Всі дівки - відьми

Всі дівки - відьми

За вікном щось гепнуло. Звук був такий, наче малеча петарду десь поблизу підірвала. Марійка лише на мить відірвалася від підрахунку банок з тушонкою, що місцеві мешканці їхнього селища знесли для хлопців підшефної частини на передовій, але й цього вистачило, аби збитися.

— Та бодай тебе! — незле буркнула вона під ніс. — Тепер з початку…

Та не встигла закінчити думку, як у двері хтось настирливо загрюкав.

— Ей! Шинок! Відчиняйся! Чого зачинені? — почулося ззовні. Голос був жіночий, високий та вимогливий. Але незнайомий. Марійка знала всіх, з ким доводилося спілкуватися ось вже декілька місяців її волонтерської діяльності. Та не цю жінку.

— О, це, мабуть, з сусіднього села. Обіцяли картоплі… - Марійка поспішила до дверей, щосекунди чіпляючись за пакунки та коробки з «волонтеркою». — Зараз!

Вона клацнула клямкою дверей і ніс до носу зіштовхнулася з невідомою жінкою, такою чудернацькою на вигляд, що це одразу кидалося у вічі. Жінка була вдягнена у вишиванку з незвичними візерунками, заправлену у шаровари, підперезані широким поясом. На поясі були приторочені якісь шкіряні мішечки, невеличкі сумки та навіть — тут брови в Марійки стрибнули догори — шабля у піхвах. З-під плахти, зав’язаної по-піратськи, вибивалося руде волосся, заплетене у коси, перекинуті на груди. В руках жінка тримала чомусь мітлу. Брови на доволі симпатичному обличчі, засмаглому та з двома маленькими білявими шрамами, були зведені на переніссі.

— От тільки не кажи мені, що ви ще зачинені, - чи то попередила, чи то пригрозила незнайомка та, рішуче відсунувши нічого не розуміючу Марійку, загриміла підборами чобіт по лінолеуму передпокою. Та зупинилася, наткнувшись на мішки та ящики. — А! Це я раптово на задні двері кухні потрапила? Ну, гаразд. Які двері у залу ведуть?

— Щ-що? — Марійка не слухала, що там говорить незнайомка, бо саме у цю мить дивилася на справжнісіньку… ступу. Так, ступу, яку малюють у дитячих книжках про Бабу Ягу. Вона стояла біля дверей, мала якісь там важелі та шипи, а на краєчку ступи сидів собі чорний кіт. З маленькими ріжками.

— Няв, - сказав кіт та позіхнув. При цьому — Марійка могла присягнутися — язик у кота був роздвоєний, наче в змії. Цієї самої миті забрехав сусідський собака, і кіт негайно насторожився. Його вуха, немов локатори, розвернулися на гавкання, він навіть наче облизнувся — та одним стрибком зник в кущах, лише хвіст майнув. Чомусь роздвоєний на кінці.

— А-а-м, - Марійці бракувало слів, вона ніяк не могла збагнути, як це у кота можуть бути ріжки, зміїний язик та подвоєний хвіст. — Ц-це…

— Щось я не зрозуміла, - незвична відвідувачка вже встигла відчинити всі двері з передпокою та, либонь, не знайшла того, шо шукала. — Де… це шинок?

— Т-так, - Марійка відповідала на автоматі, силячись зібрати думки докупи. - «Шинок волонтера». Збираємо речі для наших хлопців на передку. Ви щось принесли? Нам потрібні…

— Якого «волонтера»? — перебила хазяйку відвідувачка.

— Я розумію, назва така собі, але ми робили все поспіхом…

— Цить! — жіночка безцеремонно тицьнула пальцем Марійці прямо в лоб, і перед очима волонтерки в безумному хороводі промайнули події останніх місяців. — Еге, то у вас своя війна. А в мене відгул лише до вечора. Перший за три місяці, розумієш?

Марійка кивнула, хоча нічогісінько не розуміла.

— І я мріяла просто посидіти в шинку та випити одну-дві-двадцять чарок. Розслабитися, розумієш?

Марійка знов кивнула, хоча все ще нічогісінько не розуміла.

— І скакнула до найближчого шинка у найближчому світі. А це не шинок. Добре. Гаразд. Будемо шукати. Де у вас наливають?

Марійка з трудом привела себе до тями.

