3. Поминальний вечір.

У палаці та за межами Валента називали Кривавим Імператором. Його влаштовував страх підлеглих, але він не планував лякати брата. Валент пам’ятав усіх, кого стратили згідно з його наказом. Жодна людина не мала стосунку не лише до Хань Іна, а й до Тянь Бао чи їхньої матері.

— Ти боїшся Імператора, бо чув про вбивства?

Брат гірко розсміявся, похитав головою. Відхилився від Валента, потягнувся за келихом із вином, наповнив його.

— Я не сумніваюся в тобі, Шень Лі. Проте годі бесідувати про Їхню Імператорську Величність, — Хань Ін допив вино, поплескав себе долонею по грудях. — Такий гарний вечір! Я щасливий, що розгадав твою таємницю! Чому саме я? Відколи?

Валент хотів знати більше про причини страху брата, але не міг змусити його до цієї розмови. Принц необережно гойдав порожнім келихом у руці. Імператор забрав його, відставив на стіл. Хань Ін захмелів, його чутливість до алкоголю була на тому-ж рівні, що в Севастіани.

— Я мав брата. Колір очей у нього був не чорний, як твій чи мій, а синій. Як стяги Імперії, — Валент не хотів говорити про смерть Юй Луна, але чомусь почав відтоді. Може, через згадку про «Кривавого Імператора». — Брата вбили, коли йому було два роки. Тоді я усвідомив, що життя скінченне. Згодом… сніжною зимою, коли зацвіла слива, народився ти, Хань Іне. І серед зими цвіте слива, і після смерті одних триває життя інших. Я був неподалік із перших твоїх днів.

— Шень Лі, мені так шкода. Винних стратили?

Валент мовчав. Його юність минула в розкопуванні подробиць того страшного злочину. Щойно здобув владу, знищив слуг матері, міністрів, що корилися їй, воїнів, що були на боці Першої дружини батька-Імператора. Проте головною причиною смерті Юй Луна було існування Валента. Вони ще зустрінуться за Туманним Полем.

Та поки Імператор живий, потурбується про Хань Іна.

🝐

Екіпаж зупинився, Тянь Бао вхопив на руки свою старшу доньку й вийшов. Молодша принцеса залишилася з матір’ю в столиці, бо ще не могла з нею розлучитися. Хань Ін заховав підвіску за комір білої мантії, покинув екіпаж, і його схопили в обійми. Сестри згуртувалися. У кожної складно заплетене волосся вінчали золоті діадеми.

— Любий братик став таким красенем! Які рум’яні щічки! — Ева тицяла в обличчя Хань Іна пальцями, прикрашеними перснями. — Ах! Твої губи такі червоні! Чим ти їх намастив?

— Що ти?.. Нічим!

Клементіна звично мала на собі закрите вбрання, навіть кисті вкривали тонкі білі рукавички. У дитинстві її викрали, швидко повернули, сестра майже не постраждала. Проте відтоді не терпіла дотиків до відкритої шкіри.

— Тянь Бао писав, ти одужав, — Клементіна злегка вклонилася Хань Іну. — Я щаслива, що ви відшукали цілительку.

— Радий зустрічі, дорогі сестри. Чи була важкою дорога?

Янь Лінь потягнула Хань Іна до себе, поправила волосся, що вибилося з високого хвоста принца, і ласкаво відповіла:

— Дорога додому — завжди добре, Ін-Іне. А надто, що нас потішили звістками про твоє здоров’я та повернення Їхньої Високості Цин Севастіани. Де сестра?

Хань Ін озирнувся на екіпаж із кінним супроводом, що наближався до їхнього. Севастіана з принцесами прибули останні. Замість звичної коси золоте волосся сестри хвилями спадало за спину. Вона не мала діадеми, натомість на її поясі красувався білий меч.

Клементіна здивовано зойкнула. Вона дивилася на Севастіану й щасливо усміхалася, її губи трохи тремтіли. Хань Ін відчув докір сумління, адже ні він, ні Тянь Бао не тішилися так, коли знайшлася сестра. Мабуть, їм варто було виявити більше щирих почуттів Севастіані.

— Моє ім’я — Клементіна, — вона стягнула рукавичку й потягнулася правицею до обличчя дівчини, погладила її щоку. — Рада вашому поверненню, Ваша Високосте Цин Севастіано! Ви така, якою я вас уявляла!

🝐

Сестри були схожі на Тянь Бао й Хань Іна, світлошкірі й чорняві, лише Сева була серед усіх білою вороною. Ева мала пишне вбрання, багато сміялася. Клементіна була висока, у приталеному одязі й рукавичках. Янь Лінь — мила та приємна, дуже пасувала званню старшої сестри.

Палац Предків був копією Палацу Драконів, але наче знебарвлений та вибілений. У столичній будівлі розвівалися сині стяги, а тут — білосніжні, навіть скульптури драконів були позбавлені блакитного відблиску. Статуя Другого Бога тримала перед собою не яйце, а простягувала долоні із чимось подібним на порожню шкаралупу.

