Меншовартість чи нерішучість?

“Знову російською”, — обурювався Тарас на почуте з-за вікна. Вкотре біля під’їзду зібрались сусіди поспілкуватись. І десь однолітки ж, 30 — 40 років. І люди ж хороші. І вдома говорять українською, а вийдуть з квартири і переходять на російську. Коли він з ними розмовляє наодинці українською, то й вони українською. А між собою чи соромляться української, чи сила звички. Можливо, просто нерішучі, і якщо б хтось з них почав говорити українською, то й інші б підхопили. Серед них три подружжя. Вдома між собою українською, а на вулиці в компанії між собою російською. Та й коли компанія в когось вдома збирається, то переходять на російську. Соромляться мови? Страх, що інші подумають? Нерішучість першими розпочати?

“Вийду до них і звернусь до когось українською, може це зніме психологічний бар’єр”.

Підійшов, привітався українською, і йому українською. Отже варто лише дати приклад, розпочати, і люди підхоплять. Сказав щось одному, той спокійно, впевнено відповів. Звернувся до іншої, вона наче співає мовою. Всі втяглися в розмову, підхопили, вже й розвинули тему. І не соромляться, потрібно було просто легенько, ненав’язливо підштовхнути.

Тільки відійшов від них, вони між собою знов російською.