Будні екзорциста

Джон Меріл, як він себе називав, певно був єдиним тямущим екзорцистом. Ні, він не сумнівався в здібностях своїх колег, але на відміну від них він краще знав, як поводитись з нечистою силою. Він легко перемагав супротивників, і через це інші медіуми вважали його шарлатаном. А втім, куди важливіше буде те, що люди вірили йому. Та й ціни були нижчими... Ще одною перевагою Джона були його стосунки з Папою, які він налагодив ще на початку кар’єри, на практиці продемонструвавши свої вміння.

Та одного разу він сам потрапив у пастку через самовпевненість. Бувають таки винятки з правил... Цей випадок Джон запам’ятав на все життя.

Тоді він ще був молодий, ледь виповнилось двадцять вісім. Одного літнього дня екзорцисту подзвонив чоловік, представився головою сім’ї Уотсонів і попрохав про допомогу. Вже тиждень як їхній дім тероризує привид, але напередодні він взагалі розійшовся не на жарт: ледь не постраждала їхня донька Елізабет.

Джон уточнив деякі деталі та, враховуючи відсутність одержимості, вирішив не турбувати Церкву завчасно. Звичайно, у разі потреби вигнання, дозвіл йому надали б одразу. Медіум прибув на місце й без вагань зайшов у дім, щойно йому відкрили двері. Він ніколи не казав пафосних фраз штибу: “Я відчуваю у вашому будинку темну енергію”. Жодних “омм” та театральних втрат свідомості. Він попрохав показати останній предмет, якого торкався привид.

Цим предметом виявився кришталевий келих, який два дні тому полетів у Елізабет. Бідна дівчинка ледь встигла ухилитися! Келих розбився об стінку, а уламки розлетілись по всій кухні. Найбільший з тих, що сім’я ще не встигла прибрати, лежав під обіднім столом. Джон узяв його до рук та звернувся до сімейства:

— Якщо потойбічна істота може фізично взаємодіяти з предметами у будинку, то це вже не привид…

Сім’я охнула. Мати міцніше притисла до себе доньку, наче потойбічна істота могла вискочити просто зараз й забрати в неї дитину.

— Та вам нема про що турбуватися. Він анітрохи не страшніший за звичайного привида, а я тут, тож…

— Як від нього здихатись?! — викрикнула місис Уотсон, яка ледь не дратувалась від того, що Джон стоїть тут, посеред кухні, і ніяк не захищає її любу Ліззі.

— Нам залишається лише зачекати до півночі. Поки я тут, істота навряд чи з’явиться раніше. А далі залиште цю роботу професіоналу.

— Ви впевнені, що він з’явиться?

— Будь-яка порядна нечисть приходить опівночі, — з посмішкою відповів медіум, — а якщо він не з’явиться цієї ночі, то й боятись вам сьогодні нічого.

Джон залишився чекати у кімнаті для гостей. Для нього це була звична процедура: доки полтергейст, а це був саме він, себе не проявить, то зв’язатись з ним неможливо. А от потім, щойно він явить себе у всій красі екзорцист без проблем упокоїть його душу на вічний сон. Джон анітрохи не втомився від очікування й був впевнений у собі, як і завжди. Та коли в будинку Уотсонів пробило північ він зрозумів, що щось пішло не так.

З кухні пролунав шум. Екзорцист вийшов зі своєї кімнати й одразу відчув незвичний головний біль. Здавалось, піднявся тиск, хоча раніше таке з ним ніколи не траплялося. Попри це, на поріг кухні він ступив впевнено, закриваючи собою про всяк випадок містера Уотсона, який наважився піти разом з Джоном. Щойно нога медіума переступила невидиму лінію, як з іншого кінця кімнати в нього полетів ніж.

Якби попереду йшов містер Уотсон, на цьому його пригода й закінчилася б.

Та кидок був слабенький. Ніж не пролетів й половину кімнати, як Джон зупинив його. Це була лише перевірка. Перевірка його Невіри.

Всі екзорцисти вірять у Бога, адже борючись зі злом, вони чудово розуміють, що рівновага повинна зберегтися. Що сумнівів у існуванні вищого добра не може й бути. Попри це, Джон називав свій “дар” Невірою. Це була невіра в могутність темних істот. Він стверджував, що цьому може навчитися кожен. Сила привидів, полтергейстів та навіть демонів криється лише у впливі на розум людини, та щойно жертва розуміє дійсну безпомічність зла — вона звільняється від цього впливу.

Джон знав, що ніж не може літати сам по собі, і це знання вмить припинило його політ. Екзорцист не міг лише зрозуміти, як полтергейст здогадався про його правило. Раптом тиск знову підскочив. Але на цей раз хлопець крізь головний біль зміг відчути дещо, що точно вказувало: він був не фізичним!

Та роздуми екстрасенса перервав тупіт маленьких дитячих ніг та скрип дверей десь на другому поверсі. На кухню увірвалась Елізабет. Розхристане дівчисько з шаленим поглядом та ножем у руках кинулось на Джона. Тільки він зміг ухилитися від удару, як на кухню влетіла місис Уотсон і теж накинулась на нього.

— О Боже, вони одержимі?! — вигукнув батько сімейства.

Джон не мав часу пояснювати, та він не відчував від них нічого чужого чи потойбічного. Він відкинув матір в сторону й схопив дівча за руку, коли вона вже замахнулась на нього...

Тиск як рукою зняло. Екзорцист спочатку посміхнувся, а потім щиро, з усього серця, засміявся. Сімейство встало по стійці рівно, а “батько”, не чекаючи, сказав перший:

— Як ти здогадався?

Джон, що вже повністю оговтався й твердо стояв на ногах, відповів:

— Я не повірив у летючий ніж, то невже ти вирішив, що я повірю, ніби одержима дитина його з повітря начаклувала? — Джон знову посміявся. — Треба було його домалювати десь у вітальні, щоб цей трюк спрацював.

Запитавши ім’я в духа, екзорцист дізнався, що того звуть Гаррі.⠀

Така процедура надавала перевагу не тільки над демоном, але й над такими нижчими духами. Адже коли знаєш їхні імена, то можеш спілкуватись на рівних з ними. Після цього вони вже не є незнайомим злом, а лиш істотою, що прагне спокою.

Побесідувавши зі жартівником, екзорцист відкрив для себе новий тип духів — вісників. Як виявилось, вони є такими собі пліткарями в потойбіччі. Не маючи прив’язаності до певного місця, вісники можуть мандрувати куди їм закортить, при цьому вони геть нешкідливі. Від такого духа Гаррі й дізнався про Джона.

Екзорцист подякував новому приятелю й відпустив його, подарувавши таким чином спокій. Разом з відходом душі Гаррі розвіялась уся родина Уотсонів, як й ілюзія, накладена на будинок. Навколо себе Джон побачив щойно відремонтований дім з табличкою “Продається” та поспішив звідти піти. Після того випадку він зрозумів, що Невірі треба піддавати не тільки духів. Раптом хтось ще схоче розважитись наостанок.