23. Поранений демон.

Еміл перебував у холодній сірій залі. Перед ним стояв на колінах Тіан. Перший охоронець мав жахливий вигляд, його плечі тремтіли, волосся було неохайне й затуляло бліде обличчя, рана на животі відкрилася, на тонкому вбранні були плями крові. Еміл схилився, побачив на губах і підборідді Тіана кров. Як би він не намагався підтримати хлопця, підняти з колін, руки кронпринца проходили наскрізь, викликаючи легкі брижі, наче на воді.

То було видіння, створене божественним артефактом, Еміл міг лише спостерігати за стражданнями Тіана, і кожна мить краяла його серце. Чоловік у пишному чорному вбранні височів над ними, його волосся тримала корона. Погляд Імператора був сповнений зневаги.

— Маяпан співпрацював із найманцями, щоб викрасти Їхню Високість Цин Севастіану?

— Ні. Лише моя… провина, — відповів Тіан.

— Ваша Імператорська Величносте, — сказав воїн, із охоронців Королеви, що стояв на колінах неподалік. — Наша панівна сім’я ніколи не зрадить мирні держави на користь Пустинних Земель.

Блиснуло світло, оголене лезо меча торкнулося шиї воїна. Кривавий Імператор мав байдужий, нудьгуючий вигляд, наче міг без вагань забрати життя людини.

— Хочеш свідчити замість нього?

— Сім’я Маяпану… не винна. Ваша Імператорська Величносте, я благаю… милосердя для Королівства, — Тіан затулив рота рукою, з-під його пальців сочилася кров.

— Що з його тілом? — Кривавий Імператор натиснув мечем на шию воїна Маяпану.

— Отрута вплинула на зрадника понадміру. Ваша Імператорська Величносте, краще поспішити з допитом.

— Хто наказав труїти?

— Їхня Величність Королева.

Емілу запаморочилося, праву долоню пекло. Тіан ще не одужав, а його вразили новою отрутою! Згідно з наказом матері?..

Меч Імператора дзенькнув до мармурової підлоги. Через брижі стало складно розгледіти, що відбувалося. Схоже, монарх обхопив обличчя Тіана долонями, змусив його розплющити очі. Сказав:

— Покличте Їхню Висо!..

Кам’яна куля обпікала долоню, мов розпечене залізо, Еміл кинув артефакт на ліжко, схопився на ноги. Смерділо паленою шкірою. Кронпринц дійшов до діжки, опустив руку в холодну воду. Глибоко вдихнув терпке нічне повітря, і серцебиття почало сповільнюватися.

Це не має відбутися. Навіть якщо Тіан випив отруту, навіть якщо його тіло в такому стані, Севастіана допоможе. Ще не пізно.

Еміл загорнув обпечену руку, розбудив військових, яких генерал Амос надав йому для супроводу, і скомандував вирушати в дорогу.

🝐

Хань Ін сидів за спиною Шень Лі. Кінь під ними був золотавий, гарніший, ніж у більшості охоронців, явно з особистої конюшні Імператора. Як і ще два величні скакуни. На тих були охоронці з Палацу Драконів, обличчя чоловіків наполовину затуляли пов’язки. Один — високий та міцний, а інший — дрібний, як Хань Ін. Принцу було приємно бачити, що серед воїнів є хтось його статури. Не всі охоронці здоровецькі та широкоплечі, нормально, якщо ти невисокий, але спритний!

Хань Ін вчився кінній їзді, але поки що боявся. Вправлятися з мечем також намагався, проте не брав його із собою, то би стало марним тягарем.

Шень Лі скомандував робити привал, усі уповільнили коней і спішилися. Охорона підпорядковувалася йому, а не досвідченому воїну Йону Родзен. Хань Ін боявся, що це випробування, вигадане Їхньою Імператорською Величністю.

Охоронець із пов’язкою на лиці подав невисокому воїну барильце з водою. Хань Ін здивовано зойкнув, бо впізнав жовті очі навіть у тіні каптура.

— Альтаїр?

Хлопець злегка вклонився. Принц уперше бачив охоронця сестри не біля неї. Як Севастіана відпустила його?.. Хань Ін гадав недовго, бо невисокий воїн зняв пов’язку. Сестра махнула йому рукою. Хань Ін пробурмотів вітання, обернувся до Шень Лі, прошипів йому на вухо:

— Це так ти розв’язав проблему?

— Мгм. Ніхто не знає, що Севастіана вирушила в Таємний Сад. Добре для її безпеки, — він усміхнувся.

Сестра вийняла з торби покривало, кинула на траву під деревом, сіла й розгорнула записник і мапу. Хань Ін би не впізнав її в масці, каптурі, штанах і вільному синьому плащі. Яка принцеса вдягається охоронцем?!

— Ми тут, — Альтаїр опустився на коліна біля Севастіани, вказав на ділянку між двома озерами на мапі. — Ще година шляху до Таємного Саду.

