за демонами? Це тому, що в неї зіпсоване лице? Чужа потворність дає змогу легше пережити власну ваду?

— Спершу підеш у купальню, — коли хлопець говорив, були помітні довгі ікла. Як у вовка.

— Ти, Альтаїр, так? Ти вже став демоном? — Щур покосився на чорну долоню, що стискала його плече. Усе тіло «вовка», крім голови, тепер таке?

— Ми не станемо демонічними істотами повністю. Ми — напівдемони. Я давно такий і нових ознак не виникає. Ти ще можеш змінюватися. Не говори про демонів у Тихому Палаці. Погляди слуг ігноруй. Їхня Високість — твоя господиня, а думка інших не має тебе турбувати.

Слуги, що траплялися їм дорогою, злякано опускали голови. Напевне, Альтаїр усіх тут наполохав. «Вовк» більше не говорив, він ненадовго пішов, потім повернувся, забрав Щура до купальні. Вода у ванній пахла травами.

— Їхня Високість хоче дати тобі нове ім’я. Будеш Харіс. Це назва зірки із сузір’я Волопаса.

Нове ім’я? Він більше не Щур? Принцеса вважає таке ім’я неприємним? Вона й Альтаїра перейменувала? «Харіс» звучало непогано.

— Ти давно служиш Їхній Високості?

— Тебе це не стосується. Ванна — для загоєння ран і рубців. Їхня Високість приготувала для тебе.

Харіс зняв одяг, забрався у ванну й одразу скочив на ноги.

— Це ненормальна вода! Гидота, я відмовляюся.

— Або ти приймеш лікувальну ванну добровільно, або я тебе зв’яжу й залишу в ній, поки не охолоне. Який варіант обираєш?

— Перший, перший варіант, — Харіс заліз у воду.

Було лоскітно й щипало кожну дрібну подряпину на його тілі. Жахливе відчуття! Він здогадувався, що нічого доброго тут на нього не чекає! Слуги наповнили ванну поряд. Харіс не чув звідти запаху трав. То для нього — огидна лікувальна вода, а для «вовка» — нормальна? Хлопець насупився.

Альтаїр кинув йому до рук рушник і сказав перебратися в чисту воду. Харіс на радощах скочив на ноги й обхляпав хлопця.

— За двері — жодного кроку, — «вовк» вийшов із купальні.

Харіс ліг у гарячу воду. Після попередніх мук, зараз приймати ванну було приємно. Хлопець вимив своє тіло ароматним милом, витерся. Стіни в купальні були з білого і дзеркального каменя, світло кількох ламп примножувалося і навіть звичайного зору би вистачило, щоб розгледіти відображення. А надто добре бачив усе Харіс. Він не пригадував, коли востаннє дивився на віддзеркалення не у воді.

Синці, рубці й подряпини стали непомітні. Чорна шерсть починалася нижче шиї, вкривала лопатки і спускалася до пояса. Харіс підійшов до дзеркала на стіні, помацав своє вухо. Воно було нормального кольору, але тонше, ніж колись, та ще із загостреним краєм. Ззаду вухо вкрило щось схоже на світлу пухнасту шерсть. Хлопець виснував:

— Гидота.

Він не знайшов на своєму тілі більше нічого дивного.

Альтаїр не залишив іншого одягу. Харіс поштурхав ногою те, що було на ньому раніше. Можна сполоснути й одягнути знову. У двері постукали, і чудернацька сорочка з короткими рукавами вихопилася з його рук.

— Я принесла одяг. Залишити за дверима?

То був голос принцеси. Вона прийшла, бо хоче знати, наскільки потворне його тіло? Що ж, він сам казав, що Сева може спостерігати. Харіс гукнув:

— Можете зайти!

