Летюче зілля

Мала Стефця любила магію, однак магія, мабуть, мала щось проти самої Стефці. Коли у більшості її однолітків починала проявлятись сила, бідолашна Стефця пасла задніх. У чарівному світі не було чимось незвичним жити без здібностей, втім коли мова йшла про спадкоємицю давнього та шанованого роду, незвичне швидко ставало приводом для непотрібних балачок та пересудів. Стефця часто ловила на собі цікаві погляди людей з магічного світу, однак більшість із них були сповнені відвертої глузливості. Сила проявлялась у дітей із Роду Квітки ще з пелюшок, тільки одна Стефця, мабуть, була якоюсь неправильною.

Попри абсолютну бездарність у магії, батьки обожнювали свою дитину. Глибоко в душі Стефця відчувала, матуся та татко розчаровані у ній. Коли їй ледь виповнилось шість років, вона остаточно зрозуміла - годі шукати вітру серед поля. Імовірність, що магічні здібності проявлять себе була надзвичайно низькою, тому дівчинка вирішила принести користь для суспільства іншим шляхом. Її вибір впав на стару бібліотеку Роду, у якій вона і віднайшла відраду.

Довгий час Стефця просиджувала біля запилених полиць, гортаючи пожовклі фоліанти та вишукуючи для себе багато корисного. І коли їй ледь виповнилось сім, у неї з’явилась неймовірна тяга до вивчення рослинності. Натхненницею для малої невідьмочки стала паня Орхідея Валер’янівна, яка не володіючи жодними магічними здібностями, створила власний перелік рослинності Залісся. Зілля стали великим відкриттям для Стефці, тому вже у своєму поважному віці, аж вісім років! вона все-таки наважилась перейти від теорії до практики та обережно розповіла про своє бажання батькам.

Матуся перевела здивований погляд на доньку.

- Але ж у тебе немає сили! – врешті мовила вона. – Стефцю, сонечко, зілля не буде діяти без магії.

Стефця вкотре відчула провину, що не володіє магією, однак стояла на своєму.

- Жодна теорія неможлива без практики, мамо. Наприклад, як я буду знати напевне про корисну дію вербени, якщо я навіть не зможу збагнути, яка з них щойно зірвана, а яка сторічної давнини!

Татко, який сидів на м’якенькому кріслі і якраз почитував якийсь новий роман, тільки хмикнув почувши слова улюбленої донечки. Матуся важко зітхнула і махнула рукою.

- Робіть, як хочете, - буркнула жінка.

На наступний день Стефця задоволено потирала рученята, оглядаючи новесенький казанець із магічного магазину пана Грушки. У казанці було багато всілякого зілля, перев’язаного різнобарвними стрічками.

- Тільки не захоплюйся! – весело сказав татко, пригладивши її кучеряве волосся. – І випадково не підпали комірчину!

Стефця бездумно кивнула головою, повністю занурена у подарунок.

- Що б мені приготувати… - задумано проговорила вона, залишившись наодинці.

Думок було багато, втім, якби це прикро не було, але вона не могла втілити всі ідеї відразу. Дівчинка оглянула виділену зарання матусею комірчину і підійшла до полиць із книгами, що вчора завбачливо перенесла для своїх майбутніх важливих відкриттів. Вибір впав на старий фоліант тітки Златки, який та пробувала самостійно вдосконалити. Пожовклий пергамент обурено зашумів під руками юної травниці.

- Не те… Не те… Знову не те… Тут треба жабку… Тут сушена гвоздика… Гвоздички немає… - розчаровано бурмотіла Стефця, переглядаючи рецептуру, охайно виведену рукою тітки.

Несподівано погляд дівчинки зупинився на останньому рецепті і вона задоволено посміхнулась. Всі можливі інгредієнти якраз були у її казанці.

- Що ж, будемо готувати летюче зілля за рецептурою моєї тітки Златки. – урочисто мовила Стефця, взявши в руки жменьку свіжих квасолин, як і було сказано у фоліанті.

Робота йшла весело і швидко. Рідина у казанці декілька разів змінювала колір і юна травниця із захопленням спостерігала за процесом.

- Ось яка вона магія! – захоплено думала дівчинка, дивлячись знову як зілля змінює блакитне забарвлення на оксамитове. Останній інгредієнт – волошку, Стефця кидала у казанець із сумнівом. Фоліант наказував кинути щойно зірвану квітку, втім у неї такої не було. - Власне, якщо я кину трішки несвіжу, то нічого поганого не трапиться? – подумала вона. Казанець не роздумуючи прийняв волошку і вариво у ньому посилено забулькотіло.

Стефця з цікавістю зиркнула на зілля і враз відчула несподіваний приплив натхнення. Закляття із фоліанта, яке вона недавно прочитала, зненацька зірвалось з язика. Юна травниця вже вкотре була готова засмутитись через відсутність магічних здібностей, однак вариво у казанці весело забулькотіло, приймаючи закляття та здіймаючи над покришкою невеликий оксамитовий туман. Він дбайливо вкутав спантеличену Стефцю наче у ковдру і підхопив її кудись уверх. Дівчинка й кліпнути не встигла, як вже стояла на ногах у невідомій кімнатці, поруч виблискував казанець із зіллям, а туман досі дбайливо обіймав її, хоч вже й не був таким густим.

- Мамо! – гукнула вона, здогадуючись, що матуся не відгукнеться. Туман довкола встиг розчинитись і тепер Стефця лиш розгублено оглядалась. Підлога під ногами заскреготіла і дівчинка відразу ж завмерла.– І де це я? – мовила вона, вкотре зупиняючи погляд на величезних полицях з книгами.

Позаду почулись чиїсь легкі кроки.

- І хто тут у нас? – озвався голос позаду.

Стефця швидко озирнулась. Біля дверей стояла мініатюрна дівчина з білявим як молоко волоссям.

- Я… Я, мабуть, загубилась, – вона показала на казанець, який досі стояв неподалік.

Дівчина хмикнула і несподівано усміхнулась.

- Тобі пощастило, що ти потрапила сюди, а не у квартиру навпроти. Ох і галас би вчинили сусіди, якби ти виникла нізвідки. Що ти взагалі варила?

- Летюче зілля за рецептом моєї тітки Златки. Покращений рецепт, - гордо мовила Стефця і враз спохмурніла. - Щоправда, замість свіжої волошки я кинула трішки пізню… Можливо тому вийшла така цікава реакція… – Однак зілля не повинно було подіяти без магії. Виходить, магія проявилась саме тоді, коли Стефця проговорила закляття. Дівчинці враз захотілось сміятись і танцювати – у неї все-таки є магічні здібності. Вона більше ніколи не буде розчаруванням для Роду! Їй якнайшвидше захотілось поділитись цим із батьками та зненацька Стефця збагнула, що стоїть бозна-де у невідомій кімнаті. – А де це я? – запитала вона у білявки. Та з цікавістю поглядала на казан.

- Ти потрапила у світ людей.

- Я перетнула межу? - вигукнула Стефця. Її очі широко округлились від здивування.

- Так, ти у світі людей. Не хвилюйся, - миттєво заспокоїла її дівчина. – Це місто межує із магічним світом. Щойно відкриється брама, ти потрапиш прямісінько в Залісся. Ти ж із Залісся, чи не так?

Стефця відсторонено кивнула, досі вражена дією зілля.

- Я можу зараз потрапити додому?

Вродливе обличчя білявки спохмурніло.

- На жаль, брама відчиняється тільки ввечері. Маги зробили це для того, щоб випадкові люди не потрапляли у їхній світ. А випадки були, – вона знову усміхнулась. – Ти, мабуть, голодна?

- Я б не відмовилась від чаю, - зізналась Стефця.

- У мене і печиво є.

Білявку звали Данка і вона також була відьмою. Дівчина з захопленням вислухала історію Стефці і зізналась, що в магічному світі була декілька разів.

- Бачиш той гарний будиночок у парку? - вона вказала тоненьким пальцем у вікно. Стефця кинула погляд на гострі сосни і між ними вгледіла старий будинок-розвалюху, яку Данка чомусь називала гарненьким. - Тутешній домовик із цього палацу дещо збожеволів від самотності. Кожного вечора він відчиняє браму, однак трапляються випадки, коли той забуває її зачинити. Він вже старенький і трохи забудькуватий. Не так давно одна дівчина випадково опинилась у Заліссі посеред білого дня. Тепер пише книжки.

- Книжки цікаві?

- Ну… Люди мало читають книги, - засмучено мовила Данка. – Тим паче деякі люди не люблять магію.

- Як можна не любити магію? – здивувалась Стефця.

Данка зітхнула.

- На жаль, деякі бояться. Тому брама повинна бути зачинена.

Стефця знову з цікавістю зиркнула у вікно.

- У Заліссі цей будинок дуже гарний. – зізналась Стефця. – Неподалік від нього є величезна оранжерея. Татко водив мене туди зовсім недавно. А тут є оранжерея?

Данка похитала головою.

- Це місто схоже на Залісся, але воно інше, – врешті відповіла їй білявка і мрійливо глянула кудись вгору. – Серед людей нема магії, однак якщо приглянутись, то навіть у буденності можна знайти щось дивовижне.

- Хіба тобі не цікаво буде повернутись в Залісся? – запитала у неї Стефця.

- Мусить же хтось приглядати за домовиком. І писати книги про магію. – Данка перевела замріяний погляд на юну відьмочку і лагідно усміхнулась. – Хочеш побачити місто? – зненацька запропонувала вона Стефці.

Дівчинка несміливо кивнула головою. Їй нестерпно захотілось вийти з будинку та оглянути все-все довкола.

Трохи згодом, коли настане опівніч і брама у магічний світ відчиниться, вона візьме казанець і буде довго прощатись з Данкою, намагаючись запросити її до себе в гості. Звичайно, батьки сваритимуть Стефцю, налякані несподіваним зникненням донечки та точно заберуть у неї казанець. Втім Стефця буде знати напевне, глибоко в душі вони будуть такі ж щасливі як і вона. Адже тепер у неї є магія.

Зараз приспане літньою спекою місто кликало її нарешті здійснити мандрівку. Хтозна, може вона повернеться у світ людей ще не один раз?