— Та закрилися всі ресторани. Мабуть, до перемоги вже.

— От хулєра! — Жіночка тупнула чобітком. — Стоп. Що?

Відвідувачка разом підібралася та насторожилася. Ліва рука якось дивно засвітилася, а права стиснула руків’я шаблі. В тиші, що настала, Марійка почула голосні чоловічі вигуки та відразу впізнала, хто це. Як завжди, здригнулася від огиди. Їй не повезло з сусідом. Ще не старий, але вже на пенсії, цей дебелий чолов’яга раніше був міліціонером, а потім помічником місцевого депутата. Дуже нахабний, злий та безцеремонний, він життя Марійці не давав. Завжди скандалив і лаявся, особливо коли до неї приходили з волонтеркою. І нікого і нічого не боявся, бо всюди мав зв’язки.

Відвідувачка тим часом м’яким, непомітним рухом дісталася до вікна у спальні та сторожко визирнула назовні. Та вже за хвилину повернулася.

— То звичайна людина. А я тут подумала… Так! Нічого не помінялося. Якщо це шинок, то будемо пити! Давай, подруго-відьмо, загуляємо! Бо я одна не можу, мені компанія потрібна.

— Я не…

— Та всі ми, дівки, відьми, не переймайся! До речі, ти — Марійка, волонтерка, я це вже знаю, а я — Оксана, січова відьма козацького війська, рада знайомству!

Відвідувачка ляснула волонтерку по плечу, мов цвях забила.

— Нумо, в мене обмаль часу. Горілка в тебе в хаті є?

— Н-ні, немає. Та й взагалі, не можу я, в мене справ — маманегорюй, якого там «пити»?!

— А що тобі треба зробити? — Оксана була налаштована рішуче, якісь там дрібні проблеми стояли між нею та нагальною потребою розслабитися. Та ще й часу обмаль.

— Та ось, - Марійка кинула оком на пакунки та ящики. — Перерахувати все.

— Перерахують! — чомусь у множині впевнено сказала відьма.

— Визначити, чого не вистачає…

— Вистачить! Це дрібниці. Далі.

— Зателефонувати в низку місць та спробувати знайти за списком… багато чого.

— Давай сюди той список! — і відьма рішуче вихопила з рук Марійки смартфона, покрутила його в руках, повернула. — Я на цьому не розуміюся. Показуй!

— Ось. Турнікети…

А далі почалося щось неймовірне. Оксана рішуче струснула руками — і перед нею з’явилися сяючі кола з символами по краях. Відьма ті кола пересувала просто у повітрі, накладала одне на одне, відсувала вбік, гасила та робила з нічого нові. Нарешті, вона щось побачила в одному з кіл, засунула по лікоть в ного руку — та витягнула саме той турнікет, що був на картинці в її списку.

— Воно?

— Воно! Ой, дякую! Але ж його потрібно…

Та відьма вже погасила кола.

— …аж триста штук…

— Та нема питань, - відьма щось прошепотіла, зробила якось чудно рукою — і перед Марійкою лежали вже два турнікети.

— Ой, а як це ти…

— Та це дуже просто, я тебе потім навчу. Ми ж дівки, а всі дівки — відьми, і в тебе вийде, я знаю.

Через декілька секунд турнікетів було чотири, потім вісім, шістнадцять. А згодом і всі триста, навіть більше, значно більше.

— Що там далі? - Оксана закатала рукави, бо час спливав.

— Аптечки, - пискнула Марійка. Вона не могла повірити, що за декілька хвилин в неї раптом з’явилося те, що вона шукала тижнями. — Але вони такі… немалі. Тут не вистачить місця.

— То пішли назовні! Так. Чого там у тебе могло з цього не вистачити? — вона подивилася на груди їжі від селян. - А, не витрачай час, най буде так.

Знов шепіт, пас рукою — і Марійку буквально виштовхнуло на двір ящиками та пакунками, які, недовго думаючи, подвоїла Оксана. Всі разом.

Декілька десятків хвилин потому двір Марійчиної оселі перетворився чи то на осередок складу, чи то на звалище. Всюди — і на доріжках, і серед огіркових грядок, та навіть у хащах малини валялися ящики, пакунки, купи таких потрібних речей, на які вона раз у раз відкривала збір коштів. І ось тобі маєш. Весь чималенький список закрито. Оце вже хлопці зрадіють!