Увійти в головну залу Палацу Предків могли родичі тих, кого там вшановували, та члени їхніх сімей. У братів не було дружин, лише наложниці, тож їх із собою не взяли. Приміщення виповнювало сонячне світло, підлога та стіни головної зали були мармурові. Через високі вікна виникало враження, що зала летить між хмарами. У стіні, протилежній до дверей, була ніша, заставлена предметами, розгледіти які Сева не могла. По центру стояв мармуровий стіл, за яким би розмістилася сотня людей, і близько тридцяти крісел.

Імператор упівголоса щось розповідав Гуань Міну. Вони прибули раніше від інших, в осібному екіпажі, і тепер стояли перед нішею.

Тянь Бао порівнявся із Севою.

— Кожна кам’яна плита — з іменем члена Імператорської родини. Вони розбиваються, щойно людина помирає. Плити створює святець нашого храму, коли хтось одружується та коли благословляють народження дітей.

— Генерал Цин Тянь Бао має на увазі, коли чоловік з Імператорської родини одружується, — голосно сказала Ева. — Якщо жінка виходить заміж у чужу сім’ю, для її обранця і дітей — жодних табличок. Тому ми із Янь Лінь і Клементіною тут без сімей.

Ева пустотливо поплескала Тянь Бао по плечу й підморгнула. Вона жила в Ґорії, державі з більш прогресивними поглядами, ніж патріархальні монархії Маяпан і Цин. Було б непогано колись навідатися до сестри.

Брат-Імператор обернувся до Севи й покликав рукою. За тиждень вони бачилися лише раз, коли Валент роз’яснив, як відбудеться їхнє повернення в Материнський світ. Дівчина підійшла і всміхнулася брату, він майже-всміхнувся у відповідь. Гуань Мін захихотів і відступив до інших родичів.

У ніші було безліч плит із білого каменя, що в ділянці тріщин опалесціювали, виблискували кольорами. На табличках були висічені золотим імена, розломи припадали на слова, тож розібрати було складно. Валент вказав перед собою.

— У Хуань, наш батько-Імператор. Лусіана, матінка-Імператриця. І Юй Лун. Ви двійнята. Їхня Величність Імператриця розповідали, що ти народилася вночі, а Юй Лун — на світанку. Ти його старша сестра.

Сева дивилася на камені, які стверджували, що й у неї була сім’я, був брат-близнюк, і холод зали пронизував дівчину навіть крізь мантію. Несподівано її плече огорнула тепла рука, Імператор м’яко, але наполегливо потягнув Севу праворуч, до високих вузьких дверей. У темному коридорі Валент пояснив:

— Покажу тобі залу живих і познайомлю зі святцем. Традиційно це роблять на церемонії повноліття.

Приміщення за наступними дверима було не таким світлим та холодним, як зала з нішею. Високі та широкі вікна затуляли десятки горщиків із пишними синіми квітами. Деякі були ледь розпущені, інші — майже зів’ялі. На кількох м’ясистих стеблах видніли плоди завбільшки зі сливу. Сева вдихнула запаморочливо-солодкий аромат і стримала бажання кинутися за двері. Задушливий п’янкий запах квітів їй не подобався.

Біля стіни стояв сивий згорблений чоловік. Біле багатошарове вбрання висіло на ньому, немов під одягом були самі кістки та шкіра. Цей дідусь мав би бути однолітком пані Ганни, за якою Сева доглядала в Материнському світі, але темні очі дивилися на дівчину гостро і тверезо, немов не вражені роками. Руки, зборознені глибокими зморшками, перебирали білі круглі намистини, нанизані на червону нитку. Від цих рухів широкі рукави погойдувалися. На відміну від людей, яких зустрічала Сева раніше, святець не вклонився Валенту, натомість Імператор схилив голову у вітанні, дівчина повторила. Дідусь заховав намисто в кишеню і спитав хриплим, глибоко старечим голосом:

— Ти прийшов повернути свою плиту?

— Мгм. Це моя сестра, донька матері-Імператриці, Севастіана, — Валент широко усміхнувся, провів Севу до столу посеред зали. Брат нахилився і прошепотів: — Це святець Храму Предків. Він старий, але при світлому розумі. Він байдужий до людей, немає причин боятися. У його очах ми всі — однакові, слуга й імператор, жінка й чоловік.

Вона не була налякана. Проте погляд, яким на неї дивився той святець, не був доброзичливим. Так люди дивляться на бездушні предмети.

Імператор розмовляв легко й рухався вільно, залишався ставним, але його тіло розслабилося, як від сп’яніння. Може, через запах цих синіх квітів. Цілительки стійкі проти отрут. Тому на неї не впливає? Сева озирнулася на зачинені двері та святця, що й далі перебирав намисто пальцями.

— Це твоя заслуга, — Валент кивнув на одну з кам’яних плит, викладених на дзеркальному столі.

На табличці було виведено «Хань Ін». Вона не відрізнялася від сусідніх — «Тянь Бао», «Севастіана», «Ева», «Гуань Мін» та інших. Із написом «Валент» не було.

