27. Ми не помремо по-справжньому.

Світло боляче разило очі. Тіан відвернувся, але не міг затулити обличчя рукою, бо обидва зап’ястя були міцно зв’язані та прикріплені до збруї коня. Його везли верхи, не в клітці чи возом. Навряд чи берегли гідність воїна, радше обрали найшвидший спосіб.

Коли він був у столиці Цину востаннє, місто сподобалося Тіану. Охоронець із цікавістю розглядав будинки, що відрізнялися від архітектури Маяпану, Палацову гору, куди мав ненадовго супроводити наречену Еміла.

Тіан примружився, глянув догори. Темна пляма ліворуч — в’язниця. Мабуть, то його останній прихисток. У грудях запекло, хлопець опустив голову й кашлянув. Стало гаряче й солодко в роті. Тіана більше не нудило від смаку крові. До всього звикаєш, така природа людини.

Рана на животі, яка за ретельного догляду кронпринца гоїлася, знову відкрилася. Отрута вже вразила шлунок, печінку, легені та серце. То не було їхнім наміром, просто ніхто не брав до уваги стан тіла зрадника. Тепер свої зусилля Тіан спрямував на те, щоб дожити до дня свідчень, узяти на себе провину та покарання.

🝐

— Я не буду показуватися перед ним і брату стане краще, — упевнено сказав Імператор. Він тримав непритомного Хань Іна на руках.

Сева нахмурила брови. Альтаїр помітив, що принцеса більше не дивиться на старшого брата тепло і прихильно. У яких спогадах би не побував Хань Ін, ті викривали лихі справи Кривавого Імператора, і Сева взяла це до уваги.

— Я прийду по обіді, щоби побачити його. І я не впевнена, що уникання допоможе, Хань Ін вас дуже боїться. Йому треба побесідувати зі спеціалістом. Можна знайти психотерапевта в Материнському світі.

— Невдовзі відбудуться неприємні події. Щойно я розв’яжу проблему, розкажеш мені докладно про особу, яка може допомогти Хань Іну.

— Психотерапевт це професія, а не конкретна особа. Неприємні події?

Імператор похитав головою, не пояснив. Він пішов до Палацу Безтурботності. Принцеса відпустила всіх зі свого супроводу відпочивати.

Харіс сидів на підлозі під дверима її покоїв. Охоронці повідомили, що він чекав тут всю ніч і ранок. Альтаїр провів Севу до дивана, наказав служницям приготувати купальню. Подав дівчині склянку води, витягнув коробку з бинтами й налив у миску відвар для очищення ран. Розгорнув тканину, якою було замотане зап’ястя принцеси. Більше не кровило, та навіть від погляду на рожеві краї рани було боляче. Така доля всіх цілительок?

Альтаїр обробив знезаражуючою рідиною шкіру руки, крім поверхні рани, загорнув бинтами. Протер шию і кисті Севи, відкриті ділянки на ногах, між взуттям та штанами, — місця, на які потрапив сік рослин.

Харіс жалісливо протягнув:

— Тебе поранили в Таємному Саду? Тому ви затрималися? Чому тебе не захистили?

— Цієї ночі я всіх боронила. Від недобрих квітів і демона. Увечері приготую відвар із драконового цвіту, ти швидко одужаєш. Більше болю в животі не буде.

Через Харіса вони затрималися в Таємному Саду. Альтаїр відклав забруднену соком тканину. Втома й роздратування навалилися тяжким каменем, він втратив усю шанобливість.

— Якби не драконів цвіт, ти б не чекала ночі, ті кляті квіти би не розпустилися, ти б не втратила стільки крові!

Сева підняла брови. Харіс жалюгідно пискнув. Він дивився на підлогу, переступав із ноги на ногу, ніби мучився від провини. В Альтаїра вихопилося щось на кшталт гарчання.

— Він брехав тобі. Ліки давно помогли, нічого в нього не боліло. Харіс хотів уваги, тому жалівся.

Підліток скривився, опустився на коліна.

— Покарай мене. Тільки не виганяй. Будь ласка, пробач, я більше не буду тобі брехати. Я хотів… Будь ласка, — він потягнувся рукою до ніг Севи.

