Чари на Чортовому камені

Щойно він розплющив очі, як його погляд одразу втупився у темне нічне небо. Точніше, той, хто зараз лежав на холодному асфальті достеменно й не знав, що таке цей безмежний та величний простір у нього над головою.

Кілька хвилин дивний хлопчисько так і лежав, втупившись поглядом у чорний небосхил, аж поки не відчув, що його тіло поступово починає замерзати. На щастя, хлопчик таки знайшов у собі сили підвестися, навіть попри жахливе відчуття лихоманки. Одразу ж після цього, він відчув що ноги узагалі відмовляються тримати його, тож парубійку довелося спертися на кремезний стовбур якогось дерева.

— Великі чари, куди ж це мене занесло?.. — ошелешено прошепотів хлопчик, оглядаючись навкруги.

Не встиг він оговтатися, як прямо перед ним пронеслася чудернацька штукенція на чотирьох колесах, яка до того ще й видавала голосні, неприємні звуки.

— Ти чого на дорозі вештаєшся, хлопче? — раптом звернулася до нього людина, виглянувши з вікна дивовижного приладу.

— Я… — почав було хлопчик та не зміг знайти потрібних слів, аби описати своє становище. — Я не знаю де я…

— Це як? — здивовано вигнув брову чоловік.

— Я не знаю…

Наступної миті він вийшов на вулицю і, зупинившись поруч із хлопчиськом, знову запитав:

— Де твої батьки?

— Я не знаю! — безпорадно вигукнув маленький незнайомець, злякано озираючись навкруги.

— Гаразд, тихенько, хлопчику, — заспокійливо промовив чолов’яга і присів навпочіпки перед парубійком. — Ти звідки?

— Певно, з іншого світу…

Чоловік кілька митей вдивлявся у його обличчя, усім своїм єством видаючи нерозуміння та стривоженість.

— Перепрошую?..

— З іншого світу! — наполегливо повторив дивний хлопчисько.

— Знаєш, мені здається, тобі потрібно поїсти й відпочити у теплому місці. Певно, ти загубився, так?

— Так… між світами, — пробурмотів той.

— Ясно… — зітхнув чоловік, а потім, трохи невпевнено узявши маленького незнайомця за плечі, повів його до цього дивного способу пересування.

— Давай ми поїдемо до мене додому, а там, коли ти вже заспокоїшся та оговтаєшся, ми з тобою спокійно поговоримо…

Як би чудернацько ця штукенція не виглядала, проте хлопчику дуже сподобалося у ній пересуватися. До того ще й м’які сидіння і приємна музика, що лунала, як йому здалося, прямо із дверцят.

— То як тебе звати? — раптом озвався чоловік з передніх сидінь.

— Моє ім’я Лодіус… можна просто Лоді, — тихо відповів той. — А вас як?

— Я Олександр, можна просто Саша, — чоловік обернувся до хлопчика і усміхнувся йому.

— Отже, ми зараз їдемо до вас додому, так? Чесно сказати, не звик довіряти незнайомцям… — проказав Лоді, не відводячи погляду від невеликого віконця.

— Не хвилюйся, я нічого поганого тобі не заподію, — одразу запевнив його Саша. — Я просто хочу допомогти…

— Де ми зараз знаходимося? — знову запитав хлопчисько.

— У передмісті Києва, — відповів чоловік.

— Що таке Київ?

— Ну… місто таке, столиця нашої країни… — здивовано пояснив Олександр.

— Гаразд, можете не пояснювати… Я все одно нічого не зрозумію, — зітхнув Лоді й втиснувся чолом у вікно.

— Послухай, Лоді, звідки ти? Де твій дім? — запитав його Олександр.

— Я… Я родом Кінгстербергу.

— Ніколи не чув про таке…

— Ну, звісно, — гмикнув Лоді. — Звісно, не чули…

— А де він знаходиться?

— Не думаю, що вам варто про це знати… Принаймні, поки що.

Транспорт зупинився перед невеликим будиночком, що подекуди ховався за широкими гілками дерев. Ступивши на вузьку стежку, Лоді здивовано й нажахано глянув на будинок, а потім обернувся до Олександра.