Емоції переповнили Марійку, вона заголосила радісно, підстрибнула, мов маленьке дівча, та кинулася обіймати Оксану.

— Дякую! Дякую! Ти не розумієш, що ти зараз накоїла! Ти… ти!

— О-о-о, снова нанесли всякой херни! — раптово долинуло з сусідського городу. Над парканом стирчала невдоволена чоловіча пика сусіда. — Ходят и ходят, задолбали уже!

— Добрий день, Степане Ігоревичу, — знітилася Марійка.

— Понаехало ото! Ничего, я на вас управу найду! — гримнув чолов’яга, зло зиркнув на Оксану. — Смотреть противно! Понаряжаются проститутками какими-то, - і, не слухаючи белькіт сусідки, пошкандибав кудись до себе.

Марійка зніяковіло подивилася на відьму. Та стояла в якійсь дуже погрозливій позі, уперши руки в боки та примруживши очі. Не вистачало, мабуть, лише качалки в руці.

— Ні, я все розумію, я прийшла та піду, а тобі ось з цим жити, та все одно… Скажи мені, а чому він оркською мовою розмовляє?

— Якою?

— Оркською. Ми своїх орків вже давно перемогли, а у вас, дивлюся, ще все попереду… Ну, гаразд! То що, подруго, все зробили на сьогодні?

— Та наче все.

— Давай, наливай! Чи я не заслужила?

— Ой, Оксанко, ще й як заслужила! — Марійка обвела поглядом пакети та коробки, почула, як у хаті хтось пересуває ящики з їжею, мабуть, таки рахує, замислилась… - Горілки в мене немає, а ось домашнього вина — ціла бутиль.

— Тягни! — Оксана, нарешті, посміхнулася.

Вже невдовзі стіл в альтанці був накритий скатертиною, а на ній парувала картопля с тушкованим м’ясом, яєшня зі шкварками, борщ та інші смаколики. Трилітрова бутиль з червоним домашнім вином, рішуче відкоркована Оксаною, не раз вже плескала у чарки. На відьму напій суттєво, як здавалося, не впливав, а Марійка береглася та не пила всю чарку одразу. Було вже трошки п’янко й дуже весело. Оксана розповідала якійсь скабрезні байки із свого бойового досвіду, і було їх багато, напрочуд смішних. Настрій дівчата мали пречудовий.

Поки над парканом знов не забовваніла червона пика сусіда.

— О! О! Дожились! День на дворе в разгаре — а они уже бухают! Вот …, - тут сусід брудно вилаявся. Він ніколи не слідкував за своїми словами та не раз змушував Марійку червоніти від сорому. Ось і зараз.

Настрій був геть зіпсований. Волонтерка соромливо та дещо боязко (і трохи з надією, чого вже там) поглянула на відьму — а раптом вона перетворить сусіда на щось таке химерне? Та Оксана лише підморгнула подрузі.

— Терпіти не можу, коли оркською лаються. Зараз ми його провчимо, - і відьма щось прошепотіла, якось дивно повела рукою. Над головою сусіда з’явилося мерехтіння, а за мить з нього вивалилася… пательня. Звичайна сталева пательня. Точнісінько на макітру Степана світ Ігоревича.

«Бум!» - проспівала пательня, гепнувшись на сусіда.

— Ай! — чоловік схопився за макітру. — Какого …, - він знов вилаявся. Те ж саме мерехтіння, але на цей раз з нього вивалилася каструля. Емальована. З квіточками на боках.

«Бемц!»

— Да что за…

«Бамс!» «Бдищ!» «Бах!»

Сусід нічого не розумів, він верещав від страху та люті, лаявся, та кожен раз, з кожним лайливим словом на нього сипалися пательні, каструлі, миски та били його по макітрі. І знов, і знов. Поки сусід не витримав та не чкурнув, затуляючись руками, до себе у хату. Але волати не перестав, і з хати щосекунди було чути металевий дзвін та зойки болю.

Марійка і Оксана подивилися одна на одну — та й розреготалися в голос. Волонтерка навіть не хотіла думати, що буде потім, коли відьма піде у свій вимір, а вона залишиться сам на сам з розлюченим зганьбленим сусідом. Зараз вона почувалася відомщеною за роки утисків і образ. А далі… може, він і не сунеться вже.

