Стіна

Сергій та Ольга – чоловік та дружина – один одного поважали. Через дрібниці на воді не заводилися, ростили дітей. Він працював на елеваторі, возив зерно. Дружина на кухні посудом торохкотіла. Діти, подорослішав, покинули батьківський дім.

Йшов час, Сергій постарів. Він без діла сидіти не звик: зробить собі шафу, сусідові потрібні табуретки, кому поставить нові двері... Ось дружини не стало. Засмутився Сергій, обійняла його туга – він жити один не вмів. Нап'ється увечері, ляже спати. Вранці встане, піде на кухню, зварить яйце, рука знову тягнеться до пляшки…

Вийшов у двір – еееех, це вже не паркан! Розвів цемент. Цегла, цемент, цегла... Як бачив так і клав – вийшов нерівний, звивистий, довгий. Сусіди назвали "китайською стіною". Ось і старого не стало. Прийшли будівельники знесли його будинок, робота кипіла… Паркан не чіпали. На згадку про того, хто з журбою не впорався.