Там за небокраєм

****

В туманних водах Віррувею, долини боліт, сховався найбільший чорний ринок всього східного узбережжя. Десятки маленьких споруд на тоненьких ніжках з темного дерева, утворювали заплутану систему вулиць над поверхнею води. Тут тобі і рідкісні прянощі з заходу, і свіжі блискавки з Димних гір, і навіть повні клітки істот північного лісу. Човни що дрейфували поміж будиночками, теж не забуваючи розкладати на борту різного роду товари подрібніше. З першими сутінками ринок починав своє бурхливе життя, і до перших променів світанку навіть не думав зачинятися.

Один з підгнивших човнів, забитим провізією вправно вів старий пірат, що більше скидався на моцного вепря аніж на людину. Стояв він на горі з ящиків, ігноруючи коливання човна і направляв штовхаючи довжелезною палицею.

– Сухопутні ви креветки, чорти б вас погризли, де ви вештаєтесь? – грізно гиркнув він, змушуючи оточуючих невдоволено озиратися.

– Не бухти. – відгукнувся миттю другий пірат, направляючи такого самісінького човна забитого під зав’язку. – Ми все встигаємо. До того ж вдало збагрили товар.

– Дінго нас на сніданок зжере, якщо до ранку трюми не будуть повні. – все так само гирчав перший, вдало відштовхнувшись палицею від опори будинка. – Де решта?

Замість відповіді другий лише вказав на пришвартований неподалік корабель, біля якого майоріли ліхтарі, і кілька човнів. Робота йшла повним ходом, припаси вантажилися на борт чітко і злагоджено. Корабель в тіні ночі виглядав ворожо і зовсім не доречно, стоячи серед болота і мангрових заростей. Як він тут опинився, і як вигрібе з такої гущавини, місцеві точно знали, і вже давно перестали дивуватися. При місячному сяйві ледь можна було розгледіти дивну криту палубу, і химерну істоту що прикрашала ніс корабля.

Пірати погрузили останні ящики на борт. Не гаячи часу, судно піднялося на чотирьох механічних балках і добряче ними відштовхнувшись, розправило вісім широких крил злетіло в повітря. Покинувши болота Віррувею, корабель розправив паруса і піймавши вранішній вітер набрав швидкість.

– Бігом, бігом, не спіть! – гирчав грізно схожий на вепря, підганяючи сонну команду.

– Те що ти старпом, ще не дає тобі привілею так горлопанити. – пробурчав тихенько один з матросів що тягнув у трюми чималу діжку.

Та діжка з гуркотом гепнулася з його рук, коли матрос побачив дещо неочікуване. А точніше декого неочікуваного. На одному з гамаків, мирно дрімав юнак, якого там бути не мало.

–С торонній на борту! – гукнув пірат, чим розбудив непроханого гостя.

– От ви пірати горлопанити любите... – сонно пробурмотів юнак протираючи очі. – Людина з дороги втомлена, а ви тут волаєте.

– Це ще що за новини?! – почувся грізний голос старпома.

В трюм спустився здоровань старпом, і ще кілька матросів за ним, всі синхронно навели на сонного гостя механічні пістолі.

– Оце ви гостинні. – всміхнувся гість, сівши у гамаку.

Був це молодий мандрівник, не схожий на тутешніх піратів. Під ногами у нього покоїлася торба і широкий капелюх з двома гральними картами під стрічкою.

– Та це ж…примара… – вирвалося в одного з матросів.

– Я думав ти сконав давно… – доповнив інший.

– Примара не примара, сюди його ніхто не кликав. – обірвав грізно старпом.

– Та годі тобі, це ж Фінт! – опустив пістоля третій матрос, найстарший з усіх тутешніх, з кудлатою сивою бородою.

– Пане Хі-ітч. – протягнув гість, широко всміхаючись. – Не очікував знову зустрітися.

