Пролог.
2017 рік, грудень; за дев'ять місяців до основних подій.
Підвіконня було холодним і вкритим тонким шаром пилу. Вікі невдоволено поморщилася — не дай Боже на її дорогих брюках-палаццо залишиться слід. Схоже, Академія вирішила зекономити на побутовій хімії, адже за весь час, що вони тут тусили з друзями, сюди жодного разу не навідувалися прибиральниці.
Формально перебувати на складах учням було заборонено. Але аварія на електропередачах і, як наслідок, відключення світла подарували старшокласникам несподівану свободу. Тут, у південному крилі, було досить далеко, аби хтось почув галас, і досить просторо, аби розміститися великою компанією.
З насолодою вона затягнулася електронною цигаркою — річчю, забороненою в стінах Академії. Дістати їх було надзвичайно важко, зате мати — статусно. Пар повільно розчинився в холодному повітрі, залишивши на язиці солодкуватий ягідний присмак.
За вікном шуміла заметіль, вкриваючи землю пишною, білою ковдрою. Сніг лежав чистий і майже недоторканий; за винятком кількох доріг, що їх гуртом прочищали двірники. Світ виглядав так, ніби щойно зійшов зі сторінок Хронік Нарнії, настільки казковою була ця зима.
Вона саме збиралася зробити ще одну затяжку, коли раптом почула чужі кроки — і слідом за ними скрип дверної ручки.
— Міс Мейснер?
Вікі здригнулася й різко зіскочила з підвіконня, ховаючи руку з вейпом за спину.
— Я… я просто зайшла подивитися, — пролепетала Вікі, розуміючи, наскільки безглуздо це звучить. Співрозмовник лише красномовно поглянув на її руку, де між її пальців усе ще здіймалася тонка смужка пари.
— Не бійся, золотце, я нікому не скажу.
— Дякую, сер, — Вікі посміхнулася своєю найчарівнішою посмішкою, яка чимало разів рятувала її з незручних ситуацій.
Проте чоловік не усміхнувся у відповідь. Натомість він підійшов до дверей і закрив їх.
Щось у виразі його обличчя змусило Вікі занепокоїтися.
— Сер?..
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!