Полегшення.

-егегееей!- викрикнули в два голоси молоде подружжя забігши в ліс. на радощах що небезпека минула, вони в суботній ранок поспішали прогулятись такими вже рідними стежинами лісу. щойно замкнувши двері своєї оселі вони зірвавшись змісця, що навіжені за лічині миті добігли до такого жаданого лісопарку.

-фух! ну все, ми вже тут, можна й збавити....- ледь переводячи подих вимовила вона.

-та ти що, нарешті свобода! я хочу користати нею зповна! мені так не вистачало цього відчуття! жвавого руху! хочу так побігти, поки з мене всі соки не витиснуться! відчути як в тілі бурлить кров і болять м'язи!- захопливо, не збавляючи крок відповів.

-та я тебе розумію, але ж ми прийшли на прогулянку! а прогулюються повільно.- намагалась переконати -в мене серце так вискоче, я ж геть не спортсменка.- зупинились щоб внормувати дихання.

-ти подивись довкола яка краса! все квітне, такі аромати! послухай як виспівують пташки! а коли бігти цього можна і не помітити і не встигнеш насолодитись з повна. так і в житті, люди завжди кудись біжать - поспішають, не звертаючи увагу на приємні душі дрібниці, які насправді не такі вже й дрібні....

так вони стояли милувались оточенням і один одним, тримаючись за руки, він її притягнув до себе, ніжно поцілував -ти ж моя розумничка, все знайдеш аргументи переконливі.-

-а наступного разу, візьмемо палиці для скандинавської ходьби, то буде і тобі добре, і я зможу прискоритись.- посміхнулась, горнувшись до нього, поки вітер бавився її волоссям під щебетання пташок в п'янкому, переливчатому ароматі різнотрав'я і свіжого весняного, лісового повітря.