Симфонія світу

- Проходьте, Костянтине.

Хлопець років двадцяти п’яти з густими русявими кучерями з трепетом увійшов до вітальні. Сьогодні його чекала унікальна зустріч. Сам Аристарх Болеславович, знаний у його місті композитор, запропонував молодику виконати одну з новостворених симфоній на концерті. Це була велика честь для скрипаля. І зараз він мав довести, що його вміння варте довіри.

На пюпітрі посеред кімнати лежали ноти мелодії. Цей твір, особисто створений Аристархом, Костя мав вивчити і зіграти перед легендарним майстром. Музика виявилася надзвичайно складною, деякі моменти потребували чимало уваги і наполегливості. Та все ж юнак добре підготувався.

Композитор примостився у шкіряному фотелі і спитав:

- Як Вам ноти? Відчули щось під час виконання удома?

- Чудово! Атмосфера просто неймовірна.

- Ви відчуєте ще більше зараз, друже мій. Прошу починати.

Костя дістав з футляра скрипку та смичок і приготувався починати.

- Ні, цей інструмент не годиться. Спробуйте мій.

Хлопець з подивом торкнувся скрипки на дубовому столику. Виконана з досі не баченої ним деревини, вона вселяла пошану. Тонкі струни виблискували на світлі сонця. Костянтин глибоко вдихнув, зосередився і почав грати.

Вступ дався йому на диво легко. Перші ноти полинули кімнатою. Новий інструмент справді передавав цілком інакше звучання. Здавалося, мелодія народжується сама по собі. Плавні рухи смичка витворювали цілу історію, небачену і незрозумілу виконавцю. Скрипка жила ніби власним життям. Аристарх не звернув на це жодної уваги. Він мовчки втупився у стелю і думав про своє.

Далі все змінилося. Мелодія значно посилилася, наче її виконували кілька інструментів. Кожен предмет у залі здригнувся. Композитор різко нахилився уперед. Костя відчув як дивна енергія пронизала усе його тіло. Подібного він ніколи не відчував під час репетицій. Від несподіванки хлопець трохи змінив темп.

- Грай як тоді. Одна помилка і все доведеться почати спочатку.

Ці слова вразили музиканта. У них чулося хвилювання з прихованим гнівом. Невже ця мелодія така важлива? Або майстер хоче прийняти його і навчити працювати досконало. Композиція продовжилася. Хитросплетіння нот ставали чимраз важчими. Але Костя грав ніби машина. Звучання значно посилилося. Тепер воно просякало кожен сантиметр його тіла, як вода. Час уповільнився.

Аристарх наче повернувся до реальності після довгого сну. Він нетерпляче заворушився у фотелі. Погляд старого чомусь упав на величезне старовинне дзеркало у філігранній дерев’яній оправі. На мить здалося, що блискуча поверхня заворушилася. Симфонія уже витіснила із зали усе повітря. Квартири їй було замало, звуки рвалися на волю, у світ. Юнак відчув як скрипка завібрувала. Йому захотілося зупинитися, кинути цю дивну, наче не цього світу, іншого , нелюдського моторошного і чарівливого, мелодію і утекти далеко. Подалі від цієї потойбічної симфонії, що танцювала у його вухах.

- Грай далі, до кінця!

Тихий але владний голос композитора повернув його до тями. Руки самі собою продовжували творити музику, вивільняти її зі струн і розсіювати світом. У море звуків вплелися нові, наче неземні голоси. Скрипка не могла видавати їх, ніяк не могла. Аристарх вдивлявся у дзеркало, тепер його поверхня дійсно вирувала ніби вода. Мерехтіння по краях заворожувало.

Він уже не міг зупинитися. Наче маріонетка грав і грав. Неземна композиція стала усім світом, витіснила кожен звук і тепер панувала над автором. Старий композитор підвівся і рушив до дзеркала. По той бік на нього дивилася прекрасна жінка у пурпуровій сукні. Вона ішла мармуровими сходами донизу від велетенського нерукотворного замку з червоного кришталю. Костя вже цього не бачив. Море барвистих плям застилало йому очі. Він творив музику з пам’яті, ніби одержимий наближав композицію до фіналу.

Аристарх простягнув тремтячу руку до поверхні свічада. Його обличчя розітнула блаженна усмішка.

- Нарешті я тебе знайшов.

Жінка в пурпуровому наблизилася впритул. Її тендітна кисть у червоній рукавичці пройшла крізь дзеркало і ніби кліщами стисла пальці чоловіка. Один рух і його затягнуло досередини. Мелодія обірвалася. Дзеркало вкрилося міріадами тріщин. Усі струни на скрипці одночасно обірвалися. Інструмент випав з ослаблих пальців. Хлопець повалився на підлогу і застиг. Він не дихав. Тільки з вух сочилися цівочки рубінової крові.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.