28. Експеримент.

Сева повернулася з Палацу Безтурботності. Хань Іна вона так і не побачила, брат відмовився зустрітися, заборонив охоронцям впускати її у свої покої. Він гнівався, бо Сева не вказала на справжню особу «Шень Лі». Вона мала намір пояснити, що не розуміла й досі не знає докладно про особливості стосунків братів, але Хань Ін не бажав вислухати.

Сашко перехопив Севу в Тихому Палаці, привів до медичного кабінету й розповів про свій експеримент. А тоді дивився на неї поглядом «хвали мене». І вона хвалила:

— Ти дивовижний. Дуже кмітливий, старанний, мені пощастило, що ти мій друг.

— Хе-хе-хе, — він самовдоволено усміхнувся. Потім насупився, тицьнув пальцем у її забинтовану руку. — Але ти цього не цінуєш. Забула про шприци?

— Я не забула. Усі знепритомніли, я поспішала, було темно, не до пошуку вени. Тож я скористалася мечем. За звичкою.

— Жахлива звичка. Ти дійсно змушуєш людей непокоїтися, — хлопець закотив очі.

Напруженість та поганий настрій Севи трохи відступили. Сашко провів на двох охоронцях експеримент, поки вони були в Таємному Саду. Без відома подруги, бо не хотів слухати про ризики. Теорія підтвердилася без жертв і неприємностей. У майбутніх пацієнтів не буде необхідності вживати безпосередньо кров Севи, — на практиці з’ясувалося, що цілющі властивості мають не формені елементи, а лише плазма.

— Що за експеримент? — насторожено поцікавився дядько Олег.

Сашко підстрибнув із несподіванки, озирнувся на батька, що стояв біля дверей, вказав на охоронців.

— Вони добровольці. Я центрифугував кров Севи, виділив із неї плазму і вилікував піддослідних. Позбулися шрамів та інших проблем.

— Як тобі це спало на думку? Відколи ти цікавишся експериментами на людях?

— Погуглив, коли був у нашому світі. Цікавлюся чи ні, треба дати ради тим надздібностям, щоби Сева мала спокійне життя. Наступним етапом буде заморозити плазму й тестувати, чи не зміниться лікувальний ефект. Якщо зробимо запас плазми, Хань Ін отримає подушку безпеки, Сева зможе тривало перебувати в нашому світі. Плюс можна розповсюджувати у Вавилоні заморожену плазму, як ефективні ліки. Сева стане мільярдеркою… чи як це працює в еквіваленті золота?

— Тут немає морозильних камер, — дядько Олег скоса глянув на акумулятор. — Чи ти хочеш перетягнути у Вавилон купу техніки?

— Я маю дещо на думці, — сказала Сева. — З дозволу брата-Імператора ми використаємо божественні артефакти. Це місцеві магічні предмети. Є ті, що охолоджують, я бачила один на палацовій кухні.

🝐

Воїн у синьому плащі, що перестрів їх біля високої будівлі, злегка кивнув Емілу із супутниками, вручив ліхтарі. Тоді грубо обмацав верхній одяг, зняв усю зброю і передав підлітку-помічнику. Воїн був побратимом генерала Амоса. Він знав про особу Еміла, однак не виявив поваги.

Кронпринц лише раз побував у в’язниці Королівства, проте такі будівлі, схоже, у всіх державах однакові. Холодні, сірі, брудні. Вони пройшли через важкі залізні двері, і через другі, з металевих прутів. Людей у в’язниці було мало. Еміл не зважав на темряву та запахи, підсвічував ліхтарем, придивлявся до тіней за ґратами.

— Наприкінці, — воїн Цину розмовляв вороже. — Передайте Амосу, що я більше не винен йому.

Кронпринц неуважно пробурмотів згоду. Світло вихопило знайому постать в останній камері, на вузьких нарах під стіною. Еміл кинувся до дверей, на тих висів важкий замок. Тіан, мабуть, знепритомнів, ліхтар дав змогу розгледіти мокре від поту чоло, закривавлений на животі одяг.

Якщо спробувати забрати хлопця, кожен із присутніх би зупинив кронпринца, і люди генерала Амоса, і воїни Цину. Єдина можливість врятувати Тіана — піти до Севастіани і просити.

— Тут холодно, я віддам йому одяг, — Еміл зняв свій плащ, глянув на воїна Цину. — Впустіть мене або передайте власноруч. Я розумію, що не можу забрати його.

— Амос просив допомогти побачити в’язня. Жодного слова про те, щоб відчинити.

Еміл пропхав плащ крізь ґрати й накинув на плече Тіана. Хлопець не ворухнувся, але груди його повільно здіймалися і опускалися.

🝐

Гуань Мін викрався з комірки, що була позаду кухні палацу, спустився в сухе темне приміщення, — сутерени тут не були холодні та вологі, — знову піднявся і вийшов на бічне подвір’я. Хлопець скривився від сонця, оглянув одяг, — чи має той належний вигляд після виходу з підземелля. Переконався, що за ним ніхто не слідкує, засміявся і впевнено попрямував до Палацу Безтурботності. Молодший дядько, мабуть, може розповісти купу цікавих історій про Таємний Сад, тож кронпринц втік від учителів.

Охоронці перед палацом вклонилися і пропустили Гуань Міна, той подолав шлях до покоїв дядька Хань Іна під барвистими вогнями вітражів і почув гуркіт. Перед дверима стояли стурбовані слуги, одна незграбно витирала рукавом сльози.

— Що відбувається?

Слуги й охоронці вклонилися.

— Ваша Високосте! — заплакана дівчина гугняво повідомила: — У Їхньої Високості Цин Хань Іна поганий настрій. Нам наказали… чекати тут. Нікого не впускати. Навіть Їхню Високість Цин Севастіану прогнали.

