29. Виняток із правила.

Тіан розплющив очі, зосередив погляд на клаптику неба за малим вікном. Крізь таке би не протиснулася й голова, навіть якщо забрати ґрати. Холод, що раніше пронизував до кісток, відступив, до неприємного запаху додався інший, заспокійливий. Хлопець кашлянув, витер кров із губ. Побачив на плечі знайомий плащ. Такий носив Еміл. Тіан стиснув слабкою рукою тканину. М’язи передпліччя незлагоджено смикалися. Як кронпринц передав цю річ у в’язницю імперії?

Ліворуч гримнув метал. І знову, голосніше. Кроки наближалися, чоловік наполегливо переконував:

— Ваша Високосте, вам не можна тут перебувати, будь-якого в’язня притягнуть вам на допит за потреби. Якщо Їхня Імператорська Величність дізнаються, що ми привели вас у таке брудне місце…

Коли Тіан почув «Ваша Високосте», серце різко стиснулося. Еміла не могли відпустити зі столиці, поки Король на кордоні. Ця «Високість» — інша людина. Хтось із Цину. Пролунав жіночий голос:

— Відчиніть.

По той бік ґратів стояла принцеса. Севастіана швидко дихала, її правиця міцно тримала біле руків’я меча. Замок заскреготів.

Тіан добре пам’ятав кожну мить своєї зради. Як змусив принцесу залишити зброю, привів її з Кефеєм у руки пана Марчела. Севастіана прийшла вбити його? Тіан спробував опуститися на коліна, принцеса спинила. І справді, їй не подобалися поклони. Севастіана підхопила його потилицю, піднесла до губ прозору відкорковану пляшечку.

— Випий.

Рідина не мала кольору чи запаху. Тіан похитав головою. Він мав свідчити перед Імператором, пояснити, що Королівство не причетне до зради. Лише після цього зможе випити отруту.

— Тіане! — його потягнули інші руки. — Пий.

Еміл підтримував хлопця за спину. Тіан слухняно розтулив губи, дав змогу Севастіані влити рідину собі в рот, але не міг відвести враженого погляду від кронпринца, який раптом опинився у в’язниці. Смак отрути майже не відрізнявся від уже звичного кров’яного.

— Дякую, що допоміг нам втекти від Марчела. Ти одужаєш. У тебе все буде добре. Я вмовлю брата-Імператора.

Тіан хрипко закашлявся. Він не розумів слів принцеси. Що може бути добре в його житті? У грудях спазмувало, душило. В’язниця надто темна, за скупого освітлення крізь заґратоване віконце не розгледіти смарагдовий відтінок очей Еміла. Барви стягів королівства Маяпан.

— Він помирає, — сказав невідомий чоловік. — Плазма не подіяла?

— Дай шприц, Альтаїре.

Еміл натиснув на нижню щелепу Тіана, розтулив йому рот, і до смаку власної крові доєдналася чужа, гаряча й солодкувата.

— Ковтай, — бурмотів кронпринц. — Кров цілительки допоможе. Я обіцяю тобі.

Не було ні полегшення, ні спокою. Біль у грудях, у серці, під ребрами став гострішим. Тіан не знепритомнів, відчував кожен уражений орган, чув голоси людей, і шепіт, і вигуки. Його кудись несли.

Він не хотів помирати. Тіана не раз ранили, хлопець сам випив отруту, яку подала Королева, але тепер, уперше, відчув страх смерті. Несправедливо. У сутінку свідомості він розгнівався на Еміла, який щойно обіцяв, що кров допоможе.

Тіан розплющив очі. Було дуже ясно, дуже світло, боляче від погляду на білі стіни, боляче навіть без погляду на них. Трохи потемніло, бо над ним схилилося обличчя Еміла. Зелені очі дивилися зі стражданням. Тіан не сподівався, що кронпринц буде так сильно перейматися його смертю.

— Не плач.

— Мовчи, не марнуй сили, Сева готує ліки, — обличчя Еміла блищало від сліз. — Не помирай.