Хань Ін читав, що Другий Бог, засновник та покровитель Імперії, мав спорідненість із водною стихією, але найдужче любив рослини. Цин і Маяпан сформувалися подібними, із дзеркально відображеними річками й лісами. Усе тому, що Другий та Четвертий Боги проводили разом багато часу то в одній державі, то в іншій. Стрімкий Потік, річка королівства Маяпан, — подарунок від покровителя Імперії, а Таємний Сад особисто звів Четвертий.

По зникненню Богів Вавилон змінився. Цин вкрився озерами, частина водойм королівства заросла дикими лісами. Тільки Таємний Сад і Стрімкий Потік — такі, якими їх створили.

🝐

Сонце тут сідало швидше. Коли мерзлою землею ширився сутінок, повітря ставало крижаним, пекучим. Тринадцята не скаржилася. Її щоки були яскраво-рожеві, на віях біліла паморозь, проте дівчина загорталася в хутро та вперто прямувала крізь снігові замети. Часом доводилося долати вузькі ущелини, крізь які Терон ледь протискався. Часом — підніматися ледь не прямовисною скелею. Ця дорога смерті не цікавила воїнів Пустинних Земель та Ґорії.

Тринадцята перечепилася і похитнулася. Терон схопив лисячого хвоста, що випинався на її вбранні, різко смикнув до себе, дівчина змінила напрямок падіння, опинилася в його руках.

— Відпочинь, — чоловік закинув Тринадцяту собі на спину. Вона не пручалася, повисла на ньому, навіть не чіплялася руками в грубих рукавицях за комір Терона.

— Праворуч печери, — скерувала дівчина.

Терон не бажав звертати, але не пам’ятав, що там поганого. Однаково необхідно відпочити. Він не міг пригадати своє життя, проте мав багато інших знань, що вказували на досвід у виживанні та битвах. Терон розумівся на зброї, мав швидку реакцію та добру витривалість. Можливо, у минулому він дійсно був генералом.

Вони увійшли до сухої печери. Чоловік наламав гілля, запалив вогнище. Тринадцята присіла біля багаття, загорнута в тепле хутро і шкури. Руда пухнаста шапка була натягнута до очей, червоний ніс ледь не втикався в полум’я.

— Я голодний.

— Обсмалиш одяг, — Терон відтягнув дівчину, передав їй шматок в’яленого м’яса.

Тринадцята повільно жувала. Було би добре, якби на тих худих руках з’явилося трохи жирку, а впалі щоки стали круглими і м’якими.

— Не подобається в’ялене м’ясо?

— Смачніше щось, спечене на вогнищі, — дівчина тужливо дивилася перед собою. — Фазан, кріль, порося. Я терпеливий, скоро дійдемо до Полум’яного королівства, там наїмся досхочу. Якби колись мені сказали, що я сидітиму в брудній холодній печері, що буду таким жалюгідним, я би наказав слугам побити тих язикатих нахаб… Ти був паскудною людиною, генерале, але я теж не дуже добрий. Мене шанували й любили до нестями, природно, це мене зіпсувало!

Тринадцята голосно розсміялася. Світле волосся вибилося з-під рудої шапки. Терон піднявся на ноги, натягнув рукавиці та попрямував до виходу з печери.

— Генерале, ти куди?

— Гляну, чи є тут зайці. Але нічого не обіцяю. Далеко не піду, ти сиди тихо… Ніж тримай під рукою.

🝐

То був справді райський куточок, багатший, ніж буйний ліс у Маяпані. Усе, крім вузьких кам’яних доріжок, заросло кущами та ясно-зеленими травами, барвистими квітами. Гілки деяких дерев Таємного Саду важніли молодими плодами, інших — цвіли. Сева зрізала цілющі рослини біля звивистої річки. Русло мало вигляд рукотворного, дно вимостили блакитним каменем, що виблискував на сонці. Хутікош, що росли тут, викликали спогади про Вікторію і Тео. Сева вирішила написати їм листа, щойно повернеться на Палацову гору.

Альтаїр і Йон допомагали зрізати рослини, Валент щось тихо бурмотів Хань Іну неподалік. Брат прикидався охоронцем на ім’я Шень Лі, і велів мовчати про його справжню особу. Спершу Сева вирішила, це для безпеки, як і її перевдягання. Але Хань Ін не впізнав Валента. Вона не втручалася, бо мала намір спершу розібратися. Молодший брат лякався чи тривожився від згадок про Імператора, але прекрасно спілкувався із «Шень Лі».

Почувся пронизливий вереск, схожий на плач дитини. Сева та Йон схопилися на ноги, охоронці, що розбрелися широким колом, повернулися. Альтаїр сказав:

— Це не людина. Це заєць чи подібна на нього тварина.

— Чому заєць так кричав? — засмучено спитав Хань Ін. Валент поплескав брата по спині.

