7. Галюцинації та яблуко
Поспати довго не вдалося. Рух «туди-сюди» почався з самого рання. Мабуть потрібно брати правку на міське «рання», бо для будь-якого сільського жителя по восьмій — це вже, мабуть, ближче до обіду.
Нормальні герої якогось фільму мали б, невтомно та з ентузіазмом, уже проводити розшукові пошуки, обговорювати план дій чи вибудувати якісь розумні пояснення того, що сталося…
Так собі, зі стаканчиком кави, міркував Крама гріючись під ранковим сонечком.
Але в реальному житті все виявилося інакше — всі хотіли звалити звідси. І, до того ж, якомога швидше. Не заморочуючись пошуками чи поясненнями.
Ні, ну звичайно, злий, невиспаний Женя, огризаючись до такої ж роздратованої Інни, обійшов хатинку й навколишню територію, щоб все оглянути. Слідів виявилося небагато: трохи засохлої крові, жмутки шерсті та трохи відбитків лаписьк – замало ,щоб зробити якісь серйозні висновки .
Розмова не клеїлася. Поснідали й перенесли нашвидкуруч зібрані речі до Жені в машину, який був налаштований цього разу серйозно — виїхати за всяку ціну.
Усі, окрім Романа Петровича й Антона. Петрович пояснив, що все одно він тут заради досліджень і тому не бачить сенсу втрачати можливість. А от Крама до ладу сам не зміг пояснити, чому він залишається. Женя не став його переконувати. ( Крамі навіть здалося, що був радий.) Він ще кілька хвилин поговорив із Петровичем наодинці - той щось йому пояснював - і сів на місце водія .
Інна формально махнула рукою Крамі й сіла біля Жені спереду. Тарас уже був у машині. Каріна ж, навпаки, ледь не втретє перекладала свої речі, ніби не дуже й хотіла їхати. Та все ж , нарешті, закинула їх в багажник і, не дивлячись на Антона, сіла в авто.
Женя газонув і рушив уперед…
Коли вони зникли з поля зору, Крама повернувся до Романа:
— Ну, Петрович, поки вони не повернулися, можемо поговорити начистоту. Ви ж теж думєте, що вони повернуться?
Роман уважно глянув на нього:
— Даю відсотків сімдесят...
— Я даю дев’яносто, — Крама присів на колоду біля багаття — Романе в мене є один недолік - часто кажу людям те,що думаю … І от зараз я, думаю, що вам не варто щось приховувати… Я це відчую...Як і ви відчуваєте ... Що Зона міняє …
— Тобто в тебе це проявляється як «детектор брехні»? – Петрович не сильно й здивувся .
— Не знаю,як там детектор працює . Але я нутром відчуваю, коли людина починає обманювати — як би тембр голосу міняється . Не можу пояснити. Для мене це просто очевидно…. Як і бачення якихось подій в майбутньому …
— Картинки бачиш чи як ? – Спокійно перепитав Петрович ніби мова ,йшла про цілком буденні речі,а не про марення психічнохворого.
— Ні, нічого подібного…. Просто інтуїтивне відчуття — або небезпеки, або логіки правильних дій… Наприклад, я знаю, що до вечора нам тут нічого не загрожує. … Але це ж , це для вас не новина?
Петрович клацнув запальничкою й затягнувся :
— Цікаво….Саме такого прояву серед тих ,з ким я розмовляв ,не зустрічав. Але з тих звітів ,що я вивчав , — цілком допускаю таку можливість… Тим паче, що після кількох днів у Зоні в мене теж відбулися певні зміни. Як учений, я, звичайно, повинен ставити під сумнів свої відчуття, але, говорити ,що я не змінився теж не можу …
— Так як виникла ця Зона? Що вона таке? І що відбувається з людьми, які в неї потрапляють?
— Ну, на перше питання відповідь проста — не знаю. І ніхто не знає…
Він сів зручніше.
— Крама, будь ласка, постав воду, поп’ємо чайку — ця кава вже остогидла… Стосовно другого твого питання — тут теж неясно. У нас є кілька робочих версій. Але всі вони такі собі.
— Наприклад? — Крама підкинув поліна у вогонь.
— Ну, наприклад, версія, що тут відбувається викривлення на кшталт «магнітної аномалії». Або так діє невідоме потужне джерело радіації чи випромінювання. Або навіть екзотичне — що в цій Зоні наш світ зустрічається з паралельним. Але це все так… щоб показати керівництву , що ми хоч щось розуміємо. Джерело походження аномалії, яка вона, і що тут насправді відбувається — пояснити не може ніхто...
Він підставив свою чашку із заваркою , щоб Антон линув йому кип’ятку.
— І навряд чи в найближчий час зможе … Те , що тут відбувається з живими істотами і людьми, — вельми цікаве явище. Саме тому я і залишився… Простий приклад…
Він підійшов до Крами і зняв пов’язку з голови :
— Дивися, - показуючи рану на лобі.