– Розійдіться, це не ворог, це ж Фінт! – стримуючи матросів сповістив пан Хітч. – Хоч би попередив.

– Ти ж знаєш, я завжди без запрошення.

– Дінго гостей не любить. – все ще тримаючи на прицілі бурмотів старпом. – Нащо ти тут?

– О, я не на довго. Зійду в найближчому порті, вирішив що ви мене люб’язно підкинете. – Фінт легковажно потягнувся розминаючи шию. – Бачте, я так мандрую.

– Як той реп’ях. – криво всміхнувся пан Хітч. – Розходьтеся, небезпеки немає.

– За роботу, чого стали, ліниві ви мокриці. – гиркнув старпом проганяючи матросів назад на палубу.

– Який люб’язний дядько, га? – всміхнувся Фінт з інтересом спостерігаючи за піратами, і закурюючи люльку.

– Ай, не звертай на Хряща увагу, Дінго вийде, так заткнеться відразу. – відмахнувся Хітч, лишившись біля друга. – Та я серйозно, хлопче. Що ти забув на Примхливій Бестії? Жити набридло чи як?

– Та ні, ти ж знаєш, бачу корабель, не бачу проблем. Мені буквально до порту, і я звалю звідси, не хвилюйтеся, окрім транспорту нічого не треба більше.

– Не думаю що твій план зараз вдалий, ми не збираємося заходити в жоден порт найближчими днями. – зморщив носа старий.

– Ні? То-то я бачу ви припасів нагрібли наче на край світу йдете.

– Власне… – Хітч відвів очі.

– Я зрозумів. Ну добре, перескочу на будь-який зустрічний корабель. Це не проблема. Викручусь.

– Куди це тебе вітер несе, якщо вже до піратів зайцем заскочив? Знову якась реліквія в полі зору?

Фінт загадково всміхнувся, дістав з торби зальопану чорнилами записну книжку, і показав на розвороті чіткий малюнок амулету з видряпаними рунами.

– Божевільний – всміхнувся Хітч.

– Як і завжди.

– Гадаю, Дінго захоче тебе бачити. Може є шанс що не скине тебе за борт.

– Мені такий варіант теж підійде, десь під вами скоро будуть села, то ж я не пропаду. – засміявся Фінт видихаючи густий пряний дим.

– От пройдисвіт, так і не змінився. – похитав головою Хітч.

І в цю ж мить пролунав перший вибух.

****

– Піднімай! – командував Хрящ, поки команда на тросах підіймала чималу блискавкову гармату. – Закріплюй! Бігом, бігом, не спіть!

Химерний шипастий корабель конкурента невпинно наздоганяв підіймаючись над хмарами. Пролунав другий гарматний постріл, снаряд просвистів зовсім над палубою. Ще б мить і від екіпажу не лишилося б живого місця.

– Зараз всіх нагодуємо! – пролунав дзвінкий дівочий голос звідкись згори.

Маленька і запальна дівчина легко зісковзнула по канату вниз. Усівшись точнісінько на імпровізоване сидіння на гарматі і не роздумуючи потягла на себе два важелі. З гучним тріскотом в бік суперника полетіла шарова блискавка, зачепивши їм крило.

– Хороший постріл. – всміхнувся мандрівник Фінт, осторонь спостерігаючи за дійством покурюючи люльку. – З ким воюємо?

Відповіддю слугував сам корабель, який не дивлячись на пошкоджене крило, таки наздогнав суперника, гордо висвітлюючи назву «Ікластий Бекас». Просвистіли перші постріли з пістолів, та на абордаж ніхто не збирався. Здавалося екіпаж супротивника намагається влучити не по команді а в щось інше.

– Куди ви зі своїм старим коритом зібралися? – сміялися матроси Бекасу, не забуваючи щедро палити по Бестії з пістолів. – Їй давно час на звалище!

– Заряджай! Юхха, бери лівіше! – гиркнув Хрящ, – Не дай їм нас обігнати!