Альтаїр схопив хлопця за комір, змусив встати. Принцеса не гнівалася, але й не всміхалася.

— Я не виганяю тебе, Харісе. Покарання вигадаю пізніше. Не плач, візьми на себе відповідальність. Повертайся в покої.

Юнак пробурмотів слова подяки й вийшов. Альтаїр чув, що в коридорі той знову розплакався.

— Не знаю, як взаємодіяти з підлітками. Я не коїла нічого дивного у віці Харіса. Сашко був жахливий, він кілька разів втікав із дому. Недалеко, до мого будинку, і Йон щоразу видавав його дядькові Олегу, ха-ха!.. Яким ти був у віці Харіса?

— Я не був юнаком. Спершу жив дитиною, покинув будинок розваг і став дорослим, — Альтаїр подав руку Севі, відвів її до купальні.

Ванну вже наповнили гарячою водою. Він відчував гіркий гнів і ще щось, чому не знав назви. Не хотів, щоб Сева рятувала когось своєю кров’ю, навіть його. Бажання змінити її було злим і задушливим. Напевне, то його демонічна природа.

— Тобі згодом також збудують храми, — Альтаїр зобразив скромну усмішку.

— Ти такий засмучений. Я можу вислухати, якщо хочеш порозмовляти.

— Не хочу. Нехай тебе супроводжує служниця під час купання. Боюся, що знепритомнієш. Я покличу когось, гаразд?

— Гаразд. Твоя черга клопотатися про мене, — Сева засміялася.

🝐

Спершу щось неприємно затріщало. Потому засмерділо паленим, двері відчинилися, і до зали палацу увійшов П’ятий. Другий Бог схопився на ноги, з келиха в його руці пролилося вино. На деревині дверей видніли темні обпалені смуги, підлога зали потроху бралася тріщинами.

П’ятий усміхнувся.

— Ти йдеш зі мною. У Полум’яне королівство.

Другий Бог міцно стискав у руці келих, ніби той міг чимось підсобити. Позаду П’ятого здіймався дим. Хто бодай раз побачив, як він знищує демонів, спалює навіть істот вищого ладу, поки від тих не залишаться крихітні камінці, не ставив би під сумнів його силу.

— Я маю справи тут. Можливо, якось… — Другий відкинув келих, який раптом став гарячим і боляче обпік руку, обурено глянув на П’ятого. — Ти смієш!.. Навіть якщо ти замкнеш мене в Полум’яному, це не допоможе. Змирися і забудь.

— Я відмовляюся визнати експеримент невдалим.

П’ятий наближався, легко і граційно. Мармур кришився під його ногами. Другий спробував відмахнутися від пекучого повітря, голосно зашипіло, між чоловіками виникла важка завіса пари. Спалахнули фіранки, штори, килими, вікна з гучним тріском розлетілися на барвисті шматки.

Він втратив терпіння. П’ятий сам прийшов, влаштував безлад, то чому треба стримуватися? Другий Бог скерував руку на непрошеного гостя, із жахом усвідомив, що не відчуває і краплі води.

— Що ти зробив зі своїм тілом? — спитав він пошепки.

З білої пари виринула тінь, П’ятий схопив простягнуту руку Другого своїми гарячими долонями. Ні кров, ні інші рідини не відчувалися. Треба запитати, якого демона сталося із П’ятим, чи до снаги Третій це виправити, чи може його врятувати Перший!.. Пролунав сміх.

— Я давно не п’ю воду Вавилону, до якої ви з Третьою втрутилися. Тому ти не зашкодиш мені. Я п’ю лише воду Туманного Поля.

— Т-ти… з демонами, — від диму й пари Другому запаморочилося, він сильно закашлявся, а як розплющив очі, відчув пориви вітру і прохолоду ночі.

Вони їхали верхи з неймовірною, надзвичайною швидкістю. Майже летіли. Тіло тварини також не мало в собі нормальної води. Може, то був не кінь, а щось із Туманного Поля. Руки П’ятого притримували Другого, гаряча долоня загрозливо розташувалася над його шиєю.

