Угода

- Я люблю подорожувати світами та вимірами. Це допомагає пізнавати різні культури, створінь та просто розважитися. Надаю перевагу я саме світу людей. Ще ні разу не вдалося передбачити події, свідком чи співучасником яких я стану, і мені це подобається. Кожна людина є особливою: їхні думки та упередження, бачення та просто рухи тілом... Ось вони - моя головна чисто наукова, та і що там, емоційна слабкість.

***

Важко відповісти наскільки багато історій починаються із опису бібліотеки. Їх або дуже багато, або мізерно мало - остаточної цифри, напевно, не дізнається ніхто і ніколи, бо потрібно було б прочитати стільки книг, скільки б для Сари, отієї дівчини у кутку читальної зали, здалося б забавкою проти того, з чим ознайомлюється вона перед екзаменом. Не іспитом після школи, а саме до університету: тест, котрий остаточно визначить її місце у рейтингу. З іншими вона вже впоралася.

Синці під очима від постійних нервів та нестачі сну робили її схожою на мерця. Або ж на вампіра - їх вона обожнювала. З-поміж книг, котрі дівчина брала у бібліотеці, обов‘язково повинен був бути якийсь роман чи хоча б комікс про цих напівживих створінь із жагою до крові. І, хоч по віку їй було вже дивно захоплюватися таким, між читанням «розумних» книг вона зазирала на рядки любовних історій чи часом непоганих комедійних розповідей.

Сама дівчина не пам‘ятала скільки годин вона сиділа тут, та йти ще не планувала. «Мені потрібно робити більше» - ці думки мерехтіли неоновими вивісками перед її очима, переміщуючи увесь світ на другий план.

Спочатку був дим, що більше був схожим на пил із старої книги, котру хтось різко закрив або дмухнув на обкладинку, та Сара не надала тому якогось сенсу. Вона б і не помічала через утому нічого, якби щось не вдарилося знизу об стільницю.

- Що там? - пробурмотіла дівчина своє питання.

Поки вона опускала голову під стіл, те «щось» вже майже вилізло нагору, тож довелося повертатися у попереднє положення. Перед нею сидів звичайний на вигляд хлопець, роззираючись навколо. «Як він узагалі сюди потрапив?» - стало єдиним, що зараз турбувало майбутню студентку.

Його чорне і доглянуте волосся було розпущеним і дещо розтріпаним, чіткою лінією деякі пасма торкалися підборіддя. Шкіра здавалася порцеляновою. Глибші за Тихий океан чорні очі ширялися простором, щоразу зупиняючися по кілька секунд на тому чи іншому об‘єкті бібліотеки, наче він був тут вперше і вивчав місцевість.

- Гей, добрий день?

- А, вітаю

Юнак простягнув руку, та варто було Сарі кінчиками пальців торкнутися по-справжньому холодної шкіри, як той жартівливо забрав її. Він усміхнувся і стиха засміявся, оголюючи зуби. Та ікла. Тоді ж навіть у затуманеному науками розумі дівчини усе з‘єдналося в одну картину. Їй ніколи не хотілося бути пародією на Белу із Сутінок, та слова випередили цей спогад.

- Ви вампір?

Хлопець вмить посерйознішав. Зі його, на перший погляд, ще дуже молодого обличчя зникла та наївність, проте вже через мить легенька посмішка протягнулася губами.

- Та ну, - її розум прояснішав, - не вірю. Це ж вигадки

Але вираз його обличчя залишався незмінним. Потім він приклав вказівний палець до губ, вказуючи мовчати, і так ті дії чарували Сару, що вона була ладна вже виконати майже усе, аби тільки мати змогу розпитати про його фентезійну расу. Її дурнувата усмішка була кращою за будь-який опис внутрішнього стану.

- Не очікував, що мене розсекретять так швидко, але… У цьому і весь драйв. Ми можемо піти у менш людне і менш вимогливе щодо тиші чи розмов місце? - прошепотів він.

Його голос був приємним і поглинаючим - саме таким, як описують у більшості творів. Від нього бігли мурашки по шкірі, волосся на потилиці ставало дибки… Сара навіть забула як дихати на кілька секунд, настільки він був впливовим.

***

Кава виявилася чудовою протиотрутою впливу таємничого юнака. І хоч він у планах не тримав ідеї пошуку жертви, але усі свої здібності «вимкнути» не міг. Так, перед звичайною випускницею, котра ну ніяк не виділялася зовнішністю чи досягненнями, сидів вампір. Справжній вампір.

Тепер він не був схожим на бешкетника, який ще кілька хвилин тому з‘явився з-під столу в бібліотеці. Рівна спина та плавні рухи кінцівками вирізняли його серед інших людей. Він відмовився від кави. Та юнак навіть не торкнувся склянки з водою, котру попросив лише з ввічливості: просто сидів і дивився то у вікно, то на Сару. Він не моргав, що робило погляд ще більш моторошним.

- Тобі пощастило мене зустріти. І відразу пропоную угоду: ти тримаєш моє існування в таємниці, а я виконую твоє прохання. Ось прямо будь-яке

- Хіба у вампірів є час на таке?

Сара допила свій напій і відчула полегшення у тілі. Сидіти на м‘якому диванчику було у рази приємніше твердого і такого некомфортного стільця в бібліотеці. Думки прояснішали, і вона була готова вести розмову. Уся її сутність ділилася на два фронти: почати розпитувати щодо достовірності фактів про вампірів у книгах чи підтримувати діалог із тверезою головою і поглядами на те, що відбувається.

- Так і не кожен із нас може собі дозволити ось так проникати під столи чи ще кудись

- Ну а як ти…

- Ні-ні-ні, Саро, не розповім, - юнак випередив питання, і, побачивши сум в очах, вирішив не відступати, - Таємниця фірми, чи як у вас говорять. Так що б ти хотіла в обмін на мовчання?

- Мені нічого й не потрібно. Ти ж не напишеш за мене екзамен, а інше зараз і не хвилює

- Ну, взагалі-то я можу так підлаштувати, аби ти здала на високий бал

Сара ще подумала мить, але потім остаточно струснула головою. Це не в її стилі ось так перекладати відповідальність. Їй цікаво було випробувати себе, свої можливості, щось довести перш за все собі. Та і вампір не був проти. «Ні так ні. Я тут не для того, аби когось на щось вмовляти».

У випускниці завібрував телефон, і вираз замисленого спокою змінився сумом. Її русяве волосся навіть наче стало більш тмяним. Тонкі пальці почали набирати якісь повідомлення, а потім дівчина почала кусати губи - не у однієї неї юнак помічав таку звичку. Через кілька хвилин вона повільно підняла очі, хоча ідея вже проросла у ній. Вампір, скоріш за все, почав здогадуватися про її наміри.

- Лукасе… Ти ж виконаєш усе, аби я не розповіла про твоє існування? Так ось… Сходи зі мною на випускний бал

***

Вампір вже стояв за вказаною адресою. Будинок Сари був все ще звичайним, у точності як вона, і якби не здібності, то він точно загубився б у тих вулицях. У майбутньої студентки було ще вдосталь часу до домовленості, це Лукас зарання прийшов, але і вона не тягнула до останнього.

Хлопець вийшов із роздумів, коли почув звук відмикання дверей. Варто було обернутися, як перед ним у всій красі, наче це найголовніший день життя, стояла Сара. Русяве волосся спадало на плечі, а при найменших кроках темна сукня переливалася усіма відтінками і мерехкотіла. Вампір на мить забув про угоду на цей вечір, стоячи зачарований красою, схожою на рідну та близьку йому ніч.

- Ти впевнений, що все буде добре?

- Так, а хіба може бути інакше, красуне?

- Просто, - дівчина помітно вагалася, - А якщо хтось здогадається?

- Це відбудеться тільки якщо я так захочу. Ось візьми мою руку

Дівчина торкнулася його долоні. Вона була майже крижаною, узагалі дивувало як він може при такому стані рухати нею так елегантно і невимушено. Потім Сара підняла свої очі до його обличчя, бо не розуміла усього цього перформенсу. І вмить рука почала теплішати, зрівнялася з температурою її власної.

- І так я можу з усім. Й ікла зникнуть, й очі блакитними стануть - гратися з людським розумом для мене дрібниця, розминка перед марафоном. То що, на випускний бал?

***

Гучна музика проходила тілом, змушуючи відчувати ці звукові хвилі навіть шлунком. Деякі «вже не школярі» були п‘яними до початку усього дійства, що робило це місце більш неприємним для Сари. Вона знала, що так буде, але відмовлятися від випускного не хотіла. Вона не хотіла називати однокласників друзями: просто група людей, з якими вона провела стільки років у одних і тих самих авдиторіях. Тому новина, що з нею піде нікому невідомий хлопець, та ще й і вампір, котрих вона так любила, пробирала розум повністю.

