Космічні Авантюристи: "Легенда Різдвяної Магії"

— Доброго дня, шановні пасажири. З вами говорить ваш улюблений капітан, найкращий пілот Галактики й офіційний переможець конкурсу “Галактика має талант” — Мазур Богдан…

Він сидів у пілотському кріслі, відкинувшись так розслаблено, ніби керував не кораблем у холодному космосі, а масажним кріслом у СПА. Під Jingle Bell Rock Боббі Хелмса, що хрипіла з раритетних динаміків SONY, Мазур розважався, промовляючи в комунікатор голосом професійного стюарда-пілота:

— Зараз в ілюмінаторі ви побачите чарівну планету Санта-Клаусія Тринадцять — місце, де ваші мрії про відпочинок замерзають швидше, ніж комета в космосі. Тож, якщо ви ще не спите — поаплодуйте.

На підлозі біля панорамного ілюмінатора, на фітнес-килимку, в позі йоги сиділа Рокі. Вона підняла голову саме в той момент, коли Мазур закінчив свою промову, й вигукнула:

— Слава чорним дірам, нарешті долетіли! Можемо вже викинути той смердючий вантаж із корабля?

У ту ж мить маленький індикатор на стіні спалахнув, і золоті контури голографічного силуету Джульєтти ожили.

— Не вантаж, — холодно виправила вона. — А популяція земних оленів. Це рідкісний генетичний фонд. Тож, будь ласка, не забувай про це.

Рокі закотила очі так професійно, що могла б отримати за це окрему нагороду:

— О, пробач, Джульєтто. Я й забула, що вони — священна реліквія. Щойно приземлимось — особисто вклонюся кожному кріобоксу. Можливо, навіть двічі. Якщо, звісно, цей аромат галактичного щастя хоч трохи стихне.

У цей момент втрутився Абрахам. Він відірвав погляд від “Різдвяної історії” Чарльза Дікенса, неквапливо видихнув кільце диму й промовив:

— Дорога Рокі… — його англійська стриманість робила навіть докори шляхетними. — Чисто технічно смердить не кріобокс, — він перегорнув сторінку, — а сублімований корм, який ці милі створіння отримають, коли почнуть рости.

Рокі протяжно видихнула, поправила волосся й зітхнула:

— Прекрасно. Саме такий запах справжнього різдвяного дива я й уявляла.

— Готуйтеся до посадки! — урвав усіх Мазур. — І пам’ятайте: сьогодні ми не просто космічні кур’єри. Ми офіційно туристи, що застрягли на богом забутій планеті до понеділка!

У салоні настала тиша рівно на пів секунди.

— ЩОООО?! — вигукнули всі хором.

— ТРИ ДНІ?! — прогорлав Боб так, ніби йому щойно повідомили, що його батарея сідає назавжди.

Абрахам важко втягнув повітря крізь люльку, випустив хмару диму й повернувся до Мазура:

— Три дні? Ти серйозно? Будь ласка, скажи, що це — твоя чергова помилка, а не офіційна інформація.

Мазур підняв руки, мов зізнається у смертних гріхах:

— Офіційна. Митниця “Санта-Клаусія 13” не працює три дні. Через Різдво.

— Але це ж не Різдво! — обурився Боб. — Це льодяний апокаліпсис із єдиним космопортом і населенням… — швидко прокрутив дані — …у п’ять тисяч людей і тридцять три кріобокси з ембріонами оленів!

Джульєтта-Армаїті озвалася спокійно, хоч у голосі відчувалось: вони щойно образили її улюблене свято.

— Ви мусите врахувати, що традиції Різдва розповсюдилися по всій галактиці незалежно від якості планети, клімату чи кількості живих істот. Це — лінгвокультурний феномен…

— Це ТРАГЕДІЯ, а не феномен! — перекрив її Боб.

Корабель різко затрусився. Корпус Джульєтти здригнувся так сильно, що навіть пес Чапі підскочив на дивані.

— Входимо в щільні шари атмосфери! — крикнув Мазур.

— Оу-оу-оу, спокійніше! — Боб перелякано обійняв пса. — Богдане, не повбивай нас усіх!

— Ха! Ти ж сам казав, що дроїди не бояться турбулентності! — не пропустив нагоди підколоти його Богдан. — Джульєтто, як тримаєшся?

Голограма Джульєтти-Армаїті мигнула. Потім ще раз.

— Стабілізація… відновлюється… Будь ласка… не повторюйте такий вхід в атмосферу ніколи. — Її голос був суворим, але з таким відтінком, ніби у штучного інтелекту щойно міг статися серцевий напад. — Я ж майже втратила моє штучне серце.

— Та перестань, — гордо сказав Мазур. — Посадка була професійною.

— Професійною катастрофою, — сухо уточнила Джульєтта.

Екіпаж майже синхронно зітхнув і поглянув у панорамне скло. Зовні несамовито крутилася снігова буря, наче планета намагалася злизати корабель назад у небо.

Рокі натягувала в’язаний светр і пробурмотіла:

— Ну що ж. Ми тепер офіційно в цьому галактичному холодильнику три дні. До понеділка. Без шансів втекти.

Боб заметушився:

— ТРИ дні?! На холоді? Без Космоінтернету?

Без цивілізації?!

Я ж зламаюся швидше за місцевий ліхтар!

— Не хвилюйся, — кинула Рокі. — Ти вже зламаний.

— Це БУЛО образливо! — обурено вигукнув Боб.

— Це було правдиво, — спокійно відповіла вона.

Абрахам постукав своєю тростиною зі смарагдом об край сидіння й урочисто резюмував:

— Друзі… Я достатньо дорослий, щоб сказати одне: якщо ми не хочемо остаточно втратити розум — треба негайно напитися.

— Я — за! — заявив Мазур. — І Джульєтта — теж за! — додав він, вирішивши за неї.

— А я проти! — Рокі похитала головою. — Там холодно, і все виглядає так, ніби ми зайшли в різдвяну рекламу Coca-Cola.

Боб повернувся до неї:

— Слухай… Навіть Кевін із цього стародавнього фільму “Сам удома”, — він ткнув пальцем у 3D-візор, де фільм ще висів на паузі, — напевно, був би за!

Чапі пролаяв, погоджуючись.

Рокі безсило зітхнула.

Мазур поглянув на лютий вихор за ілюмінатором і потер руки:

— То що? Рішення прийнято?

Вирушаємо знайомитися з гостинною культурою Санта-Клаусії 13 у найправильніший спосіб?

— Це не правильний спосіб, — відказала Рокі. — Це єдине логічне рішення. П’ємо — і нехай ці три дні пролетять, перш ніж ми встигнемо зненавидіти одне одного ще більше.

Абрахам підняв тростину:

— Можливо, я навіть нап’юсь до смерті.

— Прекрасно! — усміхнувся Мазур. — Офіційно оголошую початок нашої планетарної місії…

— “Операція: не здохнути від холоду і нудьги”, — підказав Боб.

— Ні, — поправив його Мазур. — “Операція: випити все, що тут є”.

Він натиснув кнопку, і трап повільно опустився вниз.