Та вони його недооцінили. Оксана саме намагалася навчити Марійку тому самому закляттю подвоєння, як пролунав дзвін, регіт, знов дзвін, тупотіння — і над парканом з’явилася червона піка розлюченого, але чомусь водночас радіючого сусіда. Голову його прикривала велетенська каструля, яку чоловік тримав обома руками .

— Ну что, взяли, ведьмы? А? Ха-ха! Взяли, вы…, - він почав брудно лаятися, та пательні, що вивалювалися з мерехтіння над головою, гамселили по каструлі й не завдавали сусіду жодної шкоди. Лише дзвін та й годі. Оксана деякий час слухала лайку, потім знизала плечима, щось таке створила — і наступна пательня з’явилася не над захищеною головою, а просто перед очима зловтішного сусіда. Та гепнулася йому просто на ногу. Чоловік завив, застрибав на одній нозі, матюкнувся — і отримав чавунною вутятницею у бік. А потім по дупі, по плечах, в коліно.

Завиваючи, під дзвін посуду, він знов ретирувався в хату.

Дівчата зареготали, повернулися були до перерваної справи, та їхню увагу привернув кіт, який зістрибнув, мабуть, з даху альтанки, прилаштувався на перилах огорожі та задоволено витягнувся на сонці. Вигляд він мав напрочуд задоволений. Оксана подивилася на нього одним оком, другим, потім тяжко зітхнула:

— Ти знов це зробив, Кошу?

Кіт лише позіхнув на всю щелепу та коротко відповів:

— Няв.

— От же ж хвойда чоловічого роду! Жодної псини не може пропустити! — гримнула відьма. — Ну все, подруго, буде в тебе весело через… скільки там собаки своїх виношують? Будуть в твого сусіда крилаті цуценята.

— Чому крилаті? — не зрозуміла Марійка.

— Бо в них будуть крила, - знизала плечами Оксана. — Ой, йой, а в них же особливий режим їжі. Та й їжа особлива. А ще виховувати треба по-особливому. От же ж Кош! Підкинув клопоту. Ну, нічого, я тобі інструкції на все це залишу. Так, потрібно буде це, - на стіл гепнулася чимала книга, - і це, і, мабуть, це теж. («Геп! Геп!») А сусід ще до тебе приповзе, бо в нього — цуцики, а в тебе інструкції і… і ти диви, яке настирне, га?! Я вже починаю його поважати. Тільки спам’ятаєш — воно і з’явиться.

Від сусідської хати до забору повзло щось таке велике та різнокольорове. Немов велетенський кучугур. Тільки коли ця халабуда наблизилася до паркану, Марійка зрозуміла, що сусід зібрав, напевне, зі всього свого дому матраци та ковдри, навалив на себе, закутався з усіх боків, щоб літаючий посуд не зміг до нього добратися геть звідусіль. Ковдри ледь розійшлися, з-під них блимнуло розлючене око Степана.

— Ну что, ведьмы, выкусите! Ничё теперь у вас не получится! — він глибоко вдихнув та закатив таку багатоярусну лайку, що вуха у Марійки разом почервоніли, а Оксана навіть заслухалась, спершись підборіддям на долоню. Раптом над степановою халабудою з’явилося яскраве мерехтіння, набагато ширше, ніж раніш. Скрізь те мерехтіння у цей світ почало просочуватися щось таке вже завелике, що дівчата одразу і не зрозуміли, що це. Нарешті, Марійка здогадалася:

— Тридцять літрів десь?

— Та, мабуть, всі п’ятдесят, - продовжила її думку Оксана.

Тут, нарешті, сусід видихся — і величезний чавунний казан, що весь цей час ліз крізь мерехтіння, немов зі стогоном полегшення, гепнувся на Степана.

— БУУУУУМ! — пролунало.

— Отакої. Тепер ще цього ховати доведеться, - з якоюсь спокійною констатацією факту сказала Марійка.

— Що? Та ні, ця гидота ще нас з тобою переживе. Он, дивись, - і дійсно, халабуда під казаном здригнулася. Сусід намагався вибратися назовні. - Але він мені вже набрид.