- Ти будеш щось пити? - вони якраз підійшли до столика з напоями, Сара взяла один.

- Ні, дякую. Для мене це не матиме сенсу. Уф-ф, за тисячу, та що там, десятки тисяч подорожей мені не доводилося відвідати людський випускний, тож я… Вдячний?

- Ти справді не рахуєш свої переміщення світами? Це настільки просто, що ти й не замислюєшся?

- Як тобі сказати, - дотримуючися маршруту до тихішого місця, їм довелося привітатися із кількома однокласниками дівчини, - Для мене не складно, у інших по-різному. Або ж їм це просто не цікаво

Хоч музика волала на повну, а розмови десятків людей накладалися одна на одну, Лукаса було чудово чути. Його звучання залишалося прямим, якщо описувати лінією. Він поглинав простір, і це радше той шум звучав десь із далеких закутків його мови, а не навпаки.

Сарі було так комфортно, що під середину заходу і вона доєдналася до танців. Руки перетворювалися у хвилі або обіймали когось. Та і вампір не пас задніх. «Коли, якщо не зараз»; подобається йому вивчати усе таке, виключно людське. Він намагався не виділятися, а коли якісь дівчата підходили познайомитися, опираючись на захмарений алкоголем розум, одним лише поглядом переконував їх, що його тут немає і переходив у іншу частину зали, тримаючи Сару в полі зору. Все ж саме з нею у нього угода.

- Давай утічемо звідси? - підібравши момент, Лукас підійшов до випускниці і прошепотів пропозицію.

І вони таки втекли. Знову ж обманюючи зір і відчуття людей, затуманюючи їхнє сприйняття світу. Та що там, откровенно дурячи, бігли і сміялися. Покинути це зібрання непотрібного пафосу, лицемірства та п‘яних тіл було чудовою ідеєю для полегшення. Вони спинилися посеред лісу, котрий тягнувся за місцем проведення випускного. Вампір накинув на плечі дівчини свій піджак, аби та не змерзла. Він знав, які ці люди чутливі.

- Дякую, що подарував мені такі моменти. Я справді думала, що випускний вечір стане ледь не найгіршим днем у житті, але ні, - вона глянула на зацікавленого юнака, - потім з-під столу бібліотеки з‘явився ти

- Невже люди можуть бути настільки неприємними одне одному? Ну, я про твоїх вже колишніх однокласників

Лукас чудово й сам знав відповідь на це питання. Досвід дозволяв роздумувати на такі теми, та йому було цікаво почути думку цієї дівчини. Вона ж промовчала, що було розумніше і змістовніше за будь-яку відповідь.

Спочатку вони довго насолоджувалися нічним небом і прохолодним повітрям, а Сара і приємною тяжкістю в легенях після бігу. Вони бродили між деревами, запевняючись, що пам‘ятають дорогу назад. Та все ж не хотілося повністю марнувати той час тишею.

- А що взагалі таке ці вампіри? - зі трохи хмільного розуму запитала дівчина.

- Дивлячись про яких говорити. Ось я так званий старший вампір. Я з‘явився ще тоді, коли світу не існувало. Нас таких небагато, ми існували й існуватимемо завжди. На нас і сонячне проміння впливу немає, а ось на молодших, котрих старші створили - так. Вони слабші, не можуть довго прожити без людської крові, мені ж це запросто, та й саме їх можна вбити осиновим кілком, чи про що вам там ще у книжках розповідали? А взагалі мій світ повний магічних для вас істот: феї, перевертні, відьми, ельфи, та що там, навіть єдинороги

Дівчина відчувала у його голосі нотки насміху, наче він спеціально вигадує, граючи з людською захопленістю усім магічним, проте їй чомусь хотілося йому довіритися. Слухати про особливості такого далекого для неї світу, розуміти, що у свій випускний вона не одна… Приємність моменту настільки змішалася з вигадками та образами у голові, що прокинулася Сара вже у себе вдома, сама не пам‘ятаючи, як там опинилася.

Важко було відновити спогади про вечір. Як би вона не намагалася, але відтворити у пам‘яті обличчя Лукаса не вдавалося, а сама думка про те, що він справжній вампір здавалася їй безглуздою. Та тепер її не покидало відчуття впевненості у собі, у своїх силах.

***

- Я рідко коли проникаюся історіями людей, та ця мене вразила. Мені так і хотілося залишити у ній свій слід, сподіваюся, що після того вечора вона розквітне. І все ж, які ці люди вразливі…