Тепер він добре розгледів принцесу. Вона була без маски і плаща. Обличчя багатої панни виявилося гарним. Харісу стало соромно, що він думав, ніби таке лице — зіпсоване. Принцеса кинула на нього швидкий погляд, різко відвернулася і сказала несподівано сердито:

— Я навіщо, по-твоєму, питала дозволу, перш ніж увійти? Міг би загорнутися в рушник, якщо вже Альтаїр не залишив одяг, — вона поклала принесені речі на полицю. — Це має бути твого розміру. Ти з моїм молодшим братом схожої статури. Скільки тобі років?

— П’ятнадцять. Я вже… загорнувся в рушник, — Харіс теж трохи гнівався. Хіба то не вона хотіла на нього дивитися?

— Маєш якісь травми чи хвороби?

Він прикусив язика, щоб не бовкнути «сама глянь, маю чи ні». На ньому вже загоїлося все, що заважало. Часто боліло в животі, а надто, коли Харіс їв після тривалого голоду, але якщо для одужання треба прийняти ще одну жахливо лоскітну ванну, то краще терпіти біль.

— Нічого немає, Ваша Високосте. Я здоровий.

— Добре. Коли ми самі, а також біля Альтаїра та кількох інших людей, що живуть у Тихому Палаці, називай мене Севою. Познайомлю тебе з усіма завтра, — принцеса підняла з підлоги речі Харіса. — Цей одяг із Материнського світу. Футболка, шорти, куртка.

— Його хтось викинув, я підібрав. Ти знаєш багато дивних слів, Сево.

Такий одяг був легкий і зручний. Ходити з голими руками й ногами було зухвало, проте Харісу завжди вдавалося втекти від збоченців. Спершу він думав, ніби принцеса теж хоче з ним таких розваг. Як по-дурному! Юнак відчував, що його лице дуже гаряче. Чи то від пари, що була в повітрі, чи від сорому.

— Ти не відчуваєш до нас відрази? Тобі дійсно подобаються такі, як Альтаїр? — «і я» він не сказав вголос.

— Ваші риси, — золоті очі, незвичайні вушка й зуби, — я вважаю гарними. Дуже гармонійно. На жаль, у Вавилоні проблема з ксенофобією.

Харіс прикрив руками свої вуха. Пухнаста шерсть лоскотала йому долоні.

— Що за слово — сено-щось-там?

— Упереджене ставлення до когось через ознаку, що не визначає ту особу. Неприязнь тільки тому, що хтось відрізняється від тебе. Гадаю, проблема в нестачі просвітницької роботи серед населення.

— Кажеш, мої вуха гарні? Торкнися. Я побачу, якщо насправді тобі не подобається.

Сева простягнула руку до його голови. Харіс ступив до неї, трохи схилився, підставив вухо під пальці принцеси. Відрази в її очах він не помітив. Пальці гладили за вухом, трохи почісували нігтями, а потім знову м’яко пестили.

— Ти так добре це вмієш, — Харісу хотілося, щоб Сева погладила шерсть на спині. — А можеш?..

Двері відчинилися. «Вовк» широко, гострозубо всміхнувся, і від цього видовища юнак аж підстрибнув, а шерсть мовби встала дибки. Оце, оце Сева назвала гарним? Звірячий вишкір?

Одяг Альтаїра був інакший, сухий. Він приязно спитав:

— Потрібна допомога?

— Ні! — Харіс пішов до полиці з одягом. Ноги раптом видалися йому задовгими, він ледь не перечепився.

Речі, принесені Севою, були з дорогого шовку, приємні до тіла. Коли Харіс вийшов із купальні, принцеса з Альтаїром чекали за дверима. Його провели до покоїв, вишуканих і пишних. Підліток зупинився між столом, заставленим гарячими стравами, і великим ліжком. За вікном видніли доріжки й живопліт.

— Тимчасово будеш жити тут. У притулку біля Палацової гори самому тобі би було сумно. Спершу я знайду ще дітей. Якщо тобі чогось треба, попроси в слуг. Мої покої наприкінці коридору, ти побачиш, там постійно стоять воїни, — Сева трохи почервоніла, а її носик зморщився, ніби наявність охоронців її дратувала. — Ти втомився, вечеряй і лягай. Чи скласти тобі компанію, поки будеш їсти?