— Це мій дім, — відповів той, зніяковіло усміхнувшись. — Я не знаю, які будинки у твоєму Кінсберзі, проте…

— Кінгстерберзі, — виправив Лоді.

— Словом, проходь усередину, — одразу відказав Саша й відчинив ворота.

— Як ви, люди, ту живете?! — дивувався хлопчик. — Усюди такі гострі кути, темні кольори…

— Ну… — хотів було відповісти Саша, аж раптом з двору почувся пронизливий гавкіт.

Олександр вже звик до вересків свого улюбленця, проте Лоді — аж ніяк. Не очікуючи цього, хлопчик злякано підскочив і вмить у його долонях опинилися два кинджали. Побачивши у руках хлопчиська зброю, Олександр вибалушив очі і машинально ступив два кроки назад, піднявши руки у примирливому жесті.

— Тихо, малий, вгамуйся! — прострочив чоловік. — Не потрібно нікого різати, тут нема ворогів! Це просто мій пес — Паппі!

— Бодай його Темні чари, чого він верещить! — не приховуючи переляку, відповів Лоді.

— Це пес! Він завжди так верещить!

— Ох, Святі чари, і нащо заводити таких тварин! — незадоволено буркнув хлопчик і опустив ножі.

— Звідки… Звідки в тебе зброя? — підозріло запитав Саша, наблизившись до хлопчика.

— Та ж вона у кожного є!

— Справді?! Та невже? — зіронізував Олександр. — Господи… Прошу тебе, не потрібно більше так робити, гаразд? Просто ходімо у будинок…

Не кажучи більше жодного слова, хлопчик подався за Сашою у бік темно-сірого будинку. Щойно хлопчисько ступив на поріг дому, то одразу помітив навколо теплий та затишний інтер’єр — кавові стіни, невисокі темно-коричневі шафи та вішаки, а також невеличкі світильники, що звисали прямо зі стелі.

— Послухай, а що з твоїм одягом? — спантеличено почухавши потилицю, проказав Саша, нарешті познайомившись із зовнішністю маленького незнайомця. Лоді був невисокий та худорлявий, мав золотисте волосся великі очі кольору…

— Стоп… твої очі! Вони змінюють колір! — раптом скрикнув Саша, підступивши до хлопчика. Наступної миті його здогад підтвердився — з яскраво-блакитного кольору очі хлопчика перемінилися на глибокий чорний. — Господи! Що це таке! Лоді!

— Послухайте… — розгублено почав хлопчик. — Так, мої очі змінюють колір… усе залежить від настрою і, на жаль, я це не контролюю, тож…

— Боже милий, кого я привів у свій дім… — пробелькотів Олександр, закривши долонею рота. — Ти відьмак, так? Або маленький екстрасенс! Тебе, певно, спеціально підіслали, правда ж? Кажи!

— Ні! Ні! Я навіть не знаю, що означають ті слова, якими ви щойно мене обізвали, — безневинно відповів хлопчик. — Я… свого роду чаклун. Юний чарівник зі світу Кінгстерберг, що знаходиться прямо всередині Ертісу, або, якщо по-вашому, у Сонці.

— Я зрозумів… — раптом прошепотів Саша. — Ти втік із лікарні! У тебе, мабуть, тяжка хвороба, галюцинації, чи не так, мій хлопчику? Знаєш я теж лікар, можливо, я допоможу тобі…

— Сам ти хворий! — Лоді був настільки обурений, що мимоволі перейшов до чоловіка на «ти». — Я чарівник! Маг!

Кілька секунд Саша тупо й розгублено дивився на хлопчиська, і лише згодом, отямившись, промовив:

— Гаразд, проходь у дім…

Лоді вирішив не сперечатися і, знявши із себе взуття, невпевнено попростував за Олександром. Наступної миті вони опинилися у просторій залі, що з’єднувала між собою кухню, їдальню та вітальню. Більша частина інтер’єру була виконана у вінтажному стиль і майже у кожному куточку виднілися рослини та вазони, що дуже здивували Лоді.

— Великі чари… — ошелешено хлопчик. — Та це ж неймовірно!

Не стримавшись, Лоді підбіг до великого темно-сірого дивану і задоволено провів по ньому рукою, потім хлопчик кинувся до великого телевізора і захоплено оглянув його з усіх боків, далі його зацікавила кухня, а особливо — газова плита.

