про перше кохання

Зима.

Майже кінець лютого. Снігу майже немає, ну хіба що трохи з того, що ще не встигло дотанути. Сонечко несміливо пригріває і за вікном вже потрохи й капає з даху. Це у у мене за вікном не те щоб сумна і, не те щоб весела картинка, така сама, як і історія, яку я зараз розповім.

Маріку подобалася дівчинка Лія.

Подобалася як хлопчику подобається дівчинка. Він нікому про це не говорив і ніхто про це не знав, і вона мабуть не знала.

А позавчора Марік йшов зі школи із сусідською дівчинкою, однокласницею Танею. Як то кажуть вони були просто друзі, але забігаючи наперед скажу, що саме Таня стане згодом його дружиною, з якою йому судилося прожити все життя.

І йшли вони з школи як завжди, говорили про різні дрібниці, а прямо посеред вулиці Таня згадала, що в неї до Маріка пікантне доручення.

- Ледве не забула, - пошепки сказала вона.

Марік як завжди пропустив суть сказаного повз вуха, так що йому довелося повторювати.

- Ну, давай викладай, - так же пошепки сказав він.

Та й Таня виклала. Виклала з портфеля складений вчетверо аркуш паперу.

-... - відкрив рот Марік.

- А ти прочитай.

І Марік прочитав. Записка була короткою. «Приходь до 7 вечора до центру. Поговоримо». Підпису не було.

- А хто передав те, - поцікавився Марік.

- А ти з першого разу здогадайся.

Звичайно Марік не здогадався, ні з першого, ні з другого, ні з третього разу. Із чим і пішов додому. Кілька годин він перекантував, слухаючи музику, а до 7 був у центрі.

Яке було його здивування, коли до нього підійшла Мальвіна, зауважимо, що вона вважалася може і не самою, але точно однією з найсимпатичніших дівчаток класу, займалася гімнастикою, у неї була гарна зовнішність і гнучке тіло.

Марік якось одразу трохи здивувався, а потім невпевнено видавив із себе, - Ти.

- Я.

- І що тепер, - спитав.

- А нічого, - невимушено сказала Мальвіна, - ходімо в кіно.

Та зовсім забув попередити, що дія цієї історії відбувалася, не зараз, а за часів молодості автора. Тоді все було трохи інакше, була трохи інша романтика відносин, люди ще не знали комп'ютерів і не знайомилися в чатах. Серед іншого ходили до кіно.

І вони пішли у кіно.

Марік, звісно сам взяв два квитки, благо він завчасно приготував трохи дрібниці на всяк випадок. Вони трохи запізнилися, йшов журнал, у напівтемному залі вони сіли на бічні сидіння та мовчки просиділи весь сеанс.

Мальвіна ніби ненароком притискалася своєю ногою до його ноги, але Марік, не розуміючи в чому справа постійно відсувався. Коли сеанс закінчився на вулиці вже починало темніти, вони йшли через парк і Мальвіна, ніби ненароком взяла Маріка за руку. Рука її була теплою та м'якою. А коли вони вийшли з парку вона, стоячи перед ним піднялася на шкарпетки і поцілувала прямо в губи, після чого, повернувшись на підборах побігла вперед крикнувши, - Проводити не треба, я сама.

Чи варто казати, що це був перший у житті Маріка справжній поцілунок.

І він стояв і дивився, доки вона не зникла в темряві з його поля зору.

А потім було свято, коли дівчатка дарують хлопчикам подарунки. Хто жив у радянські часи той пам'ятає ті свята, коли спочатку дівчатка дарували хлопчикам подарунки, а за кілька тижнів уже хлопчики дарували подарунки дівчаткам.

Мальвіна подарувала Маріку листівку, дуже простенько підписану, «Бажаю тобі бути справжнім чоловіком». Марік прочитав, знайшов її очима, вона посміхнулася, він усміхнувся у відповідь.

А після уроків були танці.

Не те щоб Маріка чимось надто вже забов'язував той поцілунок з Мальвіною, бо йому більше всеж таки подобалася Лія. Чому так, навряд чи він і сам міг би відповісти. Хто взагалі може пояснити цю хімію, чому одні люди нам подобаються більше, інші менші, чому ми закохуємось і чому розлюбляємось.

Марік розраховував запросити Лію на танець, один, інший, а там якось зав'яжеться розмова і перейде до чогось більшого. Але перший танець його випередили, другий теж, а на третій ніби ненароком перед Маріком намалювалася Мальвіна і з придихом шепнула, - Потанцюємо? - і він танцював уже з нею. І цей танець і наступний. Звичайно, і Мальвіна була не з останніх танцювальних партнерів, але...

Але у перерві між танцями, Марік все ж підійшов ближче до Лії. Підійшов і побачив її, як йому здалося байдужий погляд. Підійшов і одразу ж відійшов. А Мальвіна була поряд.