Цей наказ кронпринца він би з радістю виконав. Коли біль почав затихати, Тіан щосили опирався темряві та спокою.

🝐

— Впустіть мене!

Тянь Бао глянув на зачинені двері покоїв. Йому було не до балачок із братом, він готував останні вказівки для воїнів, яких тримав за межами столиці й довкола Палацової гори. Відколи Хань Ін такий нетерплячий? Чоловік відклав скриньку Клементіни, згорнув недописаний наказ. Охоронці відчинили. У покої забіг рум’яний брат. Руки його були стиснуті в кулаки, очі войовниче блищали.

— Залиште нас удвох, — процідив Хань Ін охоронцям.

Тянь Бао кивнув. Усі сторонні покинули покої. Хань Ін схопив келих із вином, який стояв перед Тянь Бао, випив до дна, нахмурив брови. І розповів, що робив Валент, від подарунків до подорожі в Таємний Сад. Принц розгнівано називав Імператора на ім’я.

Тянь Бао наповнив інший келих, випив кілька ковтків. Хань Ін — вразливе місце Валента. Щоб розв’язати питання з Імператором, бракувало саме цієї ланки. Тянь Бао неквапливо наблизив згорнуті вказівки до лампи, листок спалахнув і згорів дотла. Задум можна змінити, а справу — пришвидшити.

Хань Ін важко дихав. Він завершив свої скарги і жалі, потягнувся руками до серця, тоді роздратовано відсмикнув руку. Підвіска у нього на шиї — один із дарунків Валента.

— Я його ненавиджу. Він маніпулював моїми почуттями, прикидався іншою людиною! Огидний! Я навіть помилково… — юнак здригнувся, тупнув ногою.

Тянь Бао засміявся, коли зрозумів, на кого подібний молодший брат, — так само поводився Гуань Мін. Пещені діти імператорської родини, які жили в безпеці, під ретельним доглядом.

На відміну від Валента, Тянь Бао не зростив жодної прив’язаності, про брата дбав за звичкою. Тож до вразливого Хань Іна, який, імовірно, буде розбитим наприкінці, він не відчув жалю.

— Твій гнів — це добре. Ти більше не боїшся Їхню Імператорську Величність. Якщо зробиш все, як я попрошу, він пошкодує, що брехав, — Тянь Бао ласкаво поплескав Хань Іна по спині.

🝐

Сашко схилився до дерев’яної опори ліжка. Коли серцебиття Тіана зупинилося і довелося здійснювати серцево-легеневу реанімацію, хлопець ледь не знепритомнів. Тож Сева упівока стежила за другом, розтираючи товкачем трави у невеликій кам’яній ступі.

Кризовий стан минув, проте тіло Тіана було дуже вражене. Рана, дві отрути й виснаження ледь не вбили молодого сильного воїна. На щастя, вони принесли рідкісні лікувальні трави з Таємного Саду, на щастя, Сашко захопив із Материнського світу адреналін, на щастя, Сева вміла виконувати серцево-легеневу реанімацію і знала записники матері ледь не напам’ять.

Пролунав голос Альтаїра:

— Чому його не зцілила кров?

Кисті Еміла згорнулися в кулаки, він неспокійно потупцював біля ліжка, потягнувся рукою до шиї непритомного Тіана, вкотре слухав його пульс. Права рука кронпринца була забинтована, але він назвав це невеликим опіком і відмовився показати Севі.

Дівчина хотіла відповісти Альтаїру, однак Сашко випередив її:

— Виняток із правила. Тіан має бути нащадком цілительки. Сини не успадковують здібності, але мають слабкості. З того, що я читав.

До покоїв увійшов охоронець, передав записку. Валент чекав у Палаці Драконів. Скупий формальний текст вказував на те, що він не в доброму гуморі.

— Мене кличе брат-Імператор. Мабуть, йому доповіли, що я забрала Тіана з в’язниці, — від її слів Еміл зблід, Сева заспокоїла: — Брат-Імператор не такий, як усі кажуть. Я йому поясню.

Темні коридори Палацу Драконів здавалися більш похмурими, поодинокі слуги рухалися хутко, не піднімаючи голів. Атмосфера була важка, тривожна. Сева стояла перед зачиненими дверима великої сірої зали. Альтаїр трохи схилився допереду, його вуха здригалися, ворушили зібране волосся. Зрештою хлопець наблизився і прошепотів:

— Хочеш знати? — золоті очі були стривожені.

Мабуть, він підслухав розмову за дверима. Сева кивнула. Якщо це не стосується її, Альтаїр би не пропонував розповісти. Він схилився ще ближче і теплий подих залоскотав дівчині вухо.

— Тебе, Хань Іна і дітей імператора мають вивезти з Палацової гори. Хань Ін відмовився вирушати. Імператор розлютився.

Двері відчинилися, Альтаїр відступив. Кілька воїнів і слуг покинули сіру залу Палацу Драконів, охоронець подав знак, що можна увійти. Валент сидів на своєму широкому кріслі, його лице було неприязним і холодним.

— Брате-Імператоре, — Сева вклонилася.

Валент вказав на місце поруч. Вона не зволікала й докладно передала слова Еміла про «зраду» Тіана. Що викрадення виконувалося на замовлення Пустинних Земель, королівство Маяпан не причетне, а охоронець навіть допоміг Севі.

— Крім того, Тіан може бути моїм родичем. Його не зцілює моя кров і деякі трави, — він із роду цілителів. Я прошу вас помилувати Тіана. Він… уже сильно постраждав.

Валент кинув важкий погляд на її забинтовану руку. Сьогодні Сева користувалася шприцом, але рана з Таємного Саду ще не загоїлася.

— Якщо ти наполягаєш, я буду милосердним.

Сева схопилася на ноги і вдячно вклонилася.

— Кронпринц Маяпану не має перебувати в Імперії, коли король поза столицею. Нехай повертається, — Валент потер великим пальцем мапу Цину, розгорнуту на столі. — Ти таємно покинеш Палацову гору. Візьми чоловіче вбрання.

🝐

— Надто швидко! — обурено сказав Сашко. — Я не завершив експерименти.

— Лише так я буду за вас спокійна. Однаково тобі треба повернутися до вересня на навчання, та й дядько Олег працює, — Сева поплескала хлопця по спині.

Імператор сказав, на Палацовій горі стане небезпечно, і приготував можливість поїхати для своїх близьких. Сева й діти мають жити під захистом святця Палацу Предків. Йон, Альтаїр, Харіс і кілька охоронців можуть супроводжувати їх. Ніколаса Сева попросила провести Сашка й Олега в Материнський світ. Завтра Тихий Палац стане майже безлюдним.

Вартовий відчинив двері покоїв, Альтаїр притримав принцесу за плече. Щось було не так у цьому місці. Жодних чужорідних запахів чи звуків, проте кімната видалася підозрілою.

Альтаїр залишив усіх на порозі, оглянув покої. Штори балдахіна ворушилися вечірніми поривами вітру, — Сева часто залишала вікно відчиненим. Речі здавалися недоторканими. Служниці нещодавно підготували стіл для підвечірку. Альтаїр торкнувся гарячого чайника, розгладив пальцями складку на скатертині.

Чогось бракувало. Зазвичай тут більше солодкого. Альтаїр кивнув Севі, що можна увійти, а сам вистрибнув крізь вікно. Він не дійшов далеко, з бамбукового гаю вибіг сріблявий демон, що ніс у зубах сяючу золоту тарілку. Денеб поклав її на траву, гордо здійняв морду, махнув хвостом і втік.

— Ти їси солодке? — Альтаїр провів поглядом істоту, забрав тарілку й повернувся до покоїв. — Денеб має злодійські звички, Сево, краще надалі зачиняти вікна.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.