— Та це ж неймовірно! — знову повторив Лоді. — Вогонь з’являється сам по собі, прямо як магія! Не знав, що люди таке вміють…

— Лоді, послухай… — розгублено почав було Олександр, підступаючи до хлопчика. — Ця ситуація, звісно, трохи дивна, проте таки раджу тобі прийняти душ і випити гарячого чаю, гаразд?

— Поняття не маю, що ви щойно сказали, проте звучить чудово! — радісно відповів Лоді і нарешті залишив у спокої бідолашний тостер.

— Ванна… Ну, тобто кімната для миття на другому поверсі, перші двері праворуч, — проказав Олександр. — Зараз я дам тобі рушник і пошукаю одяг, може щось знайду…

— Щиро дякую! — радісно відповів Лоді і подався у напрямку ванної кімнати.

Щойно хлопчик зник за поворотом, Саша змучено й розгублено провів долонями по обличчю, тяжко зітхнувши.

— Нічого, завтра все владнається… — заспокоював він себе, прямуючи до іншої кімнати. — Усе буде добре, все владнається…

— Ось тримай, — проказав Олександр, поклавши на полицю перед Лоді білий махровий рушник та вбрання, — Ти ж умієш користуватися водою?

Лоді зніяковіло поглянув на чоловіка, а потім перевів очі на ванну та раковину.

— Та як це так? — скрикнув Олександр. — Ти що, десь у Середньовіччі жив?!

— Попрошу зауважити, що світ Кінгстерберг набагато розвиненіший світ за людський! — зарозумілим тоном проказав Лоді. — Ми принаймні опанували техніку переміщення у просторі та часі.

— Ага, отже телепортацію в опанували, а як користуватися водою — ні? — вигнув брову Олександр.

— Ми маємо інші способи користуватися водою! — ображено вигукнув Лоді. — Знаєш, я сам розберуся, гаразд? Дякую, за речі…

— Не вбийся, — наостанок кинув Саша і вийшов.

— Що ж, якщо я поборов великого Духа, то із цими штукенціями теж впораюсь… — пробурмотів Лоді і подався до широкої ванної…

— Прокляття!!! Це ж окріп! — почувся з другого поверху вигуки Лоді.

Олександр, що саме готував для хлопчика чай, втомлено прикрив очі і лише за кілька хвилин промовив:

— Поверни кран трохи ліворуч, тоді вода стане прохолоднішою!

— Ти міг би одразу сказати!

— Ти відповів, що сам з усім впораєшся! — обурився чоловік. — Ох і негідник…

Лоді вийшов з душу і полегшено видихнув. Які усе ж таки незручні ці люди! Точніше, їхні винаходи. Просто жах якийсь! Добре, що хоч одяг нормальний дали… Після того, як хлопчик витерся рушником, він надягнув на себе світло-фіолетову футболку, темно-сірі штани і шкарпетки. Наступної миті спустився вниз і влігся на м’який диван, накинувши на себе плед.

— Ти хоч не обпікся? — глузливо запитав Саша, поставивши перед Лоді велику чашку чаю і тарілку з бутербродами.

— Усе добре… — тихо відповів той. — Дякую.

Потім хлопчик узяв чашку і принюхався до напою.

— Пахне, наче отрута… — констатував хлопчисько.

— Що?! — отетерів Олександр.

— Ну, просто я знайомий з такими речовинами, особливо через недавні події, — Лоді по-дитячому прикусив губу, зовсім не помічаючи спантеличення Саші.

— Це чай. Просто чай! — впевнено й вже трохи роздратовано відказав чоловік. — Господи, мені вже страшно дізнаватися, хто твої батьки…

— У мене лише тато, — сумно проказав Лоді. — Він великий чаклун та воїн, що входить до Старшого Кола Магів — найважливішого та найшановнішого ордену світу Кінгстерберг! Він, разом з іншими моїми родичами, що входять до цієї спілки, боряться проти лиходіїв та оберігають жителів нашого світу! — очі хлопчика зблиснули гордістю. — А я — Золотий воїн, наступник мага Оле́ксія! Дивно, правда? Десятирічний хлопчисько, який має битися проти ворогів і захищати чарівний світ!