– Слухаюсь. – відгукнулася гарматниця Юхха і зарядила по супротивнику ще одну блискавку, цього разу влучивши в штурвал корабля.

Рульовий не встиг вчасно його відпустити, і вражений струмом впав, пустивши штурвал довільно по колу. Бекас сильно накренився і здав у бік. Команда наполохано забігала намагаючись вирівняти корабель.

– Повний хід! – скомандував Хрящ, і Бестія гуркаючи механізмами в своєму нутрі, поступово набирала швидкість.

Бекас відстав, та не збирався здаватися, все ще маякуючи далеко позаду неясним силуетом.

– Що в біса за шум?! – владний голос Дінго прокотився палубою, змусивши команду втягнути голови в плечі.

Чіткі кроки масивних чобіт, дзенькіт десятка склянок закріплених на поясі, широкий капелюх з великим пером захмарної гарпії.

– Бекас вирішив порушити умови вашого парі. – опустивши очі пробурмотів Хрящ.

– Дала їм прикурити, мамо! – гордо вигукнула Юхха, все ще сидячі на гарматі.

– Хоч хтось добре виконує свою роботу. – капітанка Дінго суворо оглянула команду. – А це хто?

– Фінт. Просто Фінт, моя пані. – широко всміхнувся мандрівник з люлькою в зубах, і злегка вклонився. – Лише скромний подорожній, що шукав транспорту.

– І ти знайшов корабель піратів. – без тіні усмішки мовила капітанка. – Чим ти можеш бути корисний? Як бачиш, нам в корму дихає чортів шахрай з бандою головорізів, зараз нам нахлібники не потрібні будуть.

– Я роботи не боюся. – знизав плечима Фінт. – Зайві руки, є зайві руки.

Пан Хітч підозріло покосився на друга, наче хотів щось спитати, але промовчав.

– Грець з тобою, та якщо що, скину за борт, уяснив? – суворо уточнила Дінго.

– Так, мем.

– Візьму до себе в напарники, мені помічник не завадить. – м’яко втрутився Хітч, хлопнувши старого друга по плечу.

– Так, так. –Дінго озирнулася на конкурентів що лишилися позаду, –Підняти завісу, підіймаємося на три гарти вище! Хай спочатку спробують нас знайти!

По команді матроси метушливо але злагоджено потягли троси, підіймаючи над палубою завісу зі скляних пластин. Розправили також додаткові вітрила, Бестія заскрипіла і зарипіла, набираючи швидкості, підіймаючись вище в густі хмари, ставши майже не видимою. Далеко внизу пробігали поодинокі села, знати не знаючи що над ними коїться.

Пан Хітч так і не дав своєму новому помічнику як слід насолодитися видами, забравши його глибоко в трюми, туди де серце Бестії рухало всі механізми.

– То ти тутешній механік. – здогадався Фінт, оглядаючи нове робоче місце.

– Ти тепер теж. Старенька без мене і милі не пройде. – всміхнувся старий пірат, дбайливо змащуючи рипучі коліщатка. – А ти чого промовчав перед Керрою? Вона б тебе люб’язніше прийняла якби козирнув…

– Життя навчило зайвий раз не патякати про чари. – перебив Фінт. – Ви і без чародія тут чудово справляєтесь, то ж нехай так і буде.

– Та якби ж чудово. Холєра вічно порушує умови парі і намагається нас сповільнити.

– Парі?

– Ну так, хто перший на краю світу той і виграв. Подай мені інструменти в шухляді.

– Вони ж розуміють що краю світу не існує, так?... – мандрівник слухняно приніс коробку дрібних інструментів.

– Керра розуміє, а щодо капітана Бекасу не певен. – старий пірат насупився, перебираючи делікатний механізм, з якого лунали тривожні звуки. – Та ціль не така примарна як здається. Є мапа, є точка.

– Це вже добре, бо я злякався що ви шукаєте примару.