— Можливо, його спіймав хижак. Тут багато диких тварин. Вони не ворожі до людей, але можуть полювати одна на одну.

— Я хочу переконатися. Той крик схожий на дитячий, — Сева рушила в напрямку чагарників.

Звук пролунав знову. Охоронці мечами розсікали гілля, відкривали шлях.

— Малий білбі. І мангуста, — Альтаїр зупинив Севу.

На дереві сиділа пухнаста сіра істота з білим хвостом, середнє між кролем і крихітним кенгуру. Гілкою нижче була жовтувато-коричнева тварина завбільшки із собаку. Якщо то мангуста, надто вже здоровецька. Сева вигукнула:

— Не чіпай його! Фу!

Мангуста обвела людей швидким поглядом і втекла. Малий білбі залишився на дереві.

— Це проти природи, — пробурмотів Йон. — Сильніший мав уполювати слабшого. Можливо, туша білбі би прогодувала сім’ю мангусти, але через наше втручання вони будуть голодні.

— Ой, я не бажаю це чути. Нехай їдять фрукти, — Сева підійшла до білбі, що тремтів на гілці. Він скрутився в невеликий жалюгідний клубочок, проте зашипів, щойно дівчина наблизилася.

— Це демон, — шепнув Альтаїр. — Сліпий. Не торкайся.

Очі тварини не світилися жовтим світлом, вони були наче мутні срібні намистини. Якщо хлопець не помилився, демонічна істота їх розуміє. Щонайменше, Денеб був дуже мудрим.

— Втікай до своєї нори, поки шлях безпечний. Ми трохи розлякали тварин довкола, маєш добру можливість, — прошепотіла Сева.

Білбі випрямився, тихо заскреготів зубами і стрибнув у кущі.

🝐

Терон кинув тушу оленя біля входу в печеру, стер снігом кров з одягу й мав намір прибрати сліди, щоб не привабити диких тварин. Краще уникнути ворога, ніж боротися. Однак чоловік не встиг відійти й на кілька метрів, як серед білого снігу помітив велику кудлату тварину.

То мав бути білий тигр, але звичні поперечні смуги пересікали інші, багряні. За звіром залишався кривавий слід. Полум’яно-жовті очі незмигно дивилися на Терона. Тварина потягнула носом повітря.

— Генерале? — з глибини печери пролунав дівочий голос.

— Не виходь!

Терон витягнув кинджал. Поранений тигр мав удосталь сил, попри жахливі рани. Він схилив голову, коли почув голос Тринадцятої, втупився голодним поглядом у вхід до печери.

— Я віддам тобі оленя, — Терон гадки не мав, чому розмовляє з тигром, але щось спонукало його порозумітися з твариною. Може, спогади, які він втратив. — Тобі зашкодить бій, і мені зашкодить.

Тигр загарчав. Терон напружився, очікуючи від тварини стрибка, але з нею сталося щось вкрай огидне, — тіло здригнулося, ще більше крові хляпнуло з темних ран, кінцівки страшно викрутилися. Гарчання потроху перетворилося на болісний стогін.

Терон відчув, що може вбити звіра, поки той ослаб. Кинувся на нього з кинджалом, промахнувся повз шию, але обернувся і загнав лезо в груди тварини. Ті зненацька змінилися, як і решта тіла тигра, зменшилися, витягнулися. Кинджал шрябнув по ребрах, які мали бути лівіше.

Біля шиї Терона клацнули зуби, лапа з кігтями рвонула хутряне вбрання, просвистів ніж. Над вухом зойкнуло, по-людськи. І пролунав крик Тринадцятої:

— Відпусти генерала, паскудний демоне!

Дівчина спрямувала праву руку на істоту, немов тримала в ній невидимий ніж. Терон нарешті вирвався з міцної хватки.

Демон хрипло розсміявся. Тепер то був чоловік. Голий, із закривавленою світлою шкірою, сполосаною глибокими ранами, зі скуйовдженим волоссям по пояс, білими й чорними пасмами. Віку й габаритів Терона. Істота підняла підборіддя, потягнула носом повітря, висмикнула з плеча шматок льоду. Нижче і правіше, над грудиною, демон мав багряний круглий знак.

— Генерале, втікай!

Знову щось просвистіло повз Терона. Тринадцята метала ножі?.. Ні, з грудей демона стирчав іще один шматок льоду, майже торкався багряної межі знаку. Чоловіча рука знову стала тваринною. Пазурі лише додали ран, замість того, щоб висмикнути лід. Демон шкодив собі, як божевільний загнаний звір. Тим небезпечніше.

Без належного відпочинку, у сутінку, засніженими горами, вони не втечуть від цієї істоти. Терон схопив кинджал, атакував поранену химеру. Істота явно втратила багато крові, але виверталася, пручалася та била навмання, то кігтистою лапою, то людською рукою. У Терона потемніло перед очима.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.