— І ти вже по-справжньому бився проти злих чуваків? — мимоволі Олександр навіть зацікавився розповіддю маленького мага.

— О так! — радісно відказав Лоді. — Звісно, мені не часто дозволяють це робити, проте бувало, що я навіть приводив світлих магів до перемоги! А одного разу, коли ми билися проти світу Мелотар, один чаклун поставив мені величезний шрам на пів лиця, уявляєш? — хлопчисько провів навскісну лінію по своєму обличчі. — Та, на щастя, Музовери змогли вилікувати його, хоча навіть покровитель світу Кінгстерберг казав, що зцілення вже неможливе! Словом, у нас весело…

— Та я вже зрозумів… — ошелешено відказав Саша. — Втім, це справді неймовірно…

Насправді Олександр завжди вірив у паралельні світи. Він захоплювався дослідженнями та теоріями про інші виміри, проте навіть зараз, коли перед ним сидить справжній приклад усіх гіпотез та припущень, чоловік досі не може до кінця повірити у цю реальність. Та й до того ж, не так він уявляв іншу цивілізацію… А може, справа зовсім не в науці та дослідженнях?

— Як ти доведеш, що усе те, що ти мені розказав — правда? — серйозно запитав Саша.

— А ось так.

Несподівано хлопчик підірвався з місця і здійснив у повітрі майстерне сальто, а з його долонь вмить зірвалися дві величезні золоті кулі, що вибухнули у просторі крихітними іскорками.

— Очманіти… — сторопіло відповів Саша, його губи мимоволі розтулилися, а долоня торкнулася лівої частини грудей.

— Це бойова магічна комбінація, але я стримав закляття, аби не рознести тобі дім, — усміхнувся хлопчик, повернувшись на диван. — І ще одне… Прошу тебе, нікому нічого не розповідай і не повідомляй! Це дуже важливо! Тому що у такому випадку мене можуть, як ти сказав, затягнути у якусь лікарню на досліди або навіть лікування! І взагалі через це я не зможу повернутися додому, а я дуже цього хочу! Я хочу назад до тата й інших… Прошу, допоможи мені знайти шлях назад! — голос маленького мага став стривоженим та благальним.

Саша не відповів. Чоловік повільно підвівся і підійшов до великого панорамного вікна, поринувши у свої думки… Він завжди хотів показати себе людству з кращої сторони, довести світові щось фантастичне і нереальне, проте якщо уявити себе на місці цього хлопчиська… Ні, він має йому допомогти! В першу чергу — він дитина, яка хоче додому до батька, а це більш важливе, ніж визнання та наука.

За кілька хвилин Лоді заснув, втиснувшись лицем у подушку. Чоловік тихо підійшов до хлопчика, і довго вдивлявся у його обличчя, після чого дбайливо натягнув йому плед аж до самого носа і присів на крісло навпроти.

«Завтра усе вирішиться… Ми придумаємо, що робити, Лоді…»

Лоді та Олександр прокинулися рано вранці і вже за кілька хвилин снідали за столом.

— Гаразд, хлопче, я бачу, ти чекаєш моєї відповіді, — не витримавши, проказав Саша. Лоді вмить підняв очі на чоловіка і зацікавлено схилив голову набік.

— Що нам потрібно, аби відправити тебе додому? — серйозно проказав Олександр.

Наступної миті Лоді розплився у щасливий усмішці і проказав:

— Я знав, що ти хороша людина!

Олександр трохи сумно усміхнувся, але за мить знову посерйознішав.

— Ну… якщо згадати усі уроки мого вчителя, то мені потрібно знайти місце, яке має у своїх надрах велику енергію, що допоможе налаштувати мені портал до Кінгстербергу. У вашій… країні є такі місця?

— О, звісно! Та їх купа! — впевнено проказав Олександр. — Скільки історій лише про Карпати!

— Карпати? Це, певно, дуже відоме місце… — задумався Лоді.

— Ага!

— Ні, таке не підходить… Не потрібно, щоб це місце майже повністю було просякнуто людською енергетикою.

— О, то тобі треба таке, про яке мало хто знає? — уточнив Саша.

— Саме так.

— Що ж, думаю варто пошукати в Google… — задумливо відповів Саша.

