Янголи падають тихо

Янголи падають тихо. Їм не потрібні крила — бо падаєш ти без повернень. Янголи падають тихо…

Я падав.

І падав.

Падав.

Я падав вже давно, лише споглядаючи за світом, що пролітав навколо мене — спочатку операційний стіл, тобі відрізають крила. Потім дивна музика в навушниках, крапельниця по венам, погляд лікаря друга — поряд з кушеткой бігає янгол-пес… Потім Обрізаний крилами ти потрапляєш в пустелю — ти йдеш годинами, днями, час обертається в тиждні… Я йду і шукаю щастя, кохання — бо тіло розбите. Я йду. Я знаходжу барашка — він теж як і я людина, він дивиться прямо в очі, сміється і тихо говорить.

Але ми не люди, а звіри — ми обернулися диким. І падаю я з пустелі на холодні простинки. Я падаю довго я боляче — дивлюсь я навколо. Світ кружить і падає снігом на білі долоньки. Чому янголи люблять? Чому мінялись роки? Як падав я на коліна коли не бачив любові — я довгі роки болі лиш шрамами по спині.

Я падав

І падав.

Я падав.

Чи можно любити так сильно, людино, кудрі твої? Янголи, милі янголи — вив високо не літайте. Буде вам боляче падать, буде вам страшно любить. Можливо я заслужив на падіння і смертну кару — чи можно любити двоїм, коли однієї статі? Чи можно любити янголам людину — дикого звіра? На то мене оперують, мої білосніжні крила…Любити? Забути? Падати? і більше мені не літати — як боляче обгоріли на лопатках пір’ятко. Забудь ти про сни тривожні. забудь всі свої вірші — не грати тобі на флейті, на струнах його душі. Не бачити погляд милий, не ласкати кудрей — любити ак невиносно, і падати так з висоти. Чи заслужили на щастя? Чи заслужили на мир? Ні в якому разі друже — як очі твої вірні. Якщо ти віддан і честен, але не так як є задум — забудь, все одно люби. Люби, бо потрібно любити — не янголу, а всесвіту милий. Люби бо нема щіршого за нерозказані миті. Люби, бо якщо не вірять — люби хоча би бо вмієш. Люби так чесно, красиво, як тільки ти здатен, любимий.

Я падав.

І падав.

Падав.

Падав до неможливості, падав до нескінченності — падав бо я любив. Падав бо мав я крила. Такі білосніжно чисті, що треба було їх зрізати з янгельсько білой шкіри. На шкірі твоєї коханий. не може бути цілунків. Не може янголе милий бути погляду в стуже. Не можно дивитись в очі — занадто вони чарівні. І кожен твій подих і думку прооперуєм красиво — так шрами залишиться, милий, на твоїї янгельской шкірі… Але чи янгол сьогодні? Чи просто людоподібність?

Я падав

І падав.

Падав.

Я впав і дивився на небо.

Шкода, що так мало кохав.