6. Зрадник.

Хань Ін тремтів, його руки то піднімалися догори, аби забрати лезо від своєї шиї, то опускалися. Воїн імперії, що був у тому човні, завмер. Сева мала спокійний вигляд, але Альтаїр бачив, як побіліли її пальці, що стиснули руків’я меча.

— Я, я брат Імператора, — тихо сказав Хань Ін.

Тіан звернувся до Севи:

— Ваша Високосте. Ніхто не постраждає, якщо всі виконають мої вимоги. Рухаємося до скелі.

Принцеса кивнула Ніколасу, мовляв, «слухайся». Їхній і два інші човни змінили напрямок руху. Чоловіки веслували повільніше, ніж до того, але печери наближалися.

— Не плачте, Ваша Високосте. Ви — не той, хто мені потрібен, — вмовляв Хань Іна Тіан, притискаючи клеймор до його шиї.

Човни спинилися на мілині, усі вийшли на всипану камінцями землю. Узбережжям гуляв холодний вітер. Тіан відступав від охоронців і волочив Хань Іна. Воїни не наважувалися напасти, коли заручник — принц.

Сашко швидко, шумно дихав. Ніби риба, яку викинуло на берег. Сева підбігла до нього, схопила в обійми, щоби заспокоїти. Хань Ін знову зойкнув. На білій шиї принца красувалася червона смуга, виступило трохи крові.

— Ваша Високосте Цин Севастіано, не затримуйтеся, — відкарбував Тіан. — Віддайте меч охоронцям і йдіть за мною. Інші нехай залишаються тут.

Рана на шиї Хань Іна була дрібна й поверхнева. Сашко міцно хапався за Севу, його дихання вирівнювалося, може, приборкав страх. Принцеса відчепила його від свого одягу, підштовхнула хлопця в руки Ніколаса.

— Вирушай сам, Сашку. І допоможи Йону потрапити у Вавилон. Не знаю, чого хоче Еміл, але сумніваюся, що мене повністю ізолюють. Зроби все можливе, аби повернутися в Материнський світ.

— До… додому, — голос хлопця тремтів.

— Додому. Ніколасе, пригляньте за Сашком і Кефеєм.

Сева віддала свій меч охоронцю. У грудях Альтаїра піднявся гнів. На Тіана, на пана в чорному, на те, що Сева ризикує життям через молодшого брата. Хлопчик набрав повітря в груди.

— Тіане! Візьми й мене. Мені байдуже, куди, я хочу залишитися біля Севи. Ти не можеш забрати її, у мене більше нікого немає!

— Залиш зброю і йди так, щоби я бачив. Хутко.

Альтаїр відкріпив рапіру, поклав на каміння, схопив Севу за руку. Принцеса не відштовхнула, але погляд її був болісний.

— Ти обіцяла, що не покинеш, — він стиснув її кисть.

— Я нічого не зроблю вам, — Тіан відступав. — Імперія не бажала відпускати вас у Материнський світ. Вони мали намір викрасти вас, Ваша Високосте, і використовувати. Їхня Високість кронпринц рятує вас.

Сева похитала головою, але не сперечалася. Альтаїр припускав, що частка правди в словах Тіана могла бути, однак те, що запланував Еміл, не відрізнялося від прагнень Імперії. Ніхто не хотів втрачати цілительку.

Вони вчотирьох вирушили до скелі. Ніколас, Сашко й охоронці залишилися позаду. З темряви печери на світло вийшли люди в зеленому вбранні воїнів Маяпану. Від них смерділо найманцями з Пустинних Земель. Воїни пана в чорному оточили полонених, затулили шлях до відступу. Тіан опустив клеймор, Хань Ін на непевних ногах підійшов до Севи.

— Зараз ти повернешся до Ніколаса й інших. Ви вирушите до селища, туди прийде й Тянь Бао. Тобі боляче? — Сева оглянула шию Хань Іна. Подряпина не кровила.

— Так, — юнак запхинькав. — Від мене самі лише клопоти.

— Неправда. Ти — добрий молодший брат. Я тішуся, що знаю тебе. Йди, побачимося згодом, — Сева підштовхнула Хань Іна.

Найманці відпустили принца. Він йшов, озирався і шпортався, поки його не перейняли воїни імперії. З печери почулося:

— Прошу за нами, Ваша Високосте.

Пан у чорному махнув рукою, мовляв, «ворушіться». Під конвоєм вони увійшли в печеру.

🝐

Тепла долоня стискала її пальці, Альтаїр намагався підтримати Севу. Такий сміливий, сильний хлопчик. Пан Марчел йшов поруч і лагідно всміхався. Вона гадала, лікарі знають, що таке гідність, чоловік не скидався на того, хто би сліпо корився наказу, але саме він супроводжував її до кронпринца.

Еміл! Як йому спало на думку викрасти людину? Коли брат-Імператор дізнається, певний кронпринц дістане на горіхи!

— Ми йдемо до другого виходу з печери. Там на нас чекає екіпаж. Ще зовсім трохи, Ваша Високосте, і зможете подорожувати з вигодами. Що за дитина вас супроводжує?

Вона змовчала. Севу нудило від пана Марчела. Він розсміявся, тріпнув волоссям, яке на сей раз не було заплетене у високий хвіст, а вільно розкинулося за плечима. Воїни в зелених плащах несли лампи, вогні блищали на рудому волоссі лікаря, на вологих стінах печери.

— Праворуч — місце, до якого ви прагнули дійти, Ваша Високосте, — пан Марчел вказав на кам’яну арку. — Зараз вона ще не діє.

На відміну від проходу в Маяпані, ця арка була подібна до водоспаду, завіса з води створювала мелодійний плескіт-перестук. Тянь Бао розповів, якщо переступити її із шостої до сьомої вечора, опинишся в Материнському світі. Угода імперії Цин із гвардійцем була дійсна, прохід відчинявся щодня.

— Пане Марчеле, чому перша група наших воїнів рухалася від скелі? — спитав Тіан. — Краще було напасти з одного напрямку, столичного.

Лікар дещо вповільнився, озирнувся на Тіана.

— Люба дитино, природно, я бажав, аби ви швидше опинилися в печерах, я би не діяв всупереч. На вас напали люди Цину. Імператор не хоче відпускати цілительку в Материнський світ. Мабуть, велів генералу зіграти виставу для дорогої сестри, ха! Мовляв, є страшна загроза, краще їй залишитися в безпечному місці! Ха-ха-ха!

Відлуння примножило сміх лікаря.

Сева міцно стиснула зуби. Пан Марчел і Тіан бажали викликати в неї недовіру до братів. Тянь Бао й Валент би не влаштовували шоу з її повернення, це занадто підло. Зате Еміл міг хитрощами намагатися завоювати прихильність «нареченої».

Прохід ставав дедалі вужчим, доводилося йти ланцюгом. Затхле вологе повітря змішалося з ароматом соснових і моху, пахло лісом.

Екіпаж, кілька коней та ще з десяток воїнів стояли біля виходу з печери. Ліс був невисокий, похмурий, зборознений рівчаками й кам’яними пагорбами.

🝐

Щось із цими воїнами не так. Тіан напружено придивлявся до чоловіків. Вони мали на собі належну військову форму, але трималися вільно, часом посміювалися, перекидалися жартами. Не чулося ні виправки, ні належної поваги до Їхньої Високості.

Погляд Севастіани, яким вона нагородила Тіана в човнах, досі неприємно поколював. Їхня Високість не дивилася із гнівом чи страхом, вона здавалася глибоко розчарованою. Хлопець виконував наказ кронпринца й не мав відчувати провини, але однаково тривожився. Тому дозволив дитині супроводжувати Їхню Високість. Севастіана дбала про Кефея, природно, хлопчина непокоївся за свою опікунку. Якби пан Марчел опинився в схожій ситуації, Тіан би прагнув вчинити, як ця дитина.

Лікар рухався попереду. Довге руде волосся злітало й опускалося на вітрі, чорне вбрання тріпотіло. Сьогодні пан Марчел відрізнявся від себе колишнього. Видавався щасливим і схвильованим. Дивно, коли взяти до уваги його звичну зневагу до панівної сім’ї Маяпану. Може, пану Марчелу втішно побувати на землях імперії.