Вона рішуче, та вже не по рівній траєкторії промарширувала до кучугура з ковдр та казана, одним порухом скинула все це заразом з чоловіка та, навіть не напружуючись, за комір сорочки підняла чималеньку тушу Степана вгору. Мабуть, прилетіло сусіду добряче, бо очі в нього дивилися в різні боки.

— Слухай-но сюди, козаче, - Оксана наставила на чоловіка палець. Той зробив с собою певне зусилля та зумів зосередитися обома очами на пальці. — Ти вже дістав навіть мене. Та я сьогодні вже піду, а ти тут залишишся. І Марійка залишиться. Так, ми відьми, ти вірно казав. І якщо раніше твоя сусідка це приховувала, то зараз вже нема в цьому потреби. Розумієш, що вона може з тобою зробити? Бачу, що не розумієш. Ну добре, тоді так. Якщо вона через тебе вскочить в якусь халепу, то я про це миттю прознаю. І пришлю ось його, - вона показала на Коша, який розлігся на сонці.

Степан нічого не сказав, але красномовно гмикнув, мовляв, ну й присилай, що ми, котів не бачили.

— Кош, з’явися! — неголосно сказала Оксана, і тієї ж миті гримнуло, блиснуло, і замість кота постав… дракон. Справжнісінький дракон, з довгою лускуватою шиєю, гострими рогами та величезною пащею, всипаною довжелезними іклами. Роздвоєний хвіст гупнув по землі, а в боки розвернулися величезні крила. Якби Марійка не остовпіла, то полізла б ховатися під стіл. Степану й того не було. Він висів на руці Оксани та скиглив щось жалюгідне. Відьма задовольнилася видовищем, а потім, щось для себе вирішивши, струснула сусіда.

— І ще одна справа. Якщо ти й надалі будеш розмовляти оркською, то перетворишся на орка. Зрозумів? Ну а якщо по-людськи розмовлятимеш — то людиною залишишся. Кивни, якщо зрозумів.

Той незграбно закивав.

— Ну і добре!

Вона голосно клацнула пальцами. А Кош наблизив до нього свою бошку та, дихнувши в лице димом, сказав:

— Няв!

Цього вже Степан не зміг витримати. Він вислизнув з сорочки та, волаючи, стрімголов кинувся навпростець до хати. Деякий час там було чутно лише брязкіт посуду та зойки, а потім і зовсім стихло. Оксана повернулася до альтанки, тримаючи в руках вже чорного кота, чухала його під поріддям, а той муркотів собі. Кош-дракош.

— Напевне, тепер він від тебе надовго відчепиться. Наливай!

Вони ще встигли випити по чарці, як з сусідського дому почувся гучний крик, брязкіт, дзвін розбитого скла, тупіт — і зовсім вже набридлий сусід знов показав свою пику над парканом. Але цього разу вона була не червона, як зазвичай, а зелена.

— Йой! — Марійка таки полізла під стіл.

— Что ты сделала со мной, ведьма! А ну вертай всё взад! Я… буду жаловаться! Я вызову полицию! — і з кожним зойком щось на бридкій пиці змінювалося. Вилазили волосся та бородавки, з щелепи визирнули та почали швидко зростати ікла, ніс стрімко перетворювався на п’ятачок.

— Цить! — заткнула його Оксана. — Я ж тобі казала про оркську мову. Цить! Ану спробуй: «Я поскаржуся».

— Я поскаржуся, — вичавив з себе… мабуть, все ж Степан. Ікла значно зменшилися.

— «Доброго ранку, вельмишановна Марійка».

— Доброго… та я не смогу! Не могу я вашей… соловьиной!

— Зможеш, куди ти дінешся. Або-або, розумієш?

— Почни з «паляниця», - добавила Марійка, вже вилізши з-під столу.

— Как? Ой, як? Паланыца? Паленица?

І пішов собі, щось буркаючи під ніс.

Нарешті він залишив дівчат у спокої. І вони пили й їли, теревенили про своє дівчаче, пошепки обговорювали щось хлоп’яче, навіть співали пісні. Оксана показувала фокуси, потім намагалася навчити Марійку простим закляттям, але нічого, або майже нічого не виходило. Та скільки б не тягнувся день, а потім і вечір, настав час прощатися. Оксана міцно обійняла вже подругу-відьму, закинула у ступу недопиту бутиль з вином, тобто, її клон, який таки спромоглася зробити Марійка, потім всунула у руки написаним дрібним почерком звіт про продукти, які хтось-таки підрахував.