Щось знову скрипнуло й загуркотіло. Гуань Мін підняв підборіддя.

— Відчиніть. Якщо здоров’я дядька Ін-Іна стане гірше без нагляду, вас усіх кинуть до в’язниці. Я ваш кронпринц, слухайте мій наказ!

Охоронці не вагалися, зрештою, слово Гуань Міна мало вагу, рівнозначну слову Хань Іна.

— Я не давав дозволу! — голос молодшого дядька тремтів.

Коли кронпринц увійшов, слуги тихо зачинили за ним двері. Дядько стояв на столі біля стіни, у руках тримав картину, що раніше там висіла. Звично м’які брови нахмурилися, губи стиснулися, а бліде обличчя було з густим рум’янцем. Він мав лютий вигляд.

— Дядько Ін-Ін жорстокий, — Гуань Мін схопився за груди, немов боляче вражений. — Я сумував за вами, поки ви подорожували. Чому проганяєте?

Кронпринц оглянув покої, які зусиллями дядька перетворилися на обдертий безлад. На ліжку лежали книги, вишукані предмети побуту, прикраси, трохи одягу. Навіть гарна мантія із журавлями.

Гнів дядька поступився місцем втомі. Гуань Мін потягнувся, щоб допомогти йому спуститися зі столу, але його руку відштовхнула крижана долоня. На щастя, нігті дядька не посиніли, як під час хвороби. Картину, щойно зняту зі стіни, вклали на купу на ліжку. То була остання, покої стали неприязно голими, якщо не брати до уваги візерунки, колись виведені художниками.

— Хто розгнівав вас?

Дядько скрипнув зубами. Усі знали Хань Іна як доброго, ласкавого, спокійного принца. Подорож у Таємний Сад його так змінила?

— Ти казав, він дбає про мене. Отже, і ти знав! Вийди, — дядько вказав на двері.

Гуань Мін скористався звичною тактикою, що мала добрий вплив на сім’ю. Він підскочив до дядька, міцно його обійняв і жалісливо протягнув:

— Не виганяйте свого племінника, я не розумію, чим розсердив вас! Я готовий просити пробачення, але бодай скажіть, за що.

— Я не хочу бачити тебе, Севастіану чи її людей. Не торкайся до мене. Ви не кращі від Валента.

Кронпринц відступив, здивовано глянув на дядька. Він назвав батька-Імператора на ім’я? Гуань Мін обдумав почуте, кивнув і вийшов із покоїв. Може, тітонька пояснить, що трапилося.

🝐

Харіс випив відвар, який приготувала Сева, але затримався біля принцеси.

— Чи можеш ти мене покарати?

— Я заклопотана. Попроси Альтаїра, щоби дав тобі якусь роботу. Він вправляється з Йоном, — Сева рахувала, зв’язувала та складала на таці рослини, часом записувала щось дрібним почерком у новенький нотатник.

— Альтаїр мене недолюблює. Якщо він вправляється з мечем, боюся, я повернуся без кількох пальців. Або без вух.

Юнак пошкодував про свої слова, щойно промовив. У «вовка» були причини погано до нього ставитися, Харіс дійсно брехун.

— Чому не розповів про одужання?

— Я не дуже розумний, тому накоїв дурниць, — хлопець знітився. — Мені щасливо і спокійно, коли ти гладиш мою шерсть. Ніби нічого поганого на світі нема.

Сева відклала записник, піднялася з-за столу й сіла на диван.

— У дитинстві я навмисне куйовдила й повстала своє волосся, щоби Йон заплітав мене заново. Згодом дізналася, що він спіймав мене за тією справою, але не викрив. Дітям потрібен тактильний контакт, а ти, навіть за нормами Вавилону, ще дитина. Ходи, я можу погладити, це твій привілей, поки не підростеш.

Харіс швиденько зняв верхнє вбрання і сорочку, всівся на диван перед Севою. Він не вважав себе дитиною, до його шістнадцяти всього пів року, але яка різниця? Руки принцеси були ніжні, м’які, теплі. Сева сміялася, коли в нього з грудей вихоплювалося мурчання.

— Альтаїр так не може?

— Ні. Він не муркоче. Та й шерсті такої я не бачила в нього.

Харіс подумки перейменував Альтаїра з «вовка» на «лисого вовка», захихотів. Сева гладила його спину навіть довше, ніж раніше. Хлопець обернувся до принцеси, подякував, і його щоки опинилися в її руках. Харіс широко розплющив очі. Було майже страшно дивитися зблизька на вродливе обличчя Севи.

— Як ти це зробив? — спитала вона. — Знову золоті. Але щойно були карі, я бачила. Можеш знову?

Двері відчинилися, з того боку хтось зойкнув, ніби перечепився, калатнуло, потім голосно гримнуло. Сева відпустила обличчя Харіса, він сполохано глянув на зачинені двері. То ж не був Альтаїр?!

— Пробач, Гуань Мін не має звички стукати. Бодай у медичний кабінет так не вривається. Щойно твої очі мали звичайний вигляд. Ти це відчув?

Харіс похитав головою. Двері знову відчинилися, Альтаїр і Гуань Мін увійшли в покої. «Лисий вовк» мав пошарпаний вигляд, напевне, Йон добряче познущався з нього на тренуванні. На чолі кронпринца виднів червоний забій. Харіс швидко вдягнувся і відступив до відчиненого вікна. Якщо він втече, Альтаїр кинеться за ним? Той не прикидався миролюбним, майже прогарчав:

— Знову щось болить?

— То не мало вигляд, ніби йому боляче, — Гуань Мін потер рукою власне чоло. — Кхм, я не хотів турбувати, тітонько, проте вас шукає колишній наречений.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.