Тіан відвів погляд убік. Замітив те, чого бачити не мав. Білий браслет на руці одного з «воїнів Маяпану». І зрозумів, що не було нічого. Ні відповіді Еміла на послання, ні листа з дорученням, ні справжніх воїнів королівства. Лише слова пана Марчела та найманці з Пустинних Земель.

Тіан опустив погляд на своє вбрання, форму військового Цину. Він допоміг пану Марчелу викрасти сестру Імператора Валента, погрожуючи принцу. Клеймором, що подарував Тіану Еміл.

🝐

Екіпаж спинився. Альтаїр відхилив занавіску на дверцятах, виглянув. Найманці з Пустинних Земель згуртувалися біля пана в чорному та Тіана. Хлопець розчув питання лікаря:

— Коли тебе поранили? Чому не сказав раніше?

Два воїни дивилися на екіпаж. Альтаїр затулив вікно занавіскою, схопив Севу за руку, підвів до протилежного від дверцят боку екіпажа.

— Довіряєш мені?

Принцеса кивнула. Альтаїр вибрався крізь вікно назовні, подав руку Севі. Вона вилізла за ним.

Хлопчик стежив за оточенням. Їхню втечу ще не виявили. Альтаїр підказував Севі, де ступати, аби не залишати слідів.

— Чому вони дали нам змогу втекти?

— Не знаю, — збрехав він.

Альтаїр чув, що хтось поранений. Коли судити зі схвильованого голосу, говорив пан у чорному з Тіаном. Охоронець не мав ран, коли вони сідали в екіпаж, не було запаху крові. Можливо, Тіан пошкодився за п’ятнадцять хвилин дороги. Можливо, зробив це сам, навмисне, аби відвернути увагу від екіпажа.

— Куди ми йдемо, Альтаїре?

— До печер. Я виведу тебе до арки, сьогодні ми потрапимо в Материнський світ. Маємо годин сім до домовленого з гвардійцем часу.

Між дерев уже маячила скеля. Найманці їх переслідували. Альтаїр схопив Севу за руку, потягнув за собою, швидше. Чоловіки рухалися в різних напрямках, вони не натрапили на сліди. Але щонайменше три йшли до скелі. Не було часу обходити. Хлопчик оглядав землю довкола, шукав тимчасовий прихисток. Побачив сліди звіра середнього розміру, що вели прямо й ліворуч.

Вхід у тунель був невеликий, порослий травою. Можна пролізти навпочіпки. Альтаїр відірвав від свого вбрання дві смужки тканини, загорнув кисті Севи, аби вона не пошкодила їх до каміння. Тоді вказав на вузький лаз. Вони забралися всередину, хлопчик затулив вхід травою. Він уперше був у цій місцевості й гадки не мав, чи з’єднаний лаз із печерами, але в темряві тунелю посвистував вітер. Альтаїр рухався уперед. Сева — за ним.

Хтось із найманців заповз у тунель. Вороги були повільні, але шуму створювали вдосталь. Склепіння стало вищим, Сева й Альтаїр піднялися на ноги.

— Я чую кроки! — вигукнув один із найманців.

Отже, геть тупі. Хто верещить, переслідуючи? Альтаїр затягнув Севу в темний глухий закуток, цитьнув. Дівчина кивнула. Він постелив свою мантію на землю, посадив принцесу, кинув біля неї свою торбу, схилився і сказав Севі на вухо:

— Коли хтось цілує твої пальці та притуляє їх до свого чола, він бере в тебе благословення. Ти не маєш дозволяти цього всім. Ти не мусиш ділитися своїм таланом. Розумієш?

— Мгм.

— Але зараз мені потрібне твоє благословення. Можна?

Сева погладила його плечі, подала Альтаїру обидві руки. Він поцілував пальці принцеси, притулив їх до свого чола і сказав:

— Сиди тут. Я з ними розберуся і прийду за тобою.

— Ні. Збожеволів? Краще перечекаємо.

— Не краще. Треба позбутися хвоста.

Альтаїр відступив. Сева піднялася на ноги, потягнулася руками, лівіше від хлопчика, схопила повітря. Вона нічого не бачила. Вони давно рухалися в пітьмі. Альтаїр побіг у напрямку найманців.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.