— Я, якщо буду поруч, обов’язково завітаю у гості, - запевнила Оксана. - Треба ж буде подивитися, що тут наш сусід. Та й Кош, напевне, відвідає своїх діточок, а, Кош?

— Няв, - погодився рогатий котяра.

— Ну, бувай, подруго-відьмо, - Оксана підморгнула — та ступа з ними з легким ляскотом щезла.

Марійка ще деякий час стояла, гадаючи, а чи було це все насправді? Та безліч пакунків у дворі, ще накритий стіл та аркуші паперу з довгим списком в руках говорили, що все це було. І відьма, і дракон. І орк за парканом. О, згадаєш його...

По той бік забору щось дзинчало та бурмотіло — то сусід швендяв по городу, розпихуючи ногами накиданий посуд. Потім над парканом з’явилася його зелена пика. Марійка з подивом відчула, що зовсім не боїться сусіда. Виявляється, щоб перемогти орка, потрібно було лише стати відьмою. Степан прочистив горло та звернувся до дівчини:

— Вельмишановна пані Маріє! Чи не зна-є-те ви ви-пад-ково, чи завтра від… відкритий пункт прийому втор-си-ро-ви-ни? Ох и тяжело это всё. Ой… тяжко. Буцімто. Тобто. Авжеж.

Він відірвався від екрана смартфону, з якого читав, потім помацав ікло, яке майже сховалося під губою, та посміхнувся. А Марійка задумливо підняла з землі пательню, що впала у неї на ділянці, тобто, була по праву її трофеєм, покрутила. Гм, гарна пательня.

— Та навіщо вам це все як металобрухт здавати? Гарні ж речі. Ви продавайте.

— О! Шаришь! Тобто, — він потикав у смартфоні. — Гм. Шариш. Дякую!

— Звертайтеся, — вона втомлено позіхнула, розсіяно подумала, що, може, й наладиться все у них з сусідом, але це вже завтра, завтра.

Та перед тим, як провалитися в сон, її наздогнала думка, та така яскрава, що змусила її підскочити: «А якщо у мене вийшло з бутиллю з віном… то… скільки нам тих «Хаймарсів» для перемоги потрібно?»

І, вже поринаючи в сон, вона усміхалась. Дуже по-доброму. Та дуже щасливо.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ольга Ткач
13.09.2022 23:44
До частини "Всі дівки - відьми"
Хаймарси не хаймарси, а цуценят в авіацію хай тренує. Дарма їй інструкції лишили чи що? :) Дякую за гарний настрій, авторе! Успіхів на конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дарія Гульвіс(Денисенко)
    11.09.2022 18:03
    До частини "Всі дівки - відьми"
    Спойлер!
    Реготала весь твір. Марійку трохи тільки шкода. На жаль, таких, як Степан, у світі не так уже й мало, а Оксана ж не завжди зможе її врятувати. Але, як казала Оксана: "Усі жінки - відьми" - може, і Марійка з часом навчиться відбиватися від таких придурків самостійно)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Наталя Кош
    21.08.2022 12:38
    До частини "Всі дівки - відьми"
    Спойлер!
    Змусили посміятися, дякую! Особливо сподобалося передворення на орка від оркської мови. Та й відьма Оксана красуня неймовірна, вразила! Чудове оповідання, дякую!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Lastivka
    10.08.2022 16:54
    До частини "Всі дівки - відьми"
    Що можу сказати про Ваш твір - як мріяти, то по-крупному! Історія сподобалась, гарно, колоритно, весело. Класно, загалом. Удачі в конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Давидкін Микола (Ангелнік)
    27.07.2022 18:19
    До частини "Всі дівки - відьми"
    Хороше оповідання. Мені добре уявився образ відьми та сюжет загалом. Сковорідки потішили, наче й покарали, але по-доброму. Оркською мовою напевне може стати будь-яка з мов, якщо лине з рота лихої людини і зміст її злий, або підступний. Загалом, як на мене цікава ідея й до слова читалося легко. Наразі прочитав майже всі опубліковані оповідання і приємно дивуюсь різноманіттям ідей та героїв. За ваш твір від мене найвищий бал. Бажаю вам успіху в конкурсі та належної уваги до цікавого оповідання! Все буде Україна!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше