Осіння меланхолія. Села-привиди

Автор: Зіняк Олександр 🦊 Осіння меланхолія. Села-привиди Дощ іде вже третій день поспіль — тихо, вперто, немов згадує щось важке. Сіре небо висить над полями, а вітер тягне мокре листя з осики, кидає його на стару дорогу, де вже давно не чути ні людських кроків, ні дитячого сміху. Це — осінь на Чернігівщині. Та не просто осінь, а осінь у селах-примарах, де життя колись билося гарячим пульсом, а тепер залишилися лише відлуння. Тут усе дихає спогадом. Похилена хата з порожніми вікнами дивиться вдалеч, мов старий солдат — на поле, де колись була битва. Сад заріс дичками, криниця обвалилася, і лише вітер час від часу здіймає старий цебер, щоб нагадати: колись тут пили воду, колись тут жили. Дощ стікає з дахів, котрих майже не лишилося, змиває пил часу, але не здатен змити ту