– Хто знає, хлопче, хто знає… – зітхнув Хітч і оглянув своє робоче місце що вже порядком захламилося. – Потішиш старого, га, напарнику?

– Хітчу я ж не… –Фінт замовк на полуслові, наткнувшись на зацікавлені, майже дитячі очі друга. – Добре, грець з тобою, один раз, поки нікого нема.

Мандрівник закатав рукава, показуючи татуювання зі складним візерунком з символів, що тягнулося високо до ліктя і далі під рукав. Насвистуючи дивну мелодію, і жестикулюючи як вправний диригент, Фінт легко і невимушено навів порядок всюди куди вказував друг.

****

Мандрівка Примхливої Бестії та її екіпажу тривала тихо і без інцидентів. Коли корабель щез в хмарах, конкуренти на деякий час загубили їх слід, та все ж, не відставали. Зупинок, як і обіцялося, не було, тому Фінт лишався пасажиром Бестії, допомогаючи давньому другу підтримувати життя старенькому судну.

Попутно пірати не забували і про свою основну роботу. В негоду ловили блискавки масивними сітками, час від часу траплялися дрібні захмарні істоти, і навіть кілька гарпій. Команда хапала все що траплялося на шляху. А вечорами травила байки за партією в карти.

– То ж там за небокраєм, схований цілий світ, з багатствами які вам і не снилися. – гордо продовжував розповідь штурман, роздаючи карти на нову партію.

За мутним склом ілюмінатора бушувала злива. Бестія вдало ховалася серед дощових хмар, впевнено тримаючи курс до цілі. А пірати, користуючись нагодою, забивалися в трюми пограти, поки їх капітанка відпочиває.

– Заливаєш. – закотила очі Юхха, викладаючи на діжку перший хід. – Ми стільки мандрували, а ще жодного разу за небокрай не діставалися.

– А ти гадаєш куди ми курс тримаємо, га? – образився пірат. – Чи мамця тобі не розповіла?

– Годі тобі, Моррольде, – м’яко втрутився Хітч. – Це лише казка. Ти ж сам казав що курс існує.

– Курс, так. Курс на золоті гори. На самому краю світу.

– Ай, Фінте може ти хоч скажеш їм, що це лише байка? Все ж таки, ти бувалий мандрівник, маєш знати більше.

Кілька пар очей зацікавлено озирнулися на гостя, що задумливо курив люльку і замальовував щось в свій записник. Фінт відчув що на нього дивляться, і підвів очі.

– Перепрошую?

– Кажу, ти бував за краєм світу? – перепитав Хітч.

– Бував, у захмарній долині. Бував в трьох небесних королівствах. А от щодо краю світу… – мандрівник задумався. – У кожного свій край, скажу так. І я свій колись знайшов.

– То ти бачив золоті гори? – випалив Моррольд з цікавістю.

– Золоті гори? – Фінт загадково всміхнувся видихаючи густий дим. – Це туди ви направляєтеся?

– Взагалі-то це таємниця… але так.

– Я бачив їх. І це найкраще місце яке доводилося відвідати у житті. А, повірте, зустрічав я багато гарного.

– Брешеш! – вражено вигукнула Юхха.

– З чого б це? – всміхнувся Фінт. – Та золота ви звідти не вивезете все одно.

– Не турбуйся, щось придумаємо. – у штурмана в напівтемряві трюму заблищали очі. – Ми будемо там першими!

– Такими темпами будете, авжеж. – мандрівника ця ситуація почала забавляти. – Мабуть лишуся з вами до кінця подорожі, хочу побачити… – він запнувся і не договорив. – Май на увазі що Бестія має дійти до гір в певний проміжок часу, інакше сенсу ніякого. Ти ж знаєш, так?

– Авжеж знаю! – образився Моррольд. – Треба чітко в полудень…

– На світанку. – всміхаючись підказав Фінт.

