Мова, якою я вижила

А любви у неё было много.

Только она думала, что найдёт любовь,

сидя на коленях у суженного,

и будет он понимать её прозу.

Скорее всего, она ошибалась.

А після 24.02.2022 —

як і у всіх війнах,

усіх часів і народів —

на неї раптом зійшло щось огортаюче.

Тепле.

Непристойно тепле.

Слів не було.

І демони депресії зраділи,

бо почули тихий, тягучий голос любові.

Відтепер вона сиділа на троні.

Не очікування — а намір.

Говорити до себе ще і ще

замріяним шепотом кохання.

Вона була сама.

Але вперше — зрозуміла для себе.

Тільки це була не вона.

Це була я.

І я зрозуміла,

чому в священних писаннях

не жаліли чорнил.

Бо писати треба було лише одне.

Любов.

Вона завжди поза нами

і всередині нас.

Най. Амінь.