Магазин можливостей

В одному недалекому місті розташовувався Магазин.

Насправді те місто знаходиться ближче, ніж кожному з нас здається. Розташований той Магазинчик був на розі вулиць Дитинства і Юності. В ньому продавалися можливості. Кожен міг прийти туди й купити собі можливість, шанс. Платою були старання, час, зусилля, натхнення. Спочатку купували малесеньку можливість. І так щодня. З часом ці можливості накоплювалися. І коли їх ставало вже достатньо або просто наставав слушний момент – Покупцеві вручали «Сертифікат можливостей». Той день ставав радісним для кожного Покупця. Та й Продавці раділи, що допомогли здобути комусь ще один шанс в житті. За допомогою цього сертифікату Покупець міг стати художником, мандрівником, вченим або будь-ким, ким йому схочеться.

Кожен Продавець намагався підшукати можливість, яка була потрібною сама цьому Покупцю. З дня в день Продавці з посмішками зустрічали Покупців, допомагали їм в виборі. Також тут працювали люди, які слідкували за тим, щоб прилавки були чистими, а втомлені Покупці могли поласувати запашною кавою і пухкою здобою.

Але в цьому Магазині був ще один працівник. Всі звали його Майстер. Іноді він стояв за прилавком, іноді відтирав прилавки. Але зазвичай, він ладив те, що потребувало ремонту: прилавки, двері – все, що знаходилося в Магазині. А коли роботи не було, то він тихенько сидів в кутку і спостерігав за Працівниками і Покупцями.

Складно було сказати, скільки йому років було: часом здавалося, що він ще доволі молодий, не на багато старший за Покупців, що отримали свій Сертифікат. А часом здавався втомленим і дорослим. Причиною тому був сум і заздрість. Кожного дня він бачив Покупців, які шукали свій шанс, і йому стало сумно, що час його пошуків шансу вже минув. Особливо йому сумно було спостерігати за тим, хто отримував свій Сертифікат. В такі хвилини він і радів за кожного з них, і, десь дуже глибоко в душі, заздрив їм.

Він теж колись отримав такий Сертифікат. І скористався ним. Але йому здавалося, що він його змарнував, пішов не тим шляхом, знехтував можливостями. І з кожним днем він все більше сумував і все більше занурювався в заздрощі. А чим більше він сумував, тим гірше йому вдавалася робота, тим неслухнянішими ставали інструменти. Адже вони любили впевнену руку. Майстер захоплювався тими, хто вірно скористався своїм шансом. Він говорив, що він там теж хотів би, але в нього все одно нічого не вийшло б.

Багато хто бачив, що відбувається з Майстром. Але Покупці були заклопотані підбором свого власного шансу, іноді сміючись в Майстра за спиною. Продавці часом і хотіли б допомогти, але не знали як.

Причина була тому дуже проста – ніхто, крім самого Майстра не міг йому допомогти.