- Потанцюємо ще, - чи запитала, чи запропонувала, - і вони пішли танцювати знову.

Так минув вечір, точніше майже минув. Насамкінець, як зазвичай оголосили: «Білий танець», дами запрошують кавалерів. І тут зненацька для Маріка його вже запросила Лія. Запросила, коли він уже майже й не чекав.

- Мене? – тихенько спитав він.

- Ні, ти нічого не подумай, я не наполягаю, якщо тобі неприємно, то…

І вони танцювали, це саме той був танець, який він запам'ятає на все життя, багато чого затреться часом а от це залишиться.

А потім вона попросила провести її додому, було вже пізно, вона боялася хуліганів. І Марік проводжав її додому, а біля самого будинку вона повернулася до нього обличчям, подивилася в очі і те ж поцілувала в губи.

Чи варто говорити, що це був другий у житті Маріка справжній поцілунок.

Марік сидів біля вікна перед відкритим підручником і дивився у вікно. Дивився у вікно і не те думав, чи то мріяв. Йому було зовсім не до уроків, і не до розкиданих по кімнаті безладно речей, він був далеко. Почуття, що охопило його, швидше за все не можна описати словами, в іншому думаю багато якщо не всі з тих, хто читає цю розповідь, відчували її, коли начебто все в житті добре, а душа як би не на місці, чи чогось не вистачає, чи то якесь передчуття, чи ще чогось, незрозуміле і хворобливе.

За обідом він був замислений, байдуже дивився на тарілку зі своїм улюбленим гороховим супом, потім байдуже дивився на сирники зі сметаною. Мама навіть занепокоїлася, чи не захворів він часом. Тато щось сказав на виправдання, на кшталт хлопець втомився, шкільна програма надто складна. Мама відповіла щось на кшталт школа школою, а обід за розпорядком, тато щось заперечив і розмова ненав'язливо перейшла зовсім на іншу тему. Марік не дуже вдавався в їхню суперечку, він підвівся і вийшов з-за столу.

За столом було якось незатишно. Хотілося просто побути одному, зібратися думками, що крутилися в площинах чогось давно очікуваного, але невідомого і тому лячного.

Минули роки.

Життя Маріка вдалося. Жив він вже в іншому місті, був одружений, з тою самою Танею, яка жила по сусідству, жив з нею душа в душу, мав свою досить прибуткову справу, діти виросли. Що ще потрібно людині для щастя, живи на своє задоволення, радуйся життю.

Та якось його запросили в рідне місто, на зустріч однокласників, стільки років вони не зустрічалися та й скільки їх там залишилося.

Не відразу і не всіх Марік зумів одразу впізнати, але на одній досить ще гарній, випещеній жінці погляд його затримався.

- Не впізнаєте, Марку Петровичу? То це я ж, Мальвіна.

І тут Маріку чомусь стало соромно.

- Пробач мене, якщо зможеш, - якось тихо сказав він.

- Нема за що пробачатися, - так само тихо сказала вона, - Життя, воно складається так, як має складатись.

- Все одно пробач мене, - сказав він, опустивши очі.

І вони сиділи поруч за столом, згадували минуле, говорили про сьогодення і якось непомітно розмова зайшла про спільних знайомих, зокрема Лію.

- А знаєш, - казала Маргарита, - адже вона тільки тебе і любила, а я тоді вам страшно заздрила, я так хотіла з тобою товаришувати, мені тоді здавалось що це так важливо. Пам'ятаєш тоді, коли я тебе запросила в кіно, то це Лія придумала запросити тебе в кіно і потім поцілувати, вона мені як найкращій подружці розповіла про свої плани, а я її випередила. Я потім не витримала і їй все розповіла, і тоді ми посварилися. А потім були ті танці, а потім що я не робила ви таки стали зустрічатися, а потім чомусь розлучилися. А ми з Лією потім помирилися, от як буває в житті, у неї ж нікого не було, та й у мене ніколи не було такої подруги. У неї потім не склалося життя, вона почала потрохи випивати з невлаштованості, знаєш, як воно було в дев'яності все руйнувалося в неї ні роботи, ні сім'ї. А потім захворіла дуже серйозно, дуже важко хворіла, а кілька років тому померла, у мене можна сказати на руках, - Маргарита на мить задумалася, ніби думала продовжувати далі чи ні, - У неї не було нікого, не було навіть кому її поховати, я сама її й поховала. А перед смертю того дня, коли мала померти згадала, як поцілувала тебе тоді після танців. І знаєш, що вона мені тоді сказала, що мене найбільше вразило, сказала, що найбільше у світі хоче, щоб у тебе в житті все було добре. Вона не сказала, що хотіла б одужати, а згадала про тебе, адже ви не бачилися стільки років, вона ж навіть не знала де ти.

Марік налив собі повну чарку горілки випив залпом, чомусь у цей момент він виразно згадав той поцілунок, буквально відчув на губах його смак і очі його самі зрадницьки зволожилися...

***