– На світанку. – виправився штурман, наче помилки і не було. – бачиш, я все знаю.

– Тоді чудово.

Хітч знову недовірливо покосився на друга, намагаючись вгадати що той задумав, та спитати при команді не наважився.

Юхха засипала мандрівника питаннями, де він був, і що ще бачив. Команда врешті здалася, і теж почала донімати розпитами, в особливості їх цікавили місця де ще є стільки золота як в тих горах куди вони прямують. А Фінт і радий був поділитися. За роки самотніх мандрівок, мало кому можна розповісти про пройдений шлях. Стільки доріг, стільки знайдених див. Поділитися точно було чим, щоправда доводилося уникати теми чарів.

І вже під ранок, коли команда розійшлася хто спати, хто на чергування, мандрівник лишився сам, провалившись у роздуми і спогади про ті гори, що сяють золотом.

***

Бекас невпинно дихав у корму. Не відомо чи бачили дозорні Бестію попереду, чи випадково так сталося що йшли точнісінько за ними, та конкурент не відставав. Більше того, випливла нова проблема. Після дощового тижня, хмар майже не було, і старенькій Бестії довелося покинути своє укриття, виказавши своє положення.

– Наздоганяють! – почувся вигук хлопчака дозорного.

– Та щоб їм… –пробурмотів Хрящ. – Всі на поготову! По місцям!

Пірати займали позиції, підтягували і закріплювали все що тільки можна готуючись до встряски. Пан Хітч втік до своєї комори, слідкувати аби жоден гвинтик не покинув свого місця. Бестія очевидно готувалася тікати вперед. Та цього разу щось пішло не так.

– Попалися! – гучно засміявся екіпаж Бекасу, зачепивши старенький корабель здоровенним гаком.

Тягнути за собою суперника старенька не змогла, то ж повільно збавила швидкість, порівнявшись з химерним Ікластим Бекасом.

Юхха на своїй улюбленій гарматі старалася збити Бекаса. Та і команда не відпочивала, гатили по противнику з палубних гармат, і чим швидше намагалися скинути гак що утримував корабель на прив’язі.

– Холєра! – гучно закричала капітанка Дінго.

– Я тут рибонько. – на тому боці канату показався капітан Бекаса, власною персоною, і криво всміхнувся.

– Це ще що за фокуси?! У нас угода була чесною, а ти отак зі мною вчиняєш?

– Я? Та ніколи, золотце, ти що, не бачиш? Ми рятуємо твоє нещасне корито. – після цієї фрази команда гучно засміялася. – Твоя старушенція на такій швидкості того гляди, звалиться комусь на голову! Притормози, не жени ти так.

– Тобто твоє корито не здатне наздогнати мою “старушенцію” і ти вирішив вирівняти шанси? Як благородно з твого боку! – удавано похвалила Дінго. – Навіть не знаю як тобі і дякувати!

– А ти пропусти вперед, цього буде достатньо.

– Та навіть якщо я дам тобі фору в три дні, ти не дійдеш швидше за мою Бестію!

– Та невже?

Гучно рипіли дошки і шестерні старенького корабля, натягувався трос, та Бекас вперто не відпускав свою жертву з повідка, повільно підтягуючись ближче.

– Пані Керро. – тихенько встряв Фінт, озираючись на команду Бекаса. – Тягніть час, маю ідею, будь-ласка, просто дайте мені пару хвилин.

– То хочеш перевірити?! – вигукнула капітанка до опонента, наче і не чувши прохання мандрівника.

Фінт сприйняв це за добро, і не гаючи часу втік до свого напарника давати вказівки. А потім вернувся до старпома Хряща. Корабель почав рипіти гучніше, трос натягнувся до межі.

– У вас все міцно закріплене? – уточнив мандрівник.

– Тобі яке діло? – гиркнув старпом.

– Як хочете. – знизав плечима Фінт. – Моє діло було спитати. Краще тримайтеся міцніше.