Крама привстав здивовано:
— Так у вас ж учора було глибоке розсічення… Там ,реально, кілька швів потрібно було накласти…
— Все правильно, — посміхнувся Петрович, — а тепер майже зажилий рубець. Про що це говорить?
— Ну?
— Неймовірно швидка регенерація тканин. А тепер глянь на долоню ,- він розвернув зап’ястя , - тут вчора був теж доволі глибокий поріз. А тепер навіть сліду практично не видно
Він задумався.
— Я, чесно кажучи, багато у що не вірив , коли розмовляв з людьми, вивчав документи … Але тепер — після того, що я сам пережив, — починаю сумніватися, чи не легковажно я поставився до вхідних даних ...
— Яких саме?
— Різних, — спробував ухилитися від відповіді Роман.
— Петрович, ви що, вирішили мені знов брехати? — посміхнувся Крама.
Роман зніяковів.
— Просто звучить це , все ,дуже ненауково.
— Валяйте, Петрович, я завжди був прихильником «псевдонауки» та «конспірології».
Що там ще може бути, крім регенерації?
—Багато чого … Швидкі та складні мутації, керування матерією на відстані, телепатія і подібні речі — коротше кажучи, багато чого , що описане фантастами, але суперечить сучасній науці.
Крама поперхнувся і вилив на себе чай.
- Петрович,не знаю , що вам сказати .
- Ну можеш сказати , що ми будемо сидіти в одній палаті ,- Петрович посміхнувся ,- все це, що я перерахував, - опис подій та явищ , зі свідчень очевидців , які побували в Зоні і вийшли. Хоча я впевнений зараз, що те, що нам розповіли, - лише незначна частина, з чим вони зіткнулися… Ніхто не хоче, щоб його вважали божевільним…
Крама задумався.
— А будь-якою матерією можна керувати?
— В сенсі?
— Ну, наприклад, чи можна взяти мертву матерію… скажімо, труп… і скерувати її в потрібному напрямку? Чисто теоретично…
— Чисто теоретично, — Роман глянув серйозно на нього, — це не має значення. Будь-що складається з частинок. І якщо ти можеш ними керувати — то питання якої їм форми надати суто технічне ....
— Я бачу, моє ідіотське питання вас не здивувало…
Роман подивився на нього:
— Просто твоє ідіотське питання, мені здається, я зустрічав у наших звітах… Але моя основна робоча версія наразі пояснює все простіше … Наймовірніше ,це все таки вплив певних полів ,радіації чи речовини на свідомість, яка викликає певні стани. Таку собі галюцинацію…
- А чого найімовірніше ?
- Тому ,що справжній науковець не має відкидати будь –які варіанти,хоч якими б вони фантастичними не були б. … Цілком можливо – що прояви ,якими ми вважаємо надприродніми чи фантастичними – цілком підпорядковуються законам фізики ,які нам ще просто невідомі… . Та наразі все має простіше пояснення - є якесь поле ,яке впливає на свідомість ,жодної тобі фантастики…
- А якже швидка регенерація ? – Скептично запитав Антон – Хіба це не дивно ?
- В принципі, тут теж нічого надприроднього… Це може бути вплив умовного поля ,як безпосередньо на фізичні процеси тіла … Прискорює метаболізм… Так і на психіку . Який мобілізує власні сили організму…. Але тут потрібні дослідження …Фахові біологи … - Він встав .- Давай ,Крама , договоримо пізніше трохи. Хочу годинку поспати — голова розколюється після сьогоднішньої ночі …
***
Роман пішов у будинок, а Крама, сполоснувши чашку, вирішив скупатися. Його теж хилило на сон після недоспаної ночі. Але дати хропака вдвох удень, після всіх подій, було б необачно. Тому варіант поплавати, щоб збадьоритися, здався йому хорошою ідеєю.
Плавав недовго ,але достатньо ,щоб прохолодна вода освіжила не тільки тіло, а й голову. Зараз, під літнім теплим сонцем, у спокійнозаколисливому лісі життя здавалося Крамі доволі непоганою штукою…
І тому , мабуть, чорт його смикнув — замість того щоб піти до будинку й пообідати, як нормальна людина, — зайти й глянути на старі могилки…
Так, так, саме чорт. Не отой рогатий і з хвостом. А той, який живе в кожному й шукає дурних пригод на одне місце. Наприклад, замість того щоб спокійно пити пиво з горішками біля багаття , волочитися ,хрін знає куди …
Тепер він стояв мовчки, як дурень, дивлячись на розриту могилку…
Ні — три розриті могилки…
І крив внутрішнім матом того рогатого засранця…
Та діло це було безперспективним, і, зітхнувши , зосередився на тому, яка версія «галюцинації» для нього буде більш прийнятною:
Учора була розрита одна, а сьогодні за ніч — ще дві?
Могилок від самого початку було розрито три, а йому здалося, що одна?