— Він жив на вулиці, дай звикнути до нових умов, — Альтаїр відчинив двері.

Принцеса помахала Харісу долонею і вийшла за «вовком».

Юнак сів за стіл, витер до вбрання спітнілі долоні, потягнув до себе тарілку з м’ясом. Від запаху їжі трохи боліло в животі.

🝐

Сашко приволік валізу до покоїв Севи. Подруга сиділа на підвіконні, ногами назовні. Альтаїр, чи то Кефей, стояв біля неї. Сашка трохи пересмикнуло від погляду на хлопця, що несподівано з дитини став молодим чоловіком. У якого, крім того, були деякі візуальні ознаки темного ельфа, як ото загострені вуха й чорні руки. Чи лікантропа, чого лише варті жовті очі з вертикальними зіницями й гострі ікла. Севу вигляд Альтаїра не турбував, тож Сашко мудро мовчав, але не дуже мудро витріщався, — поки що не вдавалося це контролювати.

— Як ви тут? — він дотягнув валізу до середини покоїв.

— Добре, — Сева щось брала з миски, яку тримала на колінах, і кидала в гай.

Лунало муркотіння і плямкання. Мабуть, подруга годувала одомашненого демона на ім’я Денеб. Сашко ступив на крок праворуч, побачив луруса, що завзято жував м’ясо, і руки Севи, замащені кров’ю.

— Брр, краще би віддала цю роботу слугам.

— Чому прокинувся так рано? — подруга кинула лурусу останній шматок м’яса, перенесла ноги на інший бік вікна, стрибнула на підлогу.

— Хотів побалакати про те, що вдалося принести до Вавилону, — Сашко кивнув на валізу.

На жаль, були обмеження щодо предметів, які можуть перетинати бар’єр між світами. З того, що зникло після переходу в Цин: електрошокер, електрична зубна щітка, частина медикаментів, серед них антибіотики, антисептики та деякі протизапальні. Проте чимало речей залишилося у валізі. Сева розгортала й розкладала на столі пакети й коробки, Альтаїр насторожено дивився на незнайомі речі. На багатьох надписи були японською та англійською.

— Ти розумієш ці слова? — поцікавився Сашко.

Вони із Севою мимоволі вивчили мову Вавилону. Чи працює це навпаки? Альтаїр похитав головою, вказав на просту коробку з написом «Paracetamolum 500mg».

— Що це?

— Ліки проти гарячки. На випадок, якщо не буде цілющих трав. Або для Севи, не всі відвари лікують цілительок. У тій коробці — від інтоксикації, оце застосовують при кровотечах, це ампули з гормонами, я купив адреналін і дексаметазон. Малі шприци для них, великі — щоб Сева ними набирала кров і більше не різалася, — Сашко усміхнувся, подруга поплескала його по спині. — Так, я молодець і гарно про тебе подбав. Глянь у зелену косметичку, я накупив дівчачих штук, ти будеш вдячною мені одного дня. Як повернуся додому, надішлю тобі ще всякого. Я вже зорієнтувався, що можна пронести через бар’єр.

Сева відклала вбік какао, цукерки й енергетичні батончики, витягнула косметичку.

— О? — подруга підняла брови, постукала вказівним пальцем по коробці з презервативами. — І це «дівчачі штуки»? Я гадала, вони для всіх.

— Не прискіпуйся до слів, універсальні, окей. Я турбуюся про твою безпеку.

— Що це? — Альтаїр оглянув коробку. — Як це допомагає безпеці?

— Сашко тобі пояснить. Я з дротами побавлюся.

Сева розумілася на техніці, — розібралася в темі за час амнезії дядька Йона, бо стежила за їхнім будинком. Вона витягнула з коробки акумулятор і перетворювач струму.

— Поясню пізніше, — Сашко заховав презервативи до косметички, потім обережно витягнув найдорожчу та найперспективнішу частину «колекції з нормального світу». — Це лабораторна центрифуга. Я погуглив у вільний час, маю кілька ідей…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.