— Ну то пішли до нього!

— Куди? В екран? — засміявся чоловік. — Це всесвітня пошукова система, а не людина!

— Ой, яка різниця! Давай шукати! — роздратувався Лоді і підсунувся ближче до Олександра.

— Є! Ось це! Воно чудово підходить! — раптом вигукнув Лоді. Не очікувавши такого, Саша злякано підскочив, проте вмить опанував себе.

Олександр знову перевів погляд на екран і побачив перед собою відомий на всю Україну Чортів камінь.

— Хочеш сказати, що ось цей валун кращий за Карпати? — вигнув брову Саша.

— Я відчуваю його сильну енергетику! Упевнений, якщо на нього залізти, то я зможу створити потужний портал! — очі хлопчика радісно зблиснули.

— Ну... як знаєш. Але цей камінь знаходиться у Львівській області, неподалік від селища Підкамінь... туди ще треба дібратися, — задумливо проказав чоловік.

— Так у тебе ж є транспорт! От і вирішено! — проказав Лоді, усміхнувшись.

— Ох ти і нахаба...

За годину Лоді разом з Олександром вже сідали в автомобіль. Взяли із собою кілька пляшок води й трохи їжі. Удома в Олександра була пачка крекерів, які Лоді вмолотив уже в перші двадцять хвилин подорожі. Протягом усієї поїздки Лоді розважав Олександра чарівними розповідями про свої пригоди:

— ...Я вже одного разу був на цій планеті! Ми з друзями вирішили подивитися, що ж це за такий світ... Правда, тоді нас мало не запроторили у в'язницю, хоча ми лише розбили кілька вікон у якійсь величезний споруді, схожу на гігантську жінку! Це сталося випадково!

— О, Господи! Та це ж Батьківщина-Мати!!!

— На щастя, нас тоді врятувала наші батьки... Пам'ятаю, як я діставав тоді від тата! — усміхнувся Лоді і знову притулився до вікна.

— Ох! ти тільки поглянь!!! — раптом озвався Лоді, захоплено розглядаючи старовинні будівлі.

— Так, це місто Львів, — спокійно пояснив Олександр. — Скоро в'їдемо в область...

За годину вони вже опинилися у селищі Підкамінь, точніше неподалік від нього. Чудові краєвиди зелених пагорбів, яскраво-рожевого вечірнього неба та хаток так захопили Лоді, що той навіть не стримував власних емоцій і радісно гасав по зеленій траві, щоразу дивуючись прекрасній природі.

"І цей хлопчисько володіє магією? — дивувався подумки чоловік. — Мале й зелене, що сказати..."

— Це він... — захоплююче прошепотів хлопчик, уважно вдивляючись у 16-метровий камінь на кінці пагорба. — Великі чари, він же величезний! Просто чудово!

Більше не кажучи жодного слова, хлопчик мерщій рвонув до валуна, через що Олександру довелося також прискорити крок, аби встигнути за маленьким магом.

— Отже... Тобі потрібно залізти прямо на верхівку Чортового каменя? — усміхнувся Саша.

— Саме так!

— Ну давай, хочу це побачити...

Лоді не відповів і лише спокійно подався до каменя. Наступної миті його босі ступні та долоні несподівано спалахнули яскраво-блакитним сяйвом і хлопчик вміло стрибнув на камінь, причепившись до нього, наче павук. Так само він почав повзти по твердій кам'яній поверхні і вже за кілька хвилин опинився на верхівці.

— Очманіти! — ошелешено скрикнув Олександр. — Ти чудово вправляєшся!

— Дякую... Ох, я забув! — несподівано вигукнув хлопчик і так само незворушно зістрибнув зі 16-метрового каменя.

— Господи! Ноги собі не поламай! — вигукнув Саша, приклавши руку до серця.

Ніби нічого й не сталося, Лоді звівся на ноги і швидко підбіг до Олександра, після чого вдячно та міцно його обійняв.

— Щиро дякую тобі! — усміхнувся Лоді. — Обов'язково до тебе навідаюся ще раз! І з батьком своїм познайомлю!

— Мені вже страшно! — засміявся Саша. — Бережи себе, маленький чарівнику!