— Плита Хань Іна мала тріщину, завжди, скільки пам’ятаю. Спершу ми не знали причини. Він ріс здоровим хлопчиком. Матір Хань Іна мала хворобу серця, але лікарі казали, за дітей немає причини непокоїтися. Однак після смерті батька-Імператора в Хань Іна виникли перші ознаки хвороби. Тепер тріщина зникла, — Валент погладив пальцями камінь брата.

— Ці таблички вказують і на проблеми зі здоров’ям?

— Мгм, — брат вийняв із внутрішньої кишені мантії свою табличку, цілу та неушкоджену, вклав її біля «Хань Іна». — Моя плита також мала тріщину. Мене отруїли після сходження на престол. Я зробив усього ковток твоєї крові, та це виявилося ефективним.

Валент так легковажно розмірковував про спробу його вбити. Палацові інтриги — норма для Вавилону? Жахливе суспільство.

— Іноді я навідував твою плиту, — брат торкнувся таблички Севи. — Вона підтверджувала твоє добре здоров’я. Я гадав, ти не повернешся в імперію, і це також було би непогано. Ти — єдина дитина матінки-Імператриці, що залишилася живою. Чи бажаєш побачити те, що належало Юй Луну?

Вона зовсім не бажала. Сева опустила погляд, стиснула губи й кивнула. Валент витягнув згорнутий пожовклий листок, як той, де мовилося про її заручини з Емілом. Брат зачекав, коли вона розгорне. Тоді пояснив:

— Я був старшим принцом. Однак Юй Луна народила Імператриця, цей статус вищий від дружини Імператора, і статус Юй Луна був вищим від мого. Вісімнадцять років тому моя матір дізналася про цей указ, згідно з яким Юй Луну дарували звання «кронпринц». Вона організувала вбивство нашого брата, — у словах Імператора чулася гірка провина. Він обережно згорнув листок, заховав його. Темні очі глянули на Севу. — Ти подібна на матінку-Імператрицю.

— Мгм. Часто це чую.

— Коли Юй Луна вбили, матінка-Імператриця викрала тебе й покинула імперію. Востаннє її бачили з єдиним охоронцем, на кордоні з Пустинними Землями. Батько-Імператор помер через сім років після похорону Юй Луна, у своїх покоях, коли спав. Табличка з іменем «Лусіана» розбилася через рік. Подробиць смерті матінки-Імператриці я не знаю.

Вони повернулися до великої зали, сіли з усіма за стіл довкола єдиної свічки. Гуань Мін поставив своє крісло впритул біля Севи й неуважно перебирав пальцями край її білої мантії. Тянь Бао тримав на руках малу доньку. Усі дивилися на свічку, яка швидко згорала. Залою ширився сутінок. То був перший поминальний вечір, коли Сева була в колі кровної родини і знала імена тих, кого не пам’ятає, але має згадувати. Лусіана, У Хуань та Юй Лун.

Вона сподівалася, наступного року в поминальний вечір поруч із нею будуть Йон та Альтаїр.

🝐

Тіан запалив свічку, схилився спиною до стіни й зосередився на високому полум’ї. Пан Марчел роз’яснював, що цей обряд не для них. Лікар також не знав свого роду. Не було людей, про яких вони могли думати в поминальний вечір. Та пан Марчел наголошував, що суть не в тому, звідки ти, а в тому, куди прямуєш.

У дитинстві Тіан помічав дивних людей, що відвідували лікаря. Вони не були схожі на пацієнтів, радше на слуг, а на зап’ястях декого з них були білі браслети. Згодом хлопець усвідомив, що пан Марчел мав справу з найманцями з Пустинних Земель. Коли Тіан спитав про них, опікун розсміявся та сказав, що лікар не має судити людей за їхнім минулим. Що він підібрав Тіана в столиці Пустинних Земель, і хтось із тих відвідувачів міг бути його родичем.

Під час походу на північний кордон Тіан вбивав, усі вбивали. Коли він бачив на мертвих ворожих воїнах білі браслети, завжди згадував слова пана Марчела. Невже вони з ним однієї крові?

Тіан потягнувся до свічки, погасив пальцями вогонь.

Він надіслав Емілу звістку, що Севастіана вирушає в Материнський світ, однак ще не отримав відповідь. Тіан не міг збагнути, чому принцеса втікає від нареченого. Спостерігати за мінливими емоціями Еміла, часом бути жертвою дошкульних жартів, слухати, що би кронпринц змінив на краще в житті підлеглих, допомагати в здійсненні цих планів… Боронити кронпринца від явних та прихованих небезпек, бачити його щасливим, — таким був шлях, яким бажав прямувати Тіан.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Helen H.
30.12.2022 13:30
До частини "3. Поминальний вечір."
Ева мені сподобалася 💜 Слово "святець" гуглила, видає "святий, святенник, жрець" 😁 Святенник в словнику то лицемірно-праведна людина, але думаю, в храмі то радше жрець чи святий. Підозрілий дід, інфа 100 не востаннє в романі 🤔 Тіан 💔
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Yu Koi
    30.12.2022 14:03
    До частини "3. Поминальний вечір."
    Дякую ❤️ Ева й більшість інших людей із Ґорії подобаються мені звичаями й темпераментом 😊 Сподіваюся, згодом розповім більше про цю частинку Вавилону.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше