Побачимо, можливо

Побачимо, можливо…

Ненавиджу ці слова. Для одного — зручні. Для іншого — жахливо нестерпні. Кара для того, кого не кохають.

Ніби немає відмови, але немає й обіцянки. Знімається відповідальність. Бо час невизначений!

А іншу сторону затягує в чекання.І воно починається.

Пливе. Тягнеться. Розтягується.

Неспішно. Довго. Тривожно.

Вібрує, як затиснута струна перед розривом. Мов тиша в увертюрі перед вибухом. Мов затамований подих перед потрясінням.Час стоїть — але водночас пливе. Напруга відчутна до болю.

Заповнюєш дні роботою, книжками, прогулянками.

Шахами, пазлами — чим завгодно.

Жуєш соплі, дереш землю нігтями, п'єш сльози.

І все, блять, марно.

Бо чекаєш, мов безвольна лялька. Поки він згадає, що ти існуєш.

11.11.25