Він знову закатав рукави, і з усієї сили свиснув крізь пальці. В ту ж мить, трос що з’єднував два кораблі, з гучним тріскотом репнув, і Бестія рвонула вперед на повній швидкості. Дехто з піратів не втримався на ногах і впав від такого ривка. Пані капітанка в останню мить вхопилася за поручні, аби не вилетіти за борт. Бекаса відкинуло назад, і судно відчутно втратило висоту, зачепивши бортом високі сосни, та так в них і застрягло.

– Що це вбіса було?! – вражено загирчав Хрящ.

–Нічого друже. Всього лише трішки удачі. – загадково всміхнувся Фінт. – Головне що відірвалися.

– Чари! – почулося від команди.

– Та які чари, трос сам обірвався. – ухильно відгукнувся мандрівник. –Дякуйте пану Хітчу краще, він зробив це можливим.

– Але ж це не просто трос… – почала було Капітанка, але наткнувшись на погляд Фінта, зрозуміла що краще тему не продовжувати. – Дякую. – додала вона тихо, спостерігаючи за командою.

– Бачте, і від мене користь є. – хмикнув Фінт, і закурив. – До ранку вже будете на місці. А Бекасу ще ремонтуватися, то ж… вітаю вас пані Керро, ви виграли це парі.

***

Як і було сказано, Бекас лишився далеко позаду, нарешті давши Бестії спокійно дістатися цілі, не вичавлюючи з себе всі сили. Корабель помірно і неспішно йшов своїм курсом, пролітаючи над безкрайнім морем, і поодинокими островами. Команда більше не відчуваючи постійну загрозливу тінь химерного корабля позаду, нарешті дала собі волю. Лунали пісні, розказувалися байки, сперечалися легенди. Корабель спустився нижче, майже до води, то ж морський вітер гуляв палубою і дарував надію на свободу і подальші мандри. Повні трюми товару чекали свого обміну, варто тільки зайти в перший ліпший порт.

Всю ніч старенька Примхлива Бестія кидала неясну тінь на морську поверхню, а ближче до ранку, попереду замаячили високі гірські шпилі. Заповітні гори, до яких так поспішали пірати, здавалися вже були на відстані руки. Десь далеко, показалися перші проблески, небо сіріло, даючи зрозуміти що ранок зовсім близько.

– Хітчу, йди-но сюди. – Фінт відклав важкий ящик з інструментами, подалі від старого друга. – Ходімо, дещо тобі варто побачити.

– Та я всю ніч сидів з пляшкою муерти, треба вертатися до роботи… –відгукнувся друг.

– Ми майже на місці. Нікуди не втече твоя робота. Ми йдемо в спокої, нічого за пару хвилин тут не вибухне, не переймайся.

Старий пірат здався і зітхнувши таки пошкандибав за мандрівником на палубу. Тут зібралося вже майже вся команда. Всім не терпілося побачити золоті гори. Дехто вже будував плани, що купить на отримане золото, хтось не вірив до останнього що вони дійшли цілі, підозрюючи що попереду міраж. Та розмови швидко стихли, щойно промайнули перші промені сонця.

Височенні гори, притрушені на вершинах снігом, відливали золотом у вранішньому сонці. Так яскраво, так живо, і так по-справжньому, що складалося враження наче вони дійсно зроблені з золота. Місцями яскраво жовтим, місцями прямо багряним кольором. Чим вище здіймалося, тим більше загравав барвами скелястий острів. Команда в мить забула про всі свої бесіди, бо плани в їх очах розбилися як корабель об ці золоті вершини.

Фінт задоволено і неквапливо закурив свою люльку. Старий Хітч що зайняв місце поруч, спираючись на поручні, допитливо покосився на друга.

– Я ж казав тобі. Найкраще що я бачив. – хитро всміхнувся Фінт. – Золоті гори, там за небокраєм, ще та примара. Але ж яка гарна…