Могили взагалі не розриті — і це йому здається?
Це просто порита дикими тваринами земля, і до могил вона не має жодного стосунку?
Він присів, щоб розгледіти ближче, взяв у руки груддя, помацав — земля вже встигла зсохнутися й розсипалася грудками.
Але чортам в голові не сиділося і вони далі множили запитання :
Хто розкопує могили?
А чи взагалі їх хтось розкопує?
А може, це щось саме вибирається з землі?
Та ні… це вже якась повна дурня…
Як каже Петрович, має бути раціональне пояснення…
Можливо, дійсно це все галюцинація… Не тільки на рівні зору, а й дотику…
— Ну, головне, щоб «галюсинасія» тобою не повечеряла…
Антон різко обернувся. Голос належав чоловікові в світлій полотняній сорочці, який, прихилившись до дерева, з усмішкою спостерігав за ним.
— Про що ви? — намагався виграти час і привести до ладу сплутані думки Антон.
— Марево твоє, кажу, щоб тобою не повечеряло. Чи як ви там кажете — «галюсинасія», — чоловік усміхнувся ще ширше.
— Я взагалі нічого не казав, — підозріло відповів Крама.
— Як це — не казав? Та ти тут цілий галасливий ярмарок влаштував. Як дівки в базарний день.
— Я взагалі-то мовчав, — Антон пильно роздивлявся незнайомця.
— Ну, для глухих та сліпих, може, й мовчав, а для тих, хто чує, — галасуєш на весь ліс, — загадково відповів той.
Крама уважно розглядав незнайомця. Чоловік середніх літ. Вдягнутий дуже просто — штани та сорочка світлого кольору. Чи то з льону, чи з чогось подібного.
— А ви місцевий? — Антон намагався виграти час і зібрати докупи думки.
— А ми всі тут пришлі. На перехресті ніхто довго не живе... Хіба корчмарі… Чи чорти …Та подорожні іноді затримуються… Такі, як ви…
«Дивний який чоловік… Явно з головою не все гаразд», — подумав Крама.
«Ще й божевільного тут не вистачало…»
Він встав, відійшов від могилок й підійшов ближче до чоловіка, щоб краще його роздивитися.
— І давно ви тут, дядьку?
— І тільки прийшов, і давно… Це вже як дивитися, — знову загадками відповів той.
— А що, можна якось по-різному дивитися? — обережно запитав Антон.
— Можна дивитися й не бачити, а можна бачити, навіть не дивлячись.
— Щось ви дурню, дядьку, плетете. Ми або бачимо, або ні — третього не дано, — вже почав дратуватися Крама.
Чоловік нічого не відповів. Лише демонстративно відвів руку вбік і розкрив долоню…
І за мить на ній із порожнечі з’явилося яблуко…
Крама підвис…
Чоловік, наче нічого й не сталося, взяв яблуко й почав його хрумкати — зі смаком, зі звуком, так, що аж у Крами слина потекла.
«Фокус. Спритність рук», — прийшла рятівна думка. — «Точно. Ну звичайно. Все можна пояснити раціонально. Ілюзіоніст. А цей прикид і текст — просто частина акторського образу».
Він відчув полегшення від такого простого, логічного пояснення. І навіть гордість — що розгадав загадку незнайомця.
— Красиво! Гарний фокус. Навчите? — Крама усміхнувся, даючи зрозуміти, що не повівся.
— Хочеш, щоб я взяв тебе в учні? — ілюзіоніст посміхнувся. — Не пошкодуєш?
— Ні, не пошкодую, — Антон вирішив підіграти йому й трохи потролити фігляра. — Беріть!
Чоловік, бурмочучи щось і дожовуючи яблуко, кивнув:
— Ну то витягни руку перед собою.
«Ну що ж, треба показати цьому блазню, що не на того він напав», — подумав Антон.
І з усмішкою витягнув праву руку долонею догори.
Важкість у руці він відчув першою, а вже потім побачив яблуко в своїй долоні…
На мить завмер, дивлячись на нього. А потім механічно підніс до рота й вкусив…
Солодкий, ніжний м’якуш…
— Ну як тобі «галюсинасія»? — чоловік підморгнув.
У голові Антона закрутилися десятки шалених запитань…
Раптом чоловік різко вскочив на ноги.
— Усі питання потім. Тобі треба повертатися…
І, поки Антон намагався вловити сенс сказаного, той неспішним кроком пішов геть.
— Що це за місце?! — крикнув Антон навздогін.
Але було пізно — чоловік зник.
Антон задумливо глянув на яблуко . І ще раз вкусив… Смачне ..
ЦЕ ПРОКЛЯТЕ МІСЦЕ !!!
Голос прозвучав так чітко в свідомості, що спочатку Крама навіть озирнувся — чи не підкрався той чоловік непомітно.
Нікого не було.
Постоявши ще трохи й дожувавши яблуко, Крама повільно, задумано рушив у бік будиночка.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!