МИКОЛЧИНЕ БАЖАННЯ

Листопад для пʼятикласника Миколки став особливим місяцем, бо за ним був грудень, в якому є улюблений День святого Миколая. Тож хлопчик заздалегідь ретельно готувався до свята, памʼятаючи, що треба поводитися добре.

Він був надзвичайно чемним з рідними, старанно навчався, сумлінно виконував домашні обов’язки – прибирав свою кімнату та виносив сміття.

А ще частіше підгодовував у дворі безхатніх тваринок. І охочіше допомагав пані Наталі, сусідці похилого віку, донести сумки, коли зустрічав її після школи. «Миколко, в тебе щире серце», – зазвичай приказувала пані Наталя, дякуючи маленькому помічнику.

Щовечора хлопчик підходив до календаря на стіні і закреслював поточну дату та сідав за стіл записати щось у маленькому нотатнику. Його поміж інших дарунків подарувала мама на день народження Миколки, тоді вона таємниче повідомила:

– Це не простий нотатник, а чарівний. Кожне бажання, що сюди запишеш, обов’язково здійсниться.

– Овва, справжня магія! – в очах хлопчика спалахнув допитливий вогник.

Минав час, а бажань у нотатнику ставало дедалі більше. Першим у списку серед омріяних подарунків був новий велосипед. Другою забаганкою хлопчика була новенька вудка. Бо хоч і далеко ще до літа, але Миколка так довго заздрив сусідам. Дядечко Степан брав на риболовлю своїх синів – Устима та Гліба, однолітків Миколки, і вони зазвичай щасливі поверталися з уловом. Миколку теж кликали з собою на річку: «Гайда з нами порибалиш!». Проте без вудки не хотілося йти. А батьки все відкладали її купівлю, бо відправляли сина то до бабусі в село, то в літній табір.

Зрештою Миколка потоваришував з Глібом, хлопці разом відвідували спортивну секцію волейболу і ходили на заняття з карате. Але Миколці кортіло спробувати ще один вид спорту – бокс. Тож боксерські рукавиці були наступними у його списку бажань.

Останнім часом Гліб хворів, і Миколка сумував за ним на спортивних заняттях. Також друзі часто ходили в кіно, а тепер одному туди не хотілося. І компʼютерні ігри вже не були такими цікавими без участі товариша. Минали дні, а Гліб досі хворів, його навіть не пускали відвідати, пояснюючи, що в сім’ї Микитенків карантин.

Тож Миколка геть знудився, вечори стали йому мукою. Після виконання домашнього завдання він сідав на підвіконня і вглядався в темний небосхил. Десь там святий Миколай вже готує для нього подарунки, та чомусь це вже не тішило хлопчика. І раптом Миколка збагнув: «Попрохаю святого про найголовніше - щоб Гліб якнайшвидше одужав!».

А незабаром, саме напередодні Дня святого Миколая, коли Миколка вкотре нагодував котиків у дворі і повертався додому… Він побачив Гліба у вікні! Той усміхався і привітно махав рукою, показуючи, що вже одужав.

– Вітаю, Миколко! Нарешті дочекався одужання друга, – озвалася до хлопчика пані Наталя і простягла йому пакунок, – ось тобі святий Миколай передав цукерки, а від мене – ще й боксерські рукавиці.

– Дякую Вам! Це ж моя мрія! – вигукнув захоплено хлопчик.

– Я знайшла їх у коморі. Колись син захопився боксом, проте так і не відвідав жодного тренування, – промовила, усміхаючись, пані Наталя.

Щасливий Миколка притиснув до себе бажаний дарунок і, схвильовано подякувавши ще раз, побіг додому. Того вечора він написав лист святому Миколаю, але в ньому замість списку бажань була подяка за одужання товариша. Бо Миколка був переконаний, що саме святий допоміг Глібу.

А на ранок на Миколку чекав сюрприз – у коридорі стояв новий велосипед, а в кутку – новенька вудка.

– Мамо! Тату! Оце так чудеса! – захоплено вигукнув хлопчик.

– Так, сину, велосипед ти отримав за сумлінне навчання, – радісно відповіла мати.

– А вудку подарували дядько Семен та Гліб, щоб ти разом з ними ходив рибалити, – додав, усміхаючись, тато.

У цю мить хлопчик відчув, ніби хтось невидимий обійняв його та промовив у саме вушко: «Зі святом, Миколко! Ти – чудовий друг!».