Альдермані

Твої кості зламані. Твоя плоть обпалена. Ти виєш. Ти плачеш.

“В останній день Хаті і Скьоль пожеруть Мані і Соль. Тоді настане ніч. Ніч назавжди.”

Ти відчуваєш як твоя плоть зцілюється. Ти блюєш. Мертва плоть покидає тебе, замість неї росте нова. Ти блюєш прахом, дробленими кістками, паленою шерстю і м'ясом. Ти лежиш.

Ти встаєш. Ти дихаєш, і ти відчуваєш запах тих, хто тебе покалічив.

“ Фенрір відкусив руку у Тюра. Ти відкусиш їм голови.”

Ти їх чуєш. Їх запах. Вони пахнуть страхом і болем тих, хто був до тебе. Та сьогодні все завершиться.

Ти стаєш на всі чотири лапи, ти біжиш. Гілля б'є тебе по морді, а з пащі виривається рик.

Вони знають, що ти тут. Маги і солдати. Але зараз ніч. Твоя ніч. Зараз Альдермані.

“Убий або будь убитим. Їж або будь з'їденим.”

Повітря пахне кров'ю. Твоя шерсть пахне кров'ю. Ти убаваєш, ти їж. Ти виєш від задоволення. Гаряча, солодка як мед і залізо кров, стікає твоїм горлом прямо у шлунок. Ти хочеш іще. Ти противишся. Ти блюєш.

Ти знову убиваєш.

Коли твій звір відступає, ти бачиш. Тіла порвані, кров заливає землю. Ти насолоджуєшся цим запахом. Ти хочеш їсти, ти противишся. Ти хочеш іти геть. Але відчуваєш новий запах. Біль, страх, образа і гнів з'єдналися воєдино. Ти шукаєш джерело цього запаху і знаходиш його. Ось їхня нова жертва. Вона умирає.

Але сьогодні Альдермані. Сьогодні Хель милосердна. Але не Фенрір. Ти підходиш до неї. Ти її кусаєш і кусаєш себе. Твоя кров тече.

– Пий і їж – ти підставляєш свою руку до її рота. Твій голос нагадує гарчання. Вона їсть і п'є. Сьогодні вона не помре.

Сьогодні Альдермані. Сьогодні ніч Великого Вовка. І в цю ніч, земля буде багном, а струмки наповняться теплою кров'ю. Коли настане ранок, ворони бенкетуватимуть, і менші наїдяться забороненого дару.

Ти виєш, виєш від радості. І чуєш позаду себе ще один голос, який теж виє для Фенріра.

“ Боги милосердні. Всі як один. Всі, крім одного. І саме йому, ти приносиш у жертву своє служіння. Найжорстокішому з усіх. Найкровожерливішому з усіх. Фенріру. І він радий.”