Дивний кінь

ДИВНИЙ КІНЬ

У передмісті жив кінь. Звичайнісінький. Він розвозив по домівках хліб.

Та інколи навідріз відмовлявся працювати. Тікав до ставка, за широким ровом. Зупинявся на краєчку і дивився. Довго-довго прислухаючись до чогось.

Приходив господарський пес, смикав за вуздечку і вів додому. Кінь слухняно йшов за ним, лагідно торкаючись мордою собачої шерсті.

І знову плин звичайних робочих днів. До наступного разу...

Я приїхав у село саме у ту пору. Побачив коня здалеку — він стояв чимось зачарований біля рову, і це видовище мені не давало спокою кілька діб.

Почувши, що господар збирається позбутися коня, я сам прийшов до нього.

Кінь ніжно торкнувся моєї долоні. Мене охопило нестримне бажання розгадати його таємницю.

Багато хто сказав би, що того дня мене надурили на гроші.

А я одразу повів коня до ставка. Він ішов поруч — не поспішав, не відставав, це виглядало дуже врочисто — всі, хто траплявся нам, обертались. І я відчував їхні погляди в спину. Та мені було байдуже. Я сам був зачарований тим ставком, хоч і не знав, чого від нього чекати.

Ми зупинились на галявині. Навколо водойми — безліч кущів, вкритих дрібними квітами. Кінь повільно підійшов до одного, нахилився — ніби от-от з'їсть — та мотнув головою.

Його вуха, ноги видавали неспокій. Я відійшов, спостерігаючи. Кінь стояв, кланяючись квітучому кущеві. І я вже подумав, що його приваблює аромат квітів, як раптом… з’явились вони. Метелики.

Кружляли, злітаючи парами. Вони танцювали в повітрі й зачаровували мого коня. Один сів просто на перенісся. Кінь заіржав, його шкіра затремтіла, ніздрі розширилися, очі зблиснули, як у дитини, що отримала подарунок. Він побіг риссю довкола ставка.

Те, що я спостерігав, зрозуміє лише той, хто бачив вільних, сильних, повних енергії тварин.

Кінь знову зупинився біля куща. І все повторилося. Щоразу, коли метелик торкався його, він не міг стримати захвату.

Наступного дня ми знову пішли туди. Я купав його, ми грілися під сонцем. Метелики сідали мені на руки, а довкола нього творили казковий хоровод.

Ми бігли берегом, чуючи дихання одне одного.

Все довкола сяяло. Я сміявся і плакав одночасно. Мені ще ніколи не було так добре.

Я дихав щастям, що струменіло від цього дивного коня, від метеликів, від самого світу навколо.

Тої миті у мене було все — бо у мене був кінь, що любив метеликів.

Я почувався чарівником.

Насправді ж чарівником був він — цей звичайнісінький і такий дивний кінь, якому вдалося оживити мою душу…