— Ти збожеволів, — він судомно ковтнув. — П’ятий, ти хочеш боротися з братами й сестрою? Мої сили можуть бути марними проти тебе, але не їхні.

— Збожеволів, ха! Бог збожеволів, це дотепно.

Коли він отямився вдруге, був ранок. П’ятий тримав його на руках, горнув до нестерпно гарячих грудей. Праворуч Другий побачив Четвертого. Той сказав своєю рідною милозвучною мовою, заспокійливим голосом:

— Дихай, Раю. Я зараз заберу тебе.

— Прокидайся. Це кошмар, — пролунало ліворуч. Грубим хриплим голосом, мовою Вавилону.

Другий жадібно вдихнув холодне, не горіле, повітря. Його голову поплескала важка долоня. Він відхилився від Терона.

— Не кошмар. Спогади. Про те, як вбили моє перше тіло, — сказав Другий тонким дівочим голосом. — Чому ти не одужуєш?

Даремність, безпорадність. Він притулився чолом до плеча Терона, заплакав, печера луною розтягувала звуки. Другий притримував рукою рани на животі генерала, це не давало вмерти, але й не гоїло.

— Твоє перше тіло вбила стара відьма?

— Вона би не зуміла. Байдуже, хто вбив. Перший Бог зламав світолад, у Проєкті Сім-Дев’ять ми не помремо по-справжньому. Вмирати боляче. Я не хочу, щоб тобі боліло.

— Тут небезпечно, — Терон знову потер рукою волосся Другого. — Можуть з’явитися інші демони. Ти так прагнеш до Полум’яного королівства. Там чекають на тебе?

— Стара відьма заборонила Четвертому ступати на землі Ґорії. Погрожувала йому, що катуватиме мене. Тому я втік. Четвертий не знає, але якби знав, неодмінно би чекав на мене.

Обидва зап’ястя Другого перехопила велика рука, навмисне зіштовхнула з ран. Кров знову хлинула. Темні очі уважно дивилися на лице Бога, Терон прохрипів:

— Маєш ім’я?

Другий зціпив зуби. У грудях власного дівочого тіла боляче стискалося серце. Тепер він вважав цю людину гідною, але яка користь помираючому знати старе ім’я Бога?

— Райден. Означає «грім і блискавка».

— Рай, — Терон хрипло засміявся.

Другий широко розплющив очі, на думку спало щось жахливе. Чи могла Третя збрехати про те, де і хто тепер Четвертий? Чи справді він у Полум’яному королівстві?

— Т-ти, ти…

Другий не встиг промовити вголос ім’я, генерал повільно видихнув, і більше не вдихнув. Кров не текла, від стін не відлунював дівочий плач. Тишу порушував лише вітер.

У Материнському світі деякі люди вірили, що рай — то щасливе місце, куди потрапляють душі померлих. Четвертий любив називати Другого Раєм, скорочував ім’я «Райден». Іноді він теж навзаєм звертався до нього, як до звичайної людини, навіть коли вони жили в Проєкті Сім-Дев’ять, навіть коли стали Богами.

Другий шанобливо вклонився Терону, притулився чолом до крижаної кам’яної долівки. Той віддав своє життя, щоб захистити цього марного Бога. Генерал мав рацію, не можна зволікати. Треба йти до столиці Полум’яного королівства. Знайти чоловіка, якого стара відьма називала Четвертим. Якщо Третя не брехала, гаразд. Другий ще повернеться сюди, забере тіло Терона та вшанує, як годиться. Якщо ж його страшна здогадка підтвердиться і свідомість Четвертого була замкнена в тілі генерала… Те вже стало порожньою оболонкою, а душа Бога блукає за Туманним Полем. Тоді Другий вирушить туди й поверне його.

Руки були липкі від крові Терона. Годилося змити їх водою чи витерти снігом, але Другий не смів. Він повільно піднявся з колін, загорнувся міцніше в хутро, вдягнув рукавиці, забрав ніж і кинджал. Залишив у печері генерала, демона й оленя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.