Не чіпай, я сам

Так і є, але все значно складніше. Буває, що й привчаєш з маличку, а дитина підросте і скаже: "Не хочу. Роби сам". Взагалі добре було, як у дітей були свої обов'язки, не просто щось допомогти, коли є бажання, а мати обов'язок, який виконуєш щодня незалежно від настрою. Але з сучасними дітьми це важко втілити, бо вони ще й звинуватять вас в експлуатації неповнолітніх і використанні дитячої праці.

Дякую за відгук! Зазвичай в такому віці дитина ще тягнеться до спільної роботи з батьками. І батькам хоча б з свого боку вкластися в підтримку і заохочення спільного провадження часу з дитиною, щоб не пропустити це бажання дитини. Буває ще від батьків занадте клопотання, щоб і те не роби, і те, все самі замість дитини роблять. А момент може бути упущений, і потім буде складніше долучати дитину до праці, чи спільної праці.

Так, але все це не гарантує, що і вдорослому віці бажання допомогати залишиться на рівні навичок. Педагоги занадто переоцінюють вплив батьківського виховання в ранньому дитячому віці на подальше становлення людського індивіда. Взагалі все це дуже індивідуально. Крім того, батьки теж люди і мають право на особистий простір, можливо, щось майструючи, батько хоче трохи побути сам, щоб заспокоїти нерви. Якщо ви дитину постійно впускаєте в свій особистий простір, вона виросте і буде думати, що ви взагалі не маєте права на особисте життя, простір, бажання. Все це важко і індивідуально. І як би ви не намагалися все зробити правильно, ваша дитина всеодно опиниться в кабінеті психотерапевта розказуючи які жахливі її батьки ( жарт, можливо...). Я ось слухала сьогодні, здається про Руссо, він написав книгу про виховання, а власних дітей після народження віддав до притулку. Макаренко не мав дітей. Сухомлинський не пам'ятаю, чи мав. Син Спока (не знаю, чи то правда) повісився.

Дійсно, що все індивідуально. Дякую))