Був собі Камінь...

Десь у далеких скелястих горах... Стояв Камінь. Він сидів один, на невеликій галявинці, що утворилась ще з давніх часів, коли ті гори були ще геть молодими й не такими обвітреними холодними борами. Камінь був високий та поважний. Його форма – конусоподібна, а текстура – на диво гладка. Він стояв над урвищем, яке зі століттями утворила стрімка ріка. Течія бігла з печери невідомого походження. Колись, підземні води пробились до поверхні й затопили систему тунелів, згодом утворивши систему таких річок з єдиним витоком. Камінь спостерігав, як ріка поступово формувалась, як до неї на водопій приходили тварини, яких згодом ставало все менше. Урвище з кожним роком ставало все більше. В якийсь момент, Камінь вже стояв близь крутого схилу. До одинокого велетня часто навідувалися птахи. За ці всі століття, ні одна пташка не залишила на ньому свого посліду. Немов, всі ті покоління пернатих поважали й розуміли самотність Каменю. Рослини також його любили. Папороті любили ховатись у твердій та надійній тіні, в той час як кульбаби грілись на сонечку. Трава й мох навколо Каменю були зелені-презелені, незважаючи на холодні вітри.

Але одного сонячного дня, стався неочікуваний зсув плит, що порушив і гори, і печеру, і річку, і сам Камінь. Земля під ним різко провалилася, і столітній сторож покотився вниз у обійми стрімкої ріки. З гучним плеском він почав занурюватися глибше на дно. Коли Камінь торкнувся річкового мулу, він осів під вагою велетня, утворивши гніздо-кратер. Кам'яний гість одразу здобув популярність серед водоймової родини. Всіляка рибина хотіла потерти свої боки об нього. Водорості й підводні рослини майже одразу оточили нового гостя своєю присутністю. Якби у Каменя були очі, він би дивився угору на сонячні промені, що пробивалися крізь поверхню води. Дивився б на сімейку оселедців, що поселились близь нього, на те як течія несе усілякі дрібні породи по власному дну. А коли Камінь втомиться дивитись, він засне, огорнутий теплою зеленою ковдрою. Такою ж зеленою, як і трава, що колись росла близь нього. Заколисуватиме його течія ріки, що замінила холодні пориви вітрів.

Був собі Камінь... І до сих пір є.