Закохані ліхтарі

З цим вуличним ліхтарем щось було не так. Ну, ніяк він не світився і все. Старався хоч ледве-ледве зажевріти — і ніяк.

Зітхав, схиляв голову і похнюплено чекав ранку. Зі сходом сонця його ґандж ніхто вже не помітить.

Сусідні ліхтарі знатно підсвічували вулицю, пишаючись променистим сяйвом на високих міцних стовпах. Світич — це ж треба не вміти світити з таким іменем! — заздрісно позирав на них з-під лоба. Ех, чому він такий невдаха?

Вже й майстер до ліхтаря приходив. Лампочку змінив, контакти перевірив — наче все гаразд. Але однак щовечора Світич занурювався в темінь, не здатний протистояти їй.

Інші ліхтарі покепкували з нього та й звикли до недолугого сусіда. Але дружити не поспішали. Так і стояв собі Світич самотньо, огорнутий темрявою і відчаєм.

Іноді до нього підходили закохані, ховаючись у тіні від надокучливих поглядів цікавих перехожих. У такі хвилини здавалося Світичеві, що ось-ось і він спалахне сяйвом, замерехтить-зажевріє хоч на мить. Але нічого не відбувалося.

Однієї темної, як воронове крило, ночі такий сум огорнув Світича, що аж сльози-росинки заблискотіли на склі ліхтаря.

— Нікому я тут не потрібен, ніякої з мене користі, то навіщо стовбичити край дороги горобцям на потіху? — зітхнув невдаха і… пішов геть.

Здивовані ліхтарі провели поглядом тонку постать, що стрімко віддалялася від них. Така чудасія трапилася на вулиці вперше!

Наш ліхтарик зовсім не знав міста, адже все життя стояв на одному місці. Брів навмання, зачудовано роззираючись навколо.

Який же красивий Київ! По обидва боки від Дніпра розсипалися іскри мерехтливих вогників. Тихе плесо ріки віддзеркалює нічну партитуру вулиць та розмірений ритм мостів. Каштани перешіптуються, пліткуючи про денні події, а вуличні коти шастають дахами в пошуках здобичі.

Зненацька з-за рогу вигулькнули три постаті. Незграбні фігури тихо скрадалися, зиркаючи врізнобіч.

— От лихо! — злісно зашипів високий. — Ліхтар світить просто на двері! Як же ми зламаємо замок? Сусіди з вікон побачать!

— Поліцію викличуть, — пискнув низький.

— Нас упіймають, — прохрипів кульгавий.

— То візьми каменюку і кинь у нього! — штурхнув високий низького.

Низький скоса глянув на кульгавого.

— Та не в нього, йолопе! Ліхтар розбий!

Злодії схилилися в пошуках підходящого кругляка.

Світич затамував подих. Ні-ні, він не міг дозволити, щоб образили когось із його племені! Ліхтар впевнено рушив до крадіїв.

Грабіжники копирсалися у смітті й не помічали високу темну постать. Світич зупинився просто за спинами волоцюг:

— Перепрошую, панове, дуже нечемно з вашого боку шкодити невинному ліхтарикові. Я не можу допустити такого неподобства!

Три постаті одночасно озирнулися. Від того, що вони побачили, всім трьом відібрало мову. З ними говорила довжелезна жердина з плафоном замість голови!

— Аааа! — заволав високий.

— Оооо! — підхопив низький.

— Уууу! — приєднався кульгавий.

Всі троє, не змовляючись, прожогом кинулися навтьоки. Та високий перечепився і з розгону гепнувся на бруківку. Низький не встиг вчасно загальмувати й повалився зверху. Кульгавий упав сторч головою поруч. Злодюжки ледве підвелися на ноги і стрімголов помчали геть.

— Дякую тобі! — почув Світич мелодійний дівочий голос і озирнувся.

Тендітна дівчинка-ліхтарик з круглим абажуром, що випромінював м'яке тепле світло, приязно усміхалася.

— Ти врятував мене!

Світич зашарівся і від цього трішечки засвітився. Він хотів сказати, що ніколи ще не бачив таких красивих ліхтарок, але не міг підібрати слів.

— Ти такий сміливий! — продовжувала вона.

Від похвали наш ліхтар запалав ще яскравіше.

— Ну, що ти, — говорив, затинаючись, — так вчинив би кожен…

— Ти неймовірний! Відважний і зовсім не хвалько! — ліхтарка дивилася на Світича з захватом.

У цю мить він не так побачив, як відчув — простір навколо нього заповнюється світлом — ясним, радісним, променистим.

Уперше в житті Світич засяяв! Легко, по-справжньому, від усього серця.

З тієї ночі закохані ліхтарики не розлучаються. Удвох вони обійшли все місто: милувалися красивими будинками, гуляли таємними двориками і знайомилися з вуличними котами. А потім обрали охайну лавочку на Майдані Незалежності та й оселилися там.

Згодом у родині з'явилося двоє малих ліхтарят. Малюки обожнюють музичні фонтани з підсвіткою, які влітку танцюють навколо «Глобуса».

А Світич і Лампа виявилися затятими столичними модниками. Постійно змінюють вбрання, дивуючи перехожих.

Та їхня суперсила не в цьому. Закохані ліхтарики вміють запалювати світло любові в самотніх серцях.