Регіоналіті

Майорка Ганна Розум була людиною, яка вірила: якщо з її вагіни тече кров — це до антициклону. Ясна річ, прикмета ця була специфічною, але ж у кожного є свої дивні приватні переконання. Ісус вірив, що він Син Божий, Мухаммед — що він Пророк, Гітлер — що з дзеркала на нього дивиться світлошкірий, світловолосий хлопчина з блакитними очима. Мати Ганни, як і всі ці чудові люди, наприклад, не була виключенням: будь-який чоловік, вважала вона, який проживе з нею понад рік, неминуче проходить метаморфозу — із сонечка у смердючого козла. Звісно ж, вона ніколи не допускала думки, що ці перетворення можуть мати бодай якийсь стосунок до неї самої. Тож переконання Ганни, на цьому тлі, не здавалися їй самій чимось химерним.

Коли їй було п’ятнадцять, вона закохалася в Олексія. Огрядного, з міцним черепом і дитячою посмішкою. Аполлона. Живе втілення бога на землі. Коли він носився селом на тракторі, то здавався їй вершником, що мчить на гіппокампі золотим океаном пшениці. Ясна річ, перед таким не міг устояти ніхто.

Але як наблизитися до божества? Як переконати його у власній гідності? Тоді Ганна вирішила, що їй потрібен туз у рукаві. Ним стала Академія сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. З огляду на запальний характер Олексія вона обрала щось подібне за духом. Так Ганна й опинилася на посаді офіцера з морально-психологічного забезпечення. Вона відчувала: психологістика — це той різновид логістики, що має нульову масу, але неосяжну вагу. Це мало привернути увагу її божественного обранця, а він мав летіти до неї на сталевих крилах жатки, у передчутті наближення теплого антициклону.

Проте надії, як відомо, — то позашлюбні діти Ґреґора Замзи: у них у всіх гарний початок, та не дуже гарні кінцівки. Коли Ганна повернулася в село, вона побачила своє кохання з трубкою в роті. Він зливав солярку, а з його волохатого обличчя зникла усмішка. Він був уже одружений — на Каті. Тій шльондрі, у чиє лоно не ступала нога хіба Ніла Армстронга, і то лише тому, що астронавт давно помер.

У стресових і кризових станах, знала Ганна, особовому складу радять забезпечити безпечне оточення, тобто — видалити джерело загрози, якщо це можливо. Катя, на її думку, була не лише джерелом, а й розповсюджувачем загроз — імовірно, і тих, що передаються статевим шляхом. Треба було її безпечно видалити, проте так, щоб пацієнт не відчув супутнього душевного болю. Тож було ухвалено рішення: вдарити Олексія по голові важким предметом, перенести тіло до себе в дім і розіграти сцену порятунку. Вигадати міфічних злодіїв та вчинити не міфічне пограбування. Для більшої переконливості Ганна з розгону влетіла обличчям у товстий стовбур тополі й зламала собі ніс.

На вівтар любові принести треба кров.

Коли бородатий Аполлон прийшов до тями, Ганна переповіла йому історію його спасіння і нагадала, хто вона така: жінка, яка завжди його кохала і готова віддати за нього життя — як Річард за Беатрису, або Жанна за Францію. Олексій не одразу зрозумів, що до чого, і подякувавши, пішов до кума і там добряче напився. Потім повернувся і вже на підпитку переказав на пальцях Ганні, чому Петрарка писав сонети Лаурі де Новес.

То була мить щастя, якій міг позаздрити навіть беззаздрісний Лао-цзи.

На ранок Ганна не знайшла чоловіка у ліжку поряд із собою, а годиною пізніше дізналася, що він повернувся додому до Каті. Ганна була переконана, що чоловік має не так швидко мутувати із бога в козла, але все було саме так. Мати мала рацію... Жінка впала на ліжко, що пахло солярою, його потом і її sanguis menstruus, та заридала. Можливо, не варто було все це робити, доки теплі вітри не повернуться до берегів Гібралтару, але вона не могла більше чекати. Які ж тут антициклони, коли всі чотири камери серця захопив тихоокенський тайфун.

Обережність і терпіння часто ведуть до успіху більше, ніж поспішність, — писав Макіавеллі, що очевидно, лише поміж рядків.

У травні Ганна повернулася в частину, а у червні її взяли під варту за напад та пограбування. Як з'ясувалося, її спеціальна любовна операція мала свідка.

То які ми маємо винести висновки із цієї історії? На мій погляд тільки один: зливати солярку — це гріх. І будеш ти покараний за нього й інші не будуть знати спокою до скону віків, і їх долі ти забереш із собою у царство Аїда за те. Пам'ятайте про це.