Згодом Лоді знову опинився на верхівці каменю і з гордою усмішкою вдивлявся у чарівний небосхил. Затим знову погляд на Олександра і лише тоді маленький маг здійснив складну комбінацію рухів. Наступної миті перед ним опинилася величезна вогняна спіраль, що роззявила свою пащу прямо посеред яскравого неба. Лоді підійшов до порталу за кілька хвилин зник у ньому, залишивши після себе величезний вибух яскраво-вогняних іскор.

Олександр ще довго дивився на величезний валун та захід сонця, аж поки на вулиці зовсім не стемніло...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
OlenaOO
28.09.2022 21:59
До частини "Чари на Чортовому камені"
Відчувається, що автор молодий :) Простенька, легка історія із магічним фльором. Погоджуся із коментарем раніше, що Олександр надто легко, як на раціональну людину, повірив у нетутешність Лоді. Трішки різонуло «дібратися» у сенсі «дістатися» Підкаменя. І такий момент: Підкамінь, якщо іхати з Києва, по дорозі перед Львовом, а не за ним. Але навіть, якщо навпаки, Львів знаходиться не на границі області, то ж у область вони мали б в‘їхати ще перед тим, як побачити Львів ;) Якщо лишалося ще 2000 знаків, можна було б додати щось про подорож, адже по дорозі мандрівникам мало стрітися багато з того, щоб Лоді був ще більш зацікавлений повернутися сюди: не Львовом єдиним, як то кажуть :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дарія Гульвіс(Денисенко)
    11.09.2022 17:37
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Спойлер!
    Стиль оповіді легкий, але мені не вистачило якоїсь інтриги чи загадки. Є заувага ще по персонажу: Олександр спочатку чітко показаний, як людина, котра не сприймає чарівні речі, а потім ви це змінюєте декількома рядками.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дівчина на гойдалці
    11.09.2022 19:10
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Я справді хотіла додати більше цікавих епізодів до оповідання, проте через обмеження у розмірі не змогла цього зробити. Звісно, у мене залишалося 2 000 знаків, проте це занадто мало, аби збагатити сюжет. Це саме стосується і Олександра. Все ж, дякую за коментар)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дівчина на гойдалці
    18.09.2022 14:42
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Також мушу зазначити, що Олександр повірив у магію лише після того, як чаклун здійснив певні чари. Думаю, цього було достатньо, аби усвідомити існування надприродного)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Богдан Бедрій
    06.08.2022 15:51
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Історія має позитивний тон і читання розважає. В тексті трохи забагато прислівників, раніше скептично ставився до поради уникати їх, але вони дійсно знижують якість. Герої веселі і гармонійно співіснують, може було б добре додати якусь силу, що заважала поверненню. Дякую і успіху!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дівчина на гойдалці
    07.08.2022 00:02
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Я справді хотіла додати сюжету більше епічності, проте я не могла перевищити межу 20 000 тисяч знаків з пробілами. А щодо прислівників, то мені чомусь подобається такий спосіб опису. Можливо, у майбутньому я зміню свою думку, адже я ще тільки формую своє бачення у письменництві та стиль написання) Втім, дякую, за поради!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дівчина на гойдалці
    29.07.2022 10:14
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Спочатку твір мав містити у собі ще кілька епізодів, проте я не змогла їх додати, адже у конкурсі поставлена межа 20 000 знаків з пробілами, тож довелося зменшити його🤷
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Вероніка
    28.07.2022 20:11
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Чудовий твір 😍 Дуже легко читати. Я в захваті! Автору натхнення на нові твори і перемоги в конкурсі 🥰😘🙏
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка
    27.07.2022 21:38
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Дуже цікава та кумедна історія! Читається на одному диханні. Автору успіхів та натхнення, Ви молодчина!🙂
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Давидкін Микола (Ангелнік)
    26.07.2022 12:51
    До частини "Чари на Чортовому камені"
    Мені сподобалося ваше оповідання! Як на мене вийшла цікава, добра історія. Зокрема гарно уявився образ Лоді та Олександра. Добре, що у своїй подорожі маленький чарівник зустрів саме Сашка. Загалом твір читався легко й лишив по собі приємні враження. Дякую за творчість і бажаю вам успіху в конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше