р2 — Такий був план

Ще ніколи Ліна не нервувала перед вилазкою, як цього разу. Воно й не дивно. Їй ніколи не доводилося нападати на конвої. Вона вміла проникати в чужі домівки, офіси чи погано захищені лабораторії.

Томаш навчив її виймати речі з кишень у метро та бігати. Старий поляк, один із лідерів «Правого сектору», схопив Ліну на крадіжці в його супермаркеті, але не віддав «шевронам», а запросив в організацію.

Ліна, сидячи в старенькому фургоні, спостерігала за трьома чоловіками, які перевіряли на собі спорядження. Вона торкнулася пістолета, що висів у кобурі під плащем.

— Не нервуйся, — промовив один до дівчини.

Худий сорокарічний чоловік присів на імпровізовану лавку біля Ліни і став перев’язувати шнурівку на поношених берцях.

— Ти пам’ятаєш, що маєш робити? — запитав він.

— Схопити чорний кейс і тікати, — відповіла Ліна.

— Тікати, що б не сталося, — уточнив він. — Ми зловимо всі кулі за тебе, мала.

По фургону ззовні хтось постукав. Чоловіки переглянулися й кивнули один одному у знак готовності.

— Виходимо, — промовив худий чоловік.

Ліна підвелася й потягнулася, розминаючи тіло. Чоловіки одягли кевларові маски та перевісили зі спини старі автомати.

Вони вибралися з фургона на пусту вулицю, де вже давно не жили люди. Худий показав Ліні на провулок неподалік. Вона сховалася за іржавим сміттєвим баком, а чоловіки зникли в покинутих будівлях по обидва боки вулиці.

Хтось із чоловіків стрибнув у кабіну фургона й перекрив автомобілем дорогу. І саме вчасно. З-за повороту виїхала новенька інкасаторка, а за нею чорний немаркований позашляховик «шевронів» із проблисковими маячками, схованими в бампері.

Зазвучала сирена інкасаторки. Обидва автомобілі набрали швидкості. Порівнявшись із перепоною на дорозі — фургон вибухнув. Інкасаторку вибуховою хвилею перевернуло на бік і вона пролетіла ще десяток метрів, висікаючи іскри об асфальт. Позашляховик перекотився на дах і знову став на колеса, трохи поодаль від інкасаторки.

Ліна визирнула з-за укриття й побачила лише палаючі колеса фургона й розкидані на всі боки шматки металу.

З вікон повисовувалися напарники Ліни в кевларових масках і почали стріляти по броньованому позашляховику. Кулі рикошетили в усі боки й дівчина знову заховалася за баком, втиснувшись у стіну.

Постріли не припинялися, навіть додалися нові звуки. З позашляховика вилізли семеро спецпризначенців «Служби Безпеки» з чорними шевронами на плечах та відкрили вогонь по вікнах із сучасних рушниць. Електрозаряди розносили цегляні стіни на крихітні уламки.

Ліна обережно визирала з-за укриття. Спецпризначенці не відходили від свого автомобіля та інкасаторки, водій якої вибрався й також стріляв із невеличкого пістолета. У неї не було можливості підібратися ближче.

— На нас напали! Правий сектор! — говорив лідер «шевронів» у рацію. — Надішліть підмогу за координатами!

З вікна будівлі показався ствол гранатомета. Чоловік у кевларовій масці спритно зарядив гранату, націлився та вистрілив. Снаряд вилетів і приземлився за позашляховиком.

Прозвучав вибух. Усе затягнулося димом і лунали крики поранених «шевронів». Ліна визирнула з-за смітника. Хтось махав їй, подаючи знак рухатися до інкасаторки. Вона побігла, на ходу дістаючи з кишені невеличкий заряд вибухівки.

Ліна причепила вибухівку на замок дверей грузового відділу інкасаторки, натиснула кнопку й заховалася за краєм автомобіля. Ще один вибух і двері розпахнулися. Тільки Ліна відчинила важку дверцю інкасаторки, щоби залізти всередину, раптом, поруч вибухнула світло-шумова граната.

Усі звуки зникли, окрім жахливого дзвону у вухах від вибуху, а очі палали від болю. Раптом, дівчина відчула як її штовхнули й вона втратила рівновагу. За декілька секунд зір повернувся, в очах трохи двоїлося, однак вона побачила спину рудого хлопця в спецформі, що тікав далі по вулиці з чорним кейсом у руках.

— За ним! — почула глухий голос із вікна Ліна і скочила на ноги.

Її трохи хитало, але вона впевнено набирала швидкість у гонитві за кейсом.

Хлопець звернув у провулок і побіг далі, крутячи головою в пошуку шляху.

— Стій! — крикнула Ліна.

Хлопець озирнувся, але не спинився. Він тікав із важким кейсом у руках, перевертаючи весь брухт на своєму шляху, щоб хоч якось зупинити переслідувачку, але вона спритно перестрибувала перепони. Він пробіг старим двором, проскочив дитячий майданчик і завернув у ще один провулок.

— Добігався? — запитала Ліна, намагаючись вгамувати дихання.

Хлопець важко дихав і метався з боку в бік у пошуках виходу, але його не було. Він схопився за ручку дверей, але ті були зачинені.

Ліна дістала з-під плаща пістолет і націлила на хлопця.

— Дай мені кейс. Негайно.

— Ти дівка Томаша? — запитав хлопець, ховаючи кейс за спиною.

— Дівка? — розлютилася Ліна. — Ти не можеш називати «дівкою» озброєну людину.

Вона намагалася говорити впевнено, бо раптом зрозуміла, що не зняла пістолет із запобіжника.

— Пробач, — відповів хлопець, витираючи кров із розбитого лоба. — Ти людина Томаша?

— Не твоє діло. Давай сюди кейс, — вона повільно наближалася до хлопця.

— Ми на одному боці.

— У мене пушка, а в тебе ні. Кинь мені кейс.

— Відведи мене до Томаша, — не вгавав хлопець.

Ліна уважно оглянула зовсім молодого «шеврона», йому було не більше двадцяти. І «шевроном» він не був. Ліна зрозуміла це по краю татуювання на шиї, а в «Службі Безпеки» таке забороняється.

— Ти хто? — запитала Ліна.

— Мене найняли, щоби я викрав це, — він потряс важким кейсом. — Відведи мене до Томаша.

— Кинь мені кейс, — наполягала Ліна.

Хлопець обережно поставив кейс перед собою і відійшов на крок:

— Бери.

— Думаєш я дурепа?

— Якщо з вмістом щось трапиться, то вся наша робота була марною, — він відступив ще на кілька кроків і вперся спиною в стіну.

— Що в середині?

— Мені не відомо, — збрехав він.

Ліна демонстративно зняла пістолет із запобіжника, на що хлопець посміхнувся, і рушила за кейсом, не зводячи погляду з того, хто прикидався “шевроном”. Вона взяла важкий кейс і здивувалась, як хлопець міг так швидко бігти.

— Я можу понести, — ще раз усміхнувся хлопець.

— Замовкни й рухайся, — Ліна махнула пістолетом у бік виходу з провулка.

Він послухався та обережно пішов під стіною, не роблячи різких рухів.

Ліна сховала кейс у рюкзак і повісила на спину.

— Дорога займе чимало часу, — повідомила вона.

***

Хочеш щось сховати — сховай на видному місці. Штаб-квартира «Правого сектору» була місцем таємним, однак кожен із лідерів організації мав власне лігво. Томаш багато не думав і створив таємний підвал на складі свого супермаркету, на одній із центральних вулиць.

Її та хлопця шукали. Точніше шукали двох втікачів. На кожному перехресті стояли «шеврони» й уважно заглядали в кожне обличчя. Ліна схопила рудоволосого за воріт спец куртки й затягла в провулок.

— Знімай це, — вона вказала на його одяг.

— У мене під низом нічого немає, — засумнівався рудоволосий.

— Ну, то я пішла.

Ліна смикнулася в бік вулиці, але хлопець схопив її за руку:

— Дай мені хоча б свій плащ.

Ліна замислилась. Окрім плаща та тонкої майки на ній нічого не було. Їй стало незручно.

Дівчині навіть не потрібно було вести цього хлопця до Томаша, але вона здалася. Скинула рюкзак і зняла плащ, заздалегідь сховавши в тісних штанах пістолет, який випирав, мов чоловічий орган. Мокра від поту майка щільно обліпила струнку талію та невеличкі груди Ліни.

Він зняв куртку і стягнув штани. Ліна сором’язливо відвернулася, але поглядала на хлопця. Виключно, щоб він не кинувся на неї ззаду. Її зовсім не цікавили його м’язи та безліч татуювань на руках, ногах та шиї. Мабуть, торс теж покривали кольорові малюнки, але сіра футболка не дала насолодитися… живописом. Не хлопцем.

— Йдемо? — запитав він, втиснувшись у вузький плащ.

Вони вийшли на вулицю і пройшли ще кілька кварталів. Безліч людей не звертали уваги на напівоголену дівчину та хлопця в дівочому плащі. Когось цікавили яскраві неонові вивіски та рекламні екрани навколо. Хтось не відривав очей від асфальту, крокуючи у своїх справах. Таким був Київ. Усім байдуже один на одного.

— Туди, — Ліна махнула рукою в бік супермаркету через дорогу.

У ніс вдарив синтетичний запах їжі, який мав пробуджувати апетит у людях, а всі полиці ломилися від напівфабрикатів із яскравою емблемою «Східноєвропейської Корпорації» — синім колоском пшениці.

У супермаркеті не було працівників. Система стеження сканувала чіпи та відстежувала всі рухи відвідувачів, автоматично списуючи гроші з рахунків. Будь-який власник мав доступ до персональних даних людей, які хоча б раз зайшли до його супермаркету.

Вони зайшли на склад і спустилися сходами вниз. Дівчина помахала в камеру і збоку відійшла панель, відкриваючи таємний прохід.

— Прошу, — сказала вона, пропускаючи хлопця вперед.

Томаш сидів у кріслі в невеличкому приміщенні з великим столом для переговорів, який виглядав так, наче його притягли зі смітника.

— Ти чого прийшла? — запитав Томаш із польським акцентом, побачивши Ліну.

Ліна насторожилася. Старий добре розмовляв багатьма мовами, проте акцент використовував лише розмовляючи з інспекторами чи незадоволеними клієнтами.

— Я принесла, що ти просив, — не здалася Ліна.

— Мені не потрібна повія, — відмахнувся Томаш, уважно дивлячись на Ліну.

Щось було не так — зрозуміла дівчина й кивнула шефу.

— То куди мені йти? — незадоволено вигукнула Ліна, прикидаючись.

— Хай тобі твій друг покаже, — Томаш мигцем глянув на рудоволосого.

— Ти його знаєш? — уточнила Ліна.

— Бачив кілька разів. Вічно намагається щось вкрасти. Забирайтеся.

Ліна кивнула і вони піднялися на склад.

— Швидше, — підганяла Ліна в спину хлопця.

Вони ледь встигли вийти в зал, коли в супермаркет увірвалися озброєні спецпризначенці. Не менше десятка «шевронів» пройшлися по всій залі та рушили на склад. За декілька митей прозвучав вибух, а потім крик Томаша загубився у звуках пострілів з електрогвинтівок.

Ліна з хлопцем стояли в кількох метрах від виходу й намагалися не привертати увагу. Однак рудоволосий нервував, або лише прикидався.

Зі складу вийшов високий чоловік у формі. Він ніс шолом у руках, а по прозорому забралу стікали одинокі краплі крові.

— Викличте кого треба, — звернувся він до іншого спецпризначенця, — хай приберуть тут, — чоловік кинув швидкий погляд на Ліну з хлопцем, але прийняв їх за волоцюжок і додав: — Геть звідси, а то кину за ґрати,

Ліна інстинктивно схопила рудоволосого за руку і вони покинули супермаркет.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Rin O
26.09.2022 09:12
До частини "р2 — Такий був план"
Мені подобається, як швидко розгортаються події. Це підігріває інтерес. Ліна видається доволі відчайдушною людиною. Та з попереднього розділу зрозуміло, що це не від гарного життя. Дивно читати, що це відбувається у Києві. Та добре, що